Cправа № 2a-0770/111/12
Ряд стат. звіту № 8.2.1
Код - 04
04 квітня 2012 р. м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Рейті С.І.
при секретарі судового засідання - Шмідзен І.Ю.
за участю представників
позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 19.03.2012 року № 06/154)
відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 19.03.2012 року № 45/10/10)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення,-
У відповідності до ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 3 квітня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови. Постанова в повному обсязі складена 4 квітня 2012 року.
Дочірнє підприємство "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі -позивач, ДП "Закарпатський облавтодор") звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою (а.с.3-9) до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (далі -відповідач, ДПІ у м. Ужгороді), якою просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення ДПІ у м. Ужгороді від 23 грудня 2011 року за № 0003302341 (про збільшення суми грошового зобов'язання по ПДВ у розмірі 33541,25 грн. (з яких, основний платіж -26833,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -6708,25 грн.).
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення -рішення прийняте всупереч норм чинного законодавства, зокрема, підставою для збільшення зобов'язання з ПДВ є віднесення до складу податкового кредиту по ПДВ суми 26833,00 грн. пов'язаних з придбання товарів (робіт, послуг) за договором, який (згідно висновків перевірки) ніби -то є нікчемним), при цьому, суму податкового кредиту по ПДВ сформовано на підставі отриманих накладних в рамках укладеного договору, за якими і здійснювалась поставка товарів та послуг позивачеві, сплачений ПДВ в межах виконання договору в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) відноситься до складу податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, згідно норм Податкового кодексу України. Висновки перевірки щодо нікчемності договору (правочину) не ґрунтуються на жодних доказах та суперечать нормам діючого законодавства, оскільки такий не суперечить актам цивільного законодавства, порушень правил здійснення господарської діяльності сторонами порушено не було та умови договору виконанні сторонами договору, а відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання не мають відношення до визначення зобов'язань позивачеві, оскільки норми податкового законодавства не пов'язують виникнення права на податковий кредит з підтвердженням контрагентами виконанням своїх зобов'язань (по сплаті податку, подання звітності чи інше).
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення ДПІ у м. Ужгороді від 23.12.2011 року за № 0003302341.
Відповідач надав суду заперечення проти позову (лист ДПІ у м. Ужгороді від 20.03.2012 року за № 99/10/10, а.с.56-59), згідно якого позов не визнав, посилаючись на те, що підставою для збільшення податкових зобов'язань з ПДВ є віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за договором, укладеного між позивачем та ТОВ "Славтрансгруп", який не є виробником, а нафтопродукти по договору придбавались ним, в тому числі, у ТОВ "Гражданпромспецпроект". ТОВ "Гражданпромспецпроект" не подає звітності та не знаходиться за юридичною адресою, тобто, не підтверджується наявність поставок від ТОВ "Гражданпроспецпроект" до ТОВ "Славтрансгруп", що свідчить про відсутність мети настання реальних наслідків по укладених ТОВ "Гражданпроспецпроект" правочинах. В зв'язку з наведеним та у відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу України, договір від 14.10.2008 року № 14/10-08, укладений між ТОВ "Славтрансгруп" та ДП "Закарпатський облавтодор" - є нікчемним, з обсягом поставок у розмірі ПДВ у сумі 28633,00 грн. та оскаржуваними податковими повідомленнями -рішеннями збільшено зобов'язання з ПДВ по сумі угоді, яка визнано податковим органом нікчемною.
В судовому засіданні представники відповідача проти позову заперечила з мотивів, наведених у поданих письмових запереченнях проти позову, просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, виходячи з наступного:
Проведеною ДПІ у м. Ужгороді документальною позаплановою невиїзною перевіркою ДП "Закарпатський облавтодор" з питань правомірності нарахування податкового кредиту по податковій декларації з податку на додану вартість за період 01.08.2011 року по 31.08.2011 року (акт ДПІ у м. Ужгороді від 13.12.2011 року за № 2873/23-1/31179046, а.с.10-26) встановлено порушення ДП "Закарпатський облавтодор":
1. п.3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 ГК України, ст. ст. 92, 203, ч. ч. 1, 2 ст.215, ч. 1 ст. 216, ст. ст. 234, 626, 655, 658, 662, 664 ЦК України, внаслідок чого договір купівлі -продажу товарів № 14/10-08 від 14.10.2008 року, укладені між ТОВ "Славтрансгруп" та ДП "Закарпатський облавтодор" є нікчемними з обсягом поставок за серпень 2011 року в розмірі ПДВ 26833,00 грн.;
2. п. 198.2, п. 198.3 та п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зменшено податковий кредит ДП "Закарпатський облавтодор" за період 01.08.2011 року по 31.08.2011 року на суму 26833,00 грн.
ДП "Закарпатський облавтодор" надано ДПІ у м. Ужгороді заперечення до акту перевірки (а.с.27-31), рішенням ДПІ у м. Ужгороді про розгляд заперечень від 21.12.2011 року за № 10295/10/23-1 (а.с.32-34) акт ДПІ у м. Ужгороді від 13.12.2011 року за № 2873/23-1/31179046 -залишено без змін.
На підставі акту від 13.12.2011 року за № 2873/23-1/31179046, 23 грудня 2011 року ДПІ у м. Ужгороді прийнято податкове повідомлення -рішення за № 0003302341 (а.с.35) про збільшення ДП "Закарпатський облавтодор" суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 33541,25 грн. (основний платіж -26833,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -6708,25 грн.).
Податкове повідомлення -рішення ДПІ у м. Ужгороді від 23.12.2011 року за № 0003302341 в адміністративному порядку не оскаржено, та ДП "Закарпатський облавтодор" звернулось до суду з позовом про визнання його протиправними та скасування.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, зокрема, актом ДПІ у м. Ужгороді від 13.12.2011 року за № 2873/23-1/31179046, перевіркою встановлено наступне:
Одним з постачальників ДП "Закарпатський облавтодор" є ТОВ "Славтрансгруп" на підставі договору купівлі - продажу товарів (нафтопродуктів) № 14/10-08 від 14.10.2008 року, за яким отримано товарів та транспортних послуг від ТОВ "Славтрансгруп" на суму 747652,04 грн. (в т.ч., ПДВ -124608,67 грн.). ТОВ "Славтрансгруп" не є виробником, нафтопродукти ним придбані у ПП "Дакар", ТОВ "СТ" та ТОВ "Гражданпромспецпроект". ТОВ "Славтрансгруп" сформовано податковий кредит у сумі 28633,00 грн. за рахунок отриманої податкової накладної від ТОВ "Гражданпромспецпроект", в зв'язку з поставкою ним мазуту М100 топкового. Згідно даних бази Кременчузької ОДПІ, у ТОВ "Гражданпромспецпроект" відсутні основні засоби, не подаються декларації з податку з доходів фізичних осіб та по комунальному податку, не знаходиться за юридичною адресою. Тобто, не підтверджено операції з придбання товарів та укладання угод з метою настання реальних правових наслідків, а таким чином укладені ТОВ "Гражданпромспецпроект" угоди мають ознаки нікчемності. ТОВ "Славтрансгруп" не є кінцевим споживачем продукції, придбаної у ТОВ "Гражданпромспецпроект", та реалізовувало придбаний товар ДП "Закарпатський облавтодор" на суму ПДВ 26833,00 грн. Таким чином, правочини між ТОВ "Гражданпромспецпроект" та покупцями по ланцюгу постачання є нікчемними та нікчемним є договір № 14/10-08 від 14.10.2008 року, укладений між ДП "Закарпатський облавтодор" та ТОВ "Славтрансгруп".
На підставі наведеного, актом ДПІ у м. Ужгороді від 13.12.2011 року за № 2873/23-1/31179046 визнано нікчемними договір № 14/10-08 від 14.10.2008 року з обсягом поставок за серпень 2011 року у сумі ПДВ 26833,00 та зменшено податковий кредит з ПДВ у сумі 26833,00 грн., внаслідок порушення ДП "Закарпатський облавтодор" п.3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 ГК України, ст. ст. 92, 203, ч. ч. 1, 2 ст.215, ч. 1 ст. 216, ст. ст. 234, 626, 655, 658, 662, 664 ЦК України.
Обґрунтовуючи свою позицію при викладанні висновків у акті перевірки (з посиланням на норми Господарського та Цивільного кодексів України) щодо нікчемності правочинів, відповідач припустився помилки з наступного:
Наведені в акті норми Господарського кодексу України (далі -ГК України) містять загальні положення правового регулювання господарської діяльності суб'єктів господарювання (зокрема, п.3 ст.5 ГК України передбачає здійснення такої у межах встановленого правового господарського порядку, ст.7 ГК України встановлює нормативно -правові основи регулювання відносин), наведені положення ГК України не встановлюють недійсності правочинів.
Недійсність господарських зобов'язань встановлено ст. 207 ГК України, відповідно до якої - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
У відповідності до ч. 2 ст. 4 Цивільного Кодексу України (далі -ЦК України) основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.
Стаття 207 ГК України не містить особливостей регулювання господарських відносин, а містить загальні правила про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать положенням ЦК України як за термінологією, так і за змістом. Відтак, положення ст. 207 ГК України відповідно до абзацу першого ч.2 ст. 4 ЦК України, абзацу другого ч.1 ст. 4 ГК України застосовуватись не може, застосуванню підлягають відповідні норми Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України (в редакції Кодексу станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Нікчемними, зокрема, є правочини:
1) укладені з недодержанням обов'язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, наприклад, правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань (ст. 547);
2) укладені з недодержанням обов'язкової нотаріальної форми (ч. 1 ст. 219);
3) укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (ч. 2 ст. 221);
4) укладені недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 226);
5) вчинені без дозволу органу опіки і піклування (ч. 1 ст. 224);
6) які порушують публічний порядок (ч. 2 ст. 228).
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК України).
Як вбачається із змісту Акта перевірки, висновок відповідача про нікчемність правочину є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди нікчемними правочинами, оскільки ні в акті перевірки, ні іншими доказами не доведена вина сторін правочину (однієї з сторін правочину) в намірі порушити публічний порядок у вигляді порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/або знищити, пошкодити майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконно заволодіти ним.
Стосовно позиції податкового органу про нікчемність правочину з тих підстав, що такий суперечить інтересам держави і суспільства, суд констатує наступне:
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України в зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 2 грудня 2010 року за № 2756 -VI, статтю 228 ЦК України доповнено частиною третьою, згідно якої - у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (редакція діє з 1 січня 2011 року).
Тобто, з 1 січня 2011 року діє норма закону, за якою правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства та його моральним засадам -визнаються недійсними в судовому порядку.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Обов'язковою умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин (носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб).
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".
Виходячи з наведеного, посилання на нікчемність укладеного правочину з підстав його невідповідності інтересам держави і суспільства та його моральним засадам -є помилковою, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу вимог закону (та його визнання недійсним в судовому порядку не здійснюється) на відміну від правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам (який визнається недійсним в судовому порядку, в тому числі, за зверненням податкового органу) -та така позиція суперечить нормам діючого законодавства.
Стосовно позиції податкового органу про нікчемність правочину з тих підстав, що такий не направлений на настання реальних наслідків (фіктивний правочин), суд констатує наступне:
Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України наведено визначення правочину, згідно якої, правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Тобто, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 року за № 3 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною. Згідно п. 2 цієї постанови Пленуму ВС України, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Частиною 2 ст. 234 ЦК України передбачено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".
Тобто, позиція податкового органу про нікчемність укладених правочинів з підстав їх фіктивності (відсутності реальних правових наслідків) - є помилковою, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу вимог закону (та його визнання недійсним в судовому порядку не здійснюється) на відміну від фіктивного правочину (який визнається недійсним в судовому порядку, в тому числі, за зверненням податкового органу) -та така позиція суперечить нормам діючого законодавства.
Безпідставним є посилання відповідача в акті на ст. 203, ч. 1 ст. 216, ст. 234 ЦК України, так як зазначені норми законодавства використовуються лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. При цьому, в акті перевірки зазначено, що правочин є нікчемним, оскільки не направлений на настання реальних наслідків, однак, згідно вимог цивільного законодавства (ч. 2 ст. 234 ЦК України) фіктивний правочин визнається недійсним судом.
Стосовно посилання відповідача на ст. ст. 626, 655, 658, 662, 664 ЦК України, то ними регулюються умови та порядок виконання договорів (загальні положення, положення щодо договорів купівлі -продажу, обов'язки щодо прийому та передачі товару), та вказаними нормами не регулюються питання недійсності правочинів.
Відповідно до презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.
Як вбачається з наведених актів цивільного законодавства, підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, прямо встановлена законом, а не висновки акту податкової перевірки. Вказані в актах податкових органів можливі порушення, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.
Таким чином, приймаючи оскаржуване у цій справі рішення, відповідач керувався виключно припущеннями щодо нікчемності укладених правочинів, оскільки позиція продаткового органу про нікчемність правочину як такого, що порушує публічний порядок -не відповідає матеріалам справи та суперечить вимогам закону, також протиправною є позиція про визнання таких нікчемними з ознак, які законодавством зазначені як можливі ознаки для визнання правочинів недійсними в судовому порядку, оскільки з цих підстав правочини недійсними в судовому порядку не визнавались.
Стосовно зменшення податкового кредиту на суму 26833,00 грн., з посиланням податкового органу на п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (відповідно до п. 2 Висновку акту ДПІ у м. Ужгороді), суд констатує наступне:
Згідно п.1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 -VI (діє з 1 січня 2011 року, далі -ПК України), ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.1.14.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (абзац "а" п.198.1 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
У розумінні пп. 14.1.36 ПК п.14.1 ст. 14 України - господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами
Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.
Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.99 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 (зареєстрованого в Мінюсті України 05.06.95 року за № 168/704), первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до пунктів 2.15, п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, ДП "Закарпатський облавтодор" укладено з ТОВ "Славтрансгруп" договір № 14/10-08 від 14.10.2008 року (а.с.70-72), згідно умов якого ТОВ "Славтрансгруп" (продавець) передає, а ДП "Закарпатський облавтодор" (покупець) приймає і оплачує товар -нафтопродукти, цемент, металопрокат, автошини та інше (п.1.1 договору), договором визначено умови поставки товару (п.3.1), оплати товару (п.2.1, 5.2.) та термін його дії (п.9.9).
В матеріалах справи наявні копії всіх податкових накладних, отриманих ДП "Закарпатський облавтодор" (покупець) від ТОВ "Славтрансгруп" в серпні 2011 року в межах виконання договору від 14.10.2008 року за № 14/10-08, зокрема: від 08.08.2011 року за № 10 (а.с.37), від 22.08.2011 року за № 29 (а.с.38), від 22.08.2011 року за № 30 (а.с.39), та наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, договомр купівлі -продажу № 14/10-08 від 14.10.2008 року (а.с.70-72), видаткових накладних (а.с.40,41,42,77, 80, 87, 92, 136, 142), актів здачі прийняття робіт (надання послуг) (а.с.40,41,42,93,94, 138, 145), рахунків -фактур (а.с.73, 79, 86), платіжних доручень (а.с.74-76, 82-84, 89-91), товарно -транспортних накладних (а.с.43-45, 78, 81, 88, 95, 137, 144), виробничо -технічною документацією (довідками про вартість виконаних робіт, акти виконаних робіт, загальними відомостями ресурсів, калькуляціями, актами приймання виконаних будівельних робіт (а.с.96-135, 141-142, 147-150), ліцензією серії АВ № 555903 з додатком до неї (а.с.64-66) підтверджено, що ТОВ ДП "Закарпатський облавтодор" здійснює господарську діяльність у сфері будівництва доріг і автострад, отримані від ТОВ "Славтрансгруп" за договором товари та послуги (оскільки доставку товарів за договором здійснено також ТОВ "Славтрансгруп", відповідно до умов договору) використані в господарській діяльності за профілем діяльності підприємства, отримані товари та послуги оприбутковані підприємством, у вартості отриманих товарів та послуг наявні та сплачені в повному обсязі ПДВ, за наслідками придбання правомірно сформовані валові витрати та податковий кредит, таким чином, реальність здійснення господарських операцій (як купівля товару, так і отримання послуг) підтверджена наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно пп.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.1 ст.201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Згідно п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
При цьому, згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Виходячи з наведеного, якщо на момент проведення контролюючим органом перевірки платника суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними. Оскільки податковий кредит з ПДВ визначено на підставі отриманих податкових накладних, наявні податкові накладні містять всі передбачені законодавством відомості, - податковий кредит ДП "Закарпатський облавтодор" сформовано у відповідності до положень Податкового кодексу України.
При цьому, в матеріалах справи наявними є всі податкові накладні, згідно яких позивач виступав покупцем товарів (нафтопродукти) та отримувачем послуг (транспортні послуги), отримані податкові накладні включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за відповідний місяць, проведеною ДПІ у м. Ужгороді перевіркою не виявлено порушень стосовно сплати ПДВ позивачем, також відсутні встановлені законодавством докази щодо здійснення ним протиправної діяльності з метою вилучення коштів із державного бюджету шляхом безпідставного відшкодування ПДВ. Матеріалами справи підтверджено реальність здійснення господарських операцій з закупівлі товарів та подальшого його використання в господарській діяльності та з отримання послуг у вигляді транспортних послуг (перевезення товарів), тобто, використання товарів та послуг в господарській діяльності, правомірність віднесення вартості товарів та послуг до складу валових витрат та, відповідно, формування податкового кредиту з ПДВ на суми ПДВ, сплаченого у вартості отриманого товару та послуг, в зв'язку з чим судом відхиляються доводи відповідача щодо неправомірності формування податкового кредиту, оскільки матеріалами справи та поясненнями представників сторін підтверджено як факт здійснення господарських операцій з отримання товарів і послуг, так і факт їх подальшого використання в господарських операціях . Стосовно виявлених органом державної податкової служби фактів порушень контрагентом третьої ланки - ТОВ "Славтрансгруп" (з яким позивачем не мав відносин взагалі) стосовно відсутності у нього основних засобів, не подання ним декларацій з податку з доходів фізичних осіб та по комунальному податку та не знаходження підприємства за юридичною адресою - суд констатує, що порушення при оподаткуванні, допущені контрагентами позивача, не впливають на права або обов'язки позивача та не можуть бути підставою ні для визнання угод нікчемними, ні для визначення податкових зобов'язань позивачеві.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не доведено правомірності висновку про нікчемність (недійсність в силу закону) правочину та, відповідно, не доведено правомірність зменшення податкового кредиту та збільшення зобов'язання з ПДВ, таким чином, відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення -рішення, вимоги позову щодо визнання рішення протиправним та скасування підтверджені належними та допустимими доказами, відповідають вимогам законодавства та встановленим в судовому засіданні обставинам справи, підтвердженими належними та допустимими доказами.
За наведених обставин, позов ДП "Закарпатський облавтодор" слід задовольнити в повному обсязі, визнавши протиправним та скасувавши податкове повідомлення -рішення ДПІ у м. Ужгороді від 23 грудня 2011 року № 0003302341 повністю.
Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного (місцевого) бюджету, та такими є витрати позивача зі сплати судового збору (державного мита) у розмірі 28,23 грн. (згідно платіжного доручення від 28.12.2011 року № 750, а.с.2) та дана сума підлягає стягненню з бюджету на користь ДП "Закарпатський облавтодор".
Керуючись ст. ст. 17, 71, 86, 94, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області від 23 грудня 2011 року № 0003302341 про збільшення Дочірньому підприємству "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 33541,25 грн. (основний платіж -26833,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -6708,25 грн.).
3. Стягнути з державного (місцевого) бюджету на користь Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, 39 код 31179046) витрати зі сплати судового збору (державного мита) у сумі 28,23 грн. (двадцять вісім гривен двадцять три копійки).
4. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст.186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції).
Суддя С. І. Рейті