04 квітня 2012 року Справа № 2а/0370/610/12
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
при секретарі судового засідання Кириченку О.О.,
за участю представника позивача ОСОБА_1,
представників відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва» до Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
07 березня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Віва» звернулося з адміністративним позовом до Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - Ківерцівська МДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000013301 від 08.02.2012 року і №0000012301 від 08.02.2012 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Ківерцівською МДПІ проведено невиїзну перевірку ТзОВ «Віва» з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту при взаєморозрахунках з підприємцем ОСОБА_4 за період з 01.07.2011 року по 31.08.2011 року за результатами якої складений акт №3/2301/32649823 від 27.01.2012 року. В акті перевірки зафіксовано порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, а саме, завищено податковий кредит по взаємовідносинах з підприємцем ОСОБА_4 за липень 2011 року на суму 2519,00 грн. та за серпень 2011 року на суму 18367,00 грн. Зазначає, що підставою для встановлення вищеназваних порушень слугували висновки Ківерцівської МДПІ, зафіксовані в акті перевірки про нікчемність правочинів між позивачем та підприємцем ОСОБА_4, проте позивач не погоджується з таким висновком податкового органу, оскільки сторони договору в повному обсязі виконали свої зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами. Вважає, що вищевказані податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм законодавства, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та уточнила, просила суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення 0000013301 від 08.02.2012 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 18367,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000014301 від 14.03.2012 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 2519,00 грн. Вважає, що висновок відповідача про нікчемність укладеного між їх товариством та підприємцем ОСОБА_4 договору поставки №27-05/П-01/11 від 27.05.2011 року є надуманим і таким, що не відповідає дійсності. Відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки договір був укладений у відповідності до норм цивільного законодавства, а сторони цього договору в повному обсязі виконали свої зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами, які додані до позовної заяви та в судовому засіданні. Пояснила, що саме придбаний їх підприємством цукор повністю використаний ними у виробництві продукції, що підтверджується відповідними доказами. Просить позов задовольнити визнавши протиправними і скасувавши оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000013301 від 08.02.2012 року та №0000014301 від 14.03.2012 року. Вказала, що відмовляється від стягнення понесених судових витрат зі сплати судового збору при винесенні рішення суду.
Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнала. Пояснила, що між позивачем та підприємцем ОСОБА_4 укладено договір поставки від 27.05.2011 року, відповідно до якого предметом являється продаж та пряма поставка сировини, а саме, цукру-піску. Згідно цього договору в період з 01.07. по 31.08.2011 року позивач придбав у підприємця ОСОБА_4 цукор-пісок на загальну суму 125315,04 грн. Даний договір поставки відповідач вважає нікчемним, оскільки неможливо встановити як був придбаний цей цукор підприємцем ОСОБА_4. Вважає перевіркою доведеним, що укладення договору спрямовано на здійснення операцій з отримання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту. Підтвердила, що у зв'язку з прийняттям інспекцією рішення №0000014301 від 14.03.2012 року рішення інспекції форми «Р» №0000012301 від 08.12.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ: 2519 грн. за основним платежем та 1252,50 грн. за штрафними санкціями, втратило чинність. Переконана, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення сформовані у відповідності до норм чинного законодавства, а відтак просить суд в позові відмовити повністю.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до оглянутих судом свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії АО1 №139540, довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій (ЄДРПОУ) серії АА №035785/1351 позивач ТзОВ «Віва» являється юридичною особою, яка зареєстрована за юридичною адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Грушевського, 9. Видами діяльності за КВЕД позивач займається: виробництво какао, шоколаду та цукрових кондитерських виробів, неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами та інше.
З дослідженого судом свідоцтва Державної податкової адміністрації України №100338845 від 02.06.2011 року вбачається, що ТзОВ «Віва» є платником податку на додану вартість.
З оглянутого додатку №5 до податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року вбачається, що позивачем кредиту включено до податкового кредиту суму в розмірі 2519,17 грн., а відповідно до додатку №5 податкової декларації за серпень 2011 року позивачем до податкового кредиту включено 18366,60 грн. Суд встановив, що дані суми в податковий кредит позивачем були включені у зв'язку з проведеними операціями про надання послуг з контрагентом ОСОБА_4
Судом встановлено, що на підставі службового посвідчення УВП №040726 головним державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю юридичних осіб Ківерівської МДПІ ОСОБА_6 проведено невиїзну документальну перевірку ТзОВ «Віва» з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту при взаєморозрахунках з підприємцем ОСОБА_4 за період з 01.07.2011 року по 31.08.2011 року, за результатами якої складений акт №3/2301/32649823 від 27.01.2012 року
У вищеназваному акті перевірки Ківерцівська МДПІ вказує про нікчемність правочину по взаємовідносинах позивача з підприємцем ОСОБА_4 Зокрема, зроблений висновок про те, що укладений між цими суб'єктами господарської діяльності договір поставки №27-05/П-01/11 від 27.05.2011 року відповідно до статті 228 ЦК України є нікчемним. Окрім того, податковий орган вказав, що оскільки правочин визнаний нікчемним та відповідно не створює юридичних наслідків, а тому в порушення законодавства позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість.
На підставі вищезгаданого акту перевірки Ківерцівською МДПІ винесені наступні податкові повідомлення-рішення: 1) №0000013301 від 08.02.2012 року, яким за порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, статті 201 ПК України зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 18367,00 грн.; 2) №0000012301 від 08.02.2012 року, яким за порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, статті 201 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість, зокрема, за основним платежем 2519.00 грн., за штрафними санкціями 1259,50 грн.
Судом встановлено, що 17 лютого 2011 року ТзОВ «Віва» на вищеназвані податкові повідомлення-рішення була подана первинна скарга, в якій позивач просив їх скасувати. За результатами розгляду первинної скарги Державною податковою службою у Волинській області в рішенні №643/10/10-206 від 07.03.2012 року було вирішено податкове повідомлення-рішення 0000013301 від 08.02.2012 року залишити без змін, а податкове повідомлення-рішення №0000012301 від 08.02.2012 року скасувати. Крім того, податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення №0000014301 від 14.03.2011 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 2519,00 грн.
В судовому засіданні представник позивача уточнивши позовні вимоги просила скасувати нове податкове повідомлення-рішення №0000014301 від 14.03.2011 року, а від пункту 1 позовних вимог відмовилась у зв'язку з втратою ним чинності.
Як вбачається з акта перевірки, податковим органом зроблено висновок про те, що договір, укладений між ТзОВ «Віва» та підприємцем ОСОБА_4 є нікчемним та не створює юридичних наслідків. Однак, суд вважає висновок податкового органу безпідставним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Судом встановлено, що між підприємцем ОСОБА_4 (постачальник) та ТзОВ «Віва» (покупець) укладено договір поставки №27-05/П-01/11 від 27.05.2011 року. Предметом даного договору є продаж та пряма поставка сировини - цукру-піску. За цим договором постачальник зобов'язаний поставити та продати, а покупець оплатити товар. Крім того, відповідно до умов цього договору: товар відпускається зі складу постачальника, прийомка товару по кількості і якості здійснюється сторонами в порядку, що визначається діючим законодавством, у відповідності з документами на відвантаження, постачальник зобов'язується надавати покупцю всі необхідні документи на кожну партію товару, в тому числі накладну, податкову накладну та інші документи, передбачені умовами даного договору та вимогами діючого законодавства для даного виду товару.
Висновок Ківерцівської МДПІ про нікчемність укладеного між підприємцем ОСОБА_4 та ТзОВ «Віва» договору поставки №27-05/П-01/11 від 27.05.2011 року базується на тому, що проведеною Луцькою ОДПІ позаплановою виїзною перевіркою підприємця ОСОБА_4 з питань здійснення фінансово-господарської діяльності з ТзОВ «Солодка Країна К» встановлено завищення ОСОБА_4 податкових зобов'язань внаслідок декларування податкових зобов'язань з ПДВ за нікчемними правочинами, при відсутності документального підтвердження господарських взаємовідносин з контрагентами, а також віднесення ОСОБА_4 до складу податкового кредиту податок на додану вартість з вартості придбання товарів (робіт, послуг) за нікчемними правочинами, господарські операції не підтверджені угодами, первинними бухгалтерськими документами, даними бухгалтерського обліку. Тобто, податковий орган дійшов висновку про нікчемність правочинів укладених між підприємцем ОСОБА_4 та ТзОВ «Солодка Країна К». У зв'язку з цим, перевіркою позивача зроблено висновок про те, усі операції підприємця ОСОБА_4 не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак є нікчемними по ланцюгу до вигодо набувача, тобто позивача ТзОВ «Віва».
Суд, проаналізувавши матеріали справи, законодавство, яке регулює спірні правовідносини вищеназваний висновок про нікчемність укладеного між підприємцем ОСОБА_4 та ТзОВ «Віва» договору поставки вважає неправомірним та спростовується наступним.
Судом встановлено, що в липні - серпні 2011 року підприємець ОСОБА_4 поставляв позивачу ТзОВ «Віва» сировину - цукор-пісок, а факт передачі цього товару підтверджується оглянутими в судовому засіданні видатковими накладними №КВ0000119 від 08.07.2011 року, №КВ0000125 від 18.07.2011 року, №КВ0000150 від 22.08.2011 року, №КВ0000155 від 22.08.2011 року, податковими накладними №119 від 08.07.2011 року, №125 від 18.07.2011 року, №150 від 22.08.2011 року, №155 від 20.08.2011 року та товарно-транспортними накладними №В-00000580 від 08.07.2011 року, №В-00000593 від 18.07.2011 року, №В-00000679 від 22.08.2011 року, №В-00000705 від 30.08.2011 року.
Крім того, суд вказує, що факт оплати позивачем отриманого товару стверджується платіжними дорученнями №1622 від 08.07.2011 року, №1679 від 19.07.2011 року, №1678 від 19.08.2011 року, №1680 від 20.07.2011 року, №1681 від 20.07.2011 року, №1891 від 22.08.2011 року, №1951 від 31.08.2011 року, №1966 від 02.02.2011 року.
Суд встановив, що товар отриманий позивачем відповідно до звітів про переміщення номенклатури на складах переданий на виробництво, і дану сировину позивач використав у виробництві, що доводиться оглянутою рецептурою.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.2 статті 198 ПК України передбачає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пункт 198.6 статті 198 ПК України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку та вид цивільно-правового договору.
З аналізу положень Податкового кодексу України вбачається, що не можуть належати до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Разом з цим, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи, іншими документами, передбаченими законодавством. Також з проаналізованих норм випливає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулює Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку. Так, згідно з частиною 1 цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що включений позивачем в податкові декларації податковий кредит з податку на додану вартість за липень в сумі 2519,17 грн. та за серпень 2011 року в сумі 18366,60 грн. підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог законодавства.
Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки факт поставки (продажу) товару підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами про одержання товару та сплату коштів за це, то підстави для встановлення нікчемності укладеного між підприємцем ОСОБА_4 та ТзОВ «Віва» договору поставки №27-05/П-01/11 від 27.05.2011 року відсутні. Крім того, відповідачем ні в акті перевірки, ні представником відповідача в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б прямо чи опосередковано вказували на безтоварність зазначеної господарської операції, у зв'язку з чим висновки податкового органу щодо нікчемності правочину носять формальний характер, без здійснення фактичного аналізу та надання належної правової оцінки господарської операції позивача та підприємця ОСОБА_4, а також не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б вказували, що господарські операції між цими суб'єктами господарської діяльності суперечать чинному законодавству чи моральним засадам суспільства, або порушують публічний порядок.
Крім того, шодо неправомірності твердження відповідача про нікчемність договорів суд зазначає наступне.
Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України (ЦК України) передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України (ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.
Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 ГК України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Відповідачем (податковим органом) не доведено суду, що господарські зобов'язання між позивачем та підприємцем ОСОБА_4 вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.
Як встановлено судом, умови вищезгаданого договору поставки сировини сторонами були виконані, про що свідчать досліджені в судовому засіданні докази.
Судом досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.
Первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.
Згідно із частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Разом з цим, як вже згадувалось, статтею 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо - безпосередньо після її закінчення. Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, що для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.
На думку суду, позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції із суб'єктом господарювання носили реальний характер, послуги були виконані належним чином, які в свою чергу оплачені, та була поставлена сировича - пісок-цукор.
Таким чином, актом перевірки №3/2301/32649823 від 27.01.2011 року не спростовано встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів, так як на думку суду, єдиним мотивом для висновку про нікчемність спірних правочинів є складений Луцькою ОДПІ акт перевірки №9510/17-2/НОМЕР_2 від 25.11.2011 року щодо господарської діяльності підприємця ОСОБА_4 з ТзОВ «Солодка Країна К». Однак, в силу приписів статтей 8 і 19 Конституції України лише висновку одного органу державної податкової служби України про нікчемність вчинених платником податків правочинів є недостатнім для висновку іншого органу державної податкової служби України про порушення контрагентом такого платника податків законів з питань оподаткування.
Належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
В ході розгляду справи відповідачем не подано суду жодних доказів порушення адміністративного чи кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час розгляду справи ні відповідачем, ні його представником в судовому засіданні, не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином та не доведений факт порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України.
Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази, суд дійшов висновку про безпідставність висновків Ківерцівської МДПІ, викладених у акті позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Віва» з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000013301 від 08.02.2012 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 18367,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000014301 від 14.03.2012 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 2519,00 грн., слід скасувати як протиправні.
Оскільки представник позивача в судовому засіданні відмовився від стягнення судових витрат, тому судовий збір не стягується.
Керуючись статтями 11, 17, 71, 158, 160, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статтей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статтей 198, 201 Податкового кодексу України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції №0000013301 від 08.02.2012 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 18367 (вісімнадцять тисяч триста шістдесят сім) гривень 00 копійок та №0000014301 від 14.03.2012 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 2519 (дві тисячі п'ятсот дев'ятнадцять) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 09 квітня 2012 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий С.Ф. Костюкевич