12 квітня 2012 року Справа № 2а/0370/985/12
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
при секретарі судового засідання Кириченку О.О.,
за участю представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень про застосування фінансових санкцій,
У квітні 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі ОСОБА_2 (далі - УПФ України в м. Ковелі) про визнання незаконними та скасування рішень від 27.03.2012 року №№1441, 1442, 1443, 1444, 1445 щодо застосування фінансових санкцій до позивача.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 27 березня 2012 року УПФ України в м. Ковелі безпідставно застосувало до неї штрафні санкції за несвоєчасне подання звітності за 2004, 2005, 2006, 2007 та 2008 роки на підставі пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058- ІV, оскільки з 01 січня 2011 року дана норма права втратила чинність у відповідності до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI. Відповідно до Заключних та Перехідних Положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків по діючим видам загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених в період до 1 січня 2011 року, у тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування у відповідності до законодавства, яке діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Зазначає, що застосування штрафних санкцій, передбачених статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка втратила чинність з 01.01.2011 року є порушенням принципу статті 58 Конституції України, де зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві. Пояснила, що з 1996 року вона являється суб'єктом підприємницької діяльності. З 2006 року вона не реєструвалась в Пенсійному фонді, так як має постійне місце роботи в дошкільному дитячому закладі №9 «Пролісок» в місті Ковелі на посаді костелянки, а підприємницькою діяльністю займалася лише у вихідні дні - роздрібною торгівлею на ринку. Жодного разу її не було повідомлено про обов'язок реєстрації в тому разі, якщо підприємницьку діяльність здійснюєш лише у вихідні дні. Підприємницькою діяльністю вона не займається останні три роки, однак пояснила, що не скасовувала реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. Вказала, що звітність вона здавала в 2011 році, де сплатила увесь борг в Пенсійний фонд, який був їй виставлений. Додала, що на час прийняття оскаржуваних рішень боргу в неї не було, і на даний час немає. Пояснила, що відповідачем безпідставно застосовано до неї штрафні санкції за несвоєчасне подання звітності за 2004, 2005, 2006, 2007 та 2008 роки на підставі пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», так як з 01 січня 2011 року дана норма права втратила чинність у відповідності до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Підтвердила, що оскаржувані рішення їй були відправлені відповідачем 28.03.2012 року, що вбачається з поштового конверта, що знаходиться при справі. Додала, що від стягнення судового збору з відповідача відмовляється. Просить позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання на виклик суду для участі в розгляді справи свого повноважного представника не направив, проте надіслав суду письмові заперечення від 12.04.2012 року за №2718/09-22 в яких зазначено, що адміністративний позов не визнають. В заперечення позову зазначають, що відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом. Тому, вважають можливим застосування положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції від 23.12.2010 року. З огляду на це, просить відмовити в позові.
Крім того, в письмових запереченнях відповідач просить справу розглядати у відсутності представника управління. Згідно із частиною 4 статті 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення, з наступних підстав. При цьому судом враховано наступне.
Частина 1 статті 6 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Отже, даний спір є публічно-правовим на який поширюється юрисдикція Волинського окружного адміністративного суду.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 25 грудня 1996 року зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності.
Судом встановлено, що 27 березня 2012 року УПФ України в м. Ковелі винесено рішення №№1441, 1442, 1443, 1444 та 1445 про застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду України, якими до підприємця ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції в сумі 170,00 грн. по кожному, а на загальну суму 850,00 грн. З штемпеля на поштовому конверті вбачається, що ці рішення УПФ України в м. Ковелі позивачу були надіслані 28 березня 2012 року.
Вказані рішення прийняті на підставі акту перевірки позивача від 27.03.2012 року №769. В акті перевірки відповідачем встановлено факт несвоєчасного подання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку підприємцем ОСОБА_1 за 2004, 2005, 2006, 2007 та 2008 звітні роки до УПФ України в м. Ковелі.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем оскаржувані рішення про застосування фінансових санкцій прийняті за несвоєчасне подання звітності.
Судом встановлено, що до 01 січня 2011 року відносини, які склалися між сіб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулювалися Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Виключно цим Законом визначалися платники страхових внесків, порядок їх нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.
Так, відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування несе страхувальник - роботодавець.
Відповідно до пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, яка діяла до 01 січня 2011 року за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Однак, дана норма права, як і стаття 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка регламентує вчинене порушення, встановлене відповідачем у акті перевірки суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 втратила чинність згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з 01 січня 2011 року, тобто, не діяла на дату прийняття спірних рішень - 27 березня 2012 року.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Зокрема, позивач має статус суб'єкту господарювання - підприємця, а також є громадянином України.
Згідно з пунктів 1, 2 частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 11 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи наданні ними суду своїх доказів у і доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до частин 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в підтвердження правомірності прийняття рішень про застосування фінансових санкцій, що в свою чергу було зроблено позивачем в підтвердження позовних вимог.
Посилання відповідача на пункт 7 Прикінцевих положень Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску», що вказує на можливість зберігання після 01.01.2011 року за Пенсійним фондом повноважень контролю за правильністю нарахування, сплати страхових внесків та застосування фінансових санкцій є надуманим, оскільки дана норма Закону підлягає застосуванню лише у випадку наявності заборгованості зі сплати страхових внесків, а як встановлено в судовому засіданні з письмових заперечень відповідача будь-яка заборгованість зі сплати внесків у позивачки на час винесення УПФ України в м. Ковелі оскаржуваних рішень відсутня.
Отже, так як оскаржувані рішення відповідачем прийняті на час дії Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за порушення позивачем пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», приписи якої були виключені у зв'язку з прийняттям Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а також з урахуванням того, що відповідач, не довів правомірності прийнятих ним рішень, всупереч вимог статті 71 КАС України, то суд приходить до висновку про протиправність цих рішень.
Частиною 3 статті 159 КАС України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що викладені в позовній заяві посилання позивача є обґрунтованими, а відтак судом встановлені підстави для задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування рішень від 27.03.2012 року №№1441, 1442, 1443, 1444 та 1445 про застосування до підприємця ОСОБА_1 фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду України, прийнятих першим заступником начальника управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі ОСОБА_2
Сплачений судовий збір з відповідача в користь позивача не стягується, оскільки позивач в судовому засіданні відмовилася від його стягнення.
Керуючись статтями 2, 11, 17, 71, 158, 159, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статті 58 Конституції України, статті 55 Господарського кодексу України, статтей 17, 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд
Адміністративний позов задовольнити.
Рішення першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі ОСОБА_2 від 27.03.2012 року №№1441, 1442, 1443, 1444 та 1445 про застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду України щодо приватного підприємця ОСОБА_1 в сумі 170 (сто сімдесят) гривень на загальну суму 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень визнати протиправними та скасувати.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 17 квітня 2012 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий С.Ф. Костюкевич