09 квітня 2012 року Справа № 2а/0370/542/12
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Денисюка Р.С.,
при секретарі судового засідання Грушецькому П.В.,
з участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Пак» про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемним правочином,
Луцька об'єднана державна податкова інспекція (далі - Луцька ОДПІ) звернулася з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_3), Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Пак» (далі - ТзОВ «Транс-Пак») про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемним правочином.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Луцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку суб'єкта господарської діяльності ОСОБА_4 з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Транс-Пак» за червень, липень 2011 року. За результатами перевірки складено акт №9516/17-2/НОМЕР_1 від 25.11.2011 року.
Проведеною перевіркою відображених показників за червень та липень 2011 року в сумі 178406 грн. на підставі податкової декларації з податку на додану вартість з додатками № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів", виданих податкових накладних, встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 1Б декларації «придбання з податком на додану вартість на митній території України, які підлягають оподаткуванню 20 %» по придбанню товару у ТзОВ «Транс-Пак», на підставі договору поставки, укладеного в 2009 році, всього у сумі 146 382 грн.
Перевіркою встановлено порушення частини 1 статті 201, частин 1-6 статті 203, статтей 215, 216, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ОСОБА_4 при придбанні та продажу товарів, послуг.
В порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) ОСОБА_4 в червні та липні 2011 року віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 146 382 грн. з вартості придбання товарів (робіт, послуг) за нікчемними правочинами, господарські операції по яких не підтверджені.
За даними «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» та декларації з ПДВ за червень та липень 2011 року ОСОБА_4 включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, які сформовано за рахунок ТзОВ «Транс-Пак»:
Для проведення перевірки ОСОБА_4 не було надано документів, що підтверджують транспортування товару від ТзОВ «Транс-Пак» до складського приміщення, що стосуються його фінансово-господарської діяльності за червень та липень 2011 року.
В порушення вимог Законів та підзаконних нормативних актів, що регулюють діяльність на автомобільному транспорті, на момент здійснення перевірки у ОСОБА_4 відсутні товарно-транспортні накладні або інші визначені законодавством документи на перевезення вантажів. Умови договорів про надання транспортних та транспортно-експедиційних послуг на здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом між ОСОБА_4 та контрагентами-перевізниками не містять істотних умов договору про перевезення вантажу, а саме: найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення.
Крім того, операції фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничих приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, транспортних засобів. В зв'язку з цим ОСОБА_4 не міг фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.
Правочини між ОСОБА_4 та контрагентами - перевізниками не відповідають вимогам закону, вчинені з метою ухилення від оподаткування, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тому що від укладання та виконання спірних угод інтересам держави та суспільства завдаються збитки у вигляді не надходження до Державного бюджету коштів у великих розмірах, а отже є нікчемними.
Таким чином, ОСОБА_4 порушено вимоги статті 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний прядок, а отже є нікчемним.
В зв'язку з вищевикладеним, просить позов задовольнити. Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави 878292,78 грн. та стягнути з ТзОВ «Транс-Пак» в дохід держави 878292,78 грн. отриманих за нікчемним правочином.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві, просять позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_3 в судовому засіданні та письмову запереченні заявлений позов заперечив та суду пояснив, що висновок Луцької ОДПІ про нікчемність угоди №11 від 01.10.2009 року, укладеної між ОСОБА_4 та ТзОВ «Транс-Пак», зроблено лише на припущеннях того, що оскільки відсутні товарно-транспортні накладні, то товар не поставлявся і відповідно відсутні господарські взаємовідносини з ОСОБА_4 Однак, факт поставки та реалізації товару підтверджується первинними документами, в тому числі і товарно-транспортними накладними. За отриманий товар за червень-липень 2011 року проведено розрахунок в повному обсязі. Крім того, для встановлення факту нікчемності правочину за статтею 228 ЦК України необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів, чим спричиняється шкода державі, чого в даному випадку зроблено не було. Тому, вважає, що позивачем не доведено, що господарське зобов'язання вчинене саме з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків. А тому, просить в задоволенні позову відмовити повністю .
Відповідач ТзОВ «Транс-Пак» в судове засідання не прибув, надіслав суду клопотання про розгляд справи за відсутності його представника. В наданих суду письмових запереченнях позовні вимоги заперечив та пояснив, що між ТзОВ «Транс-Пак» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладено договір поставки №11 від 01.10.2009 року. Згідно з даним договором товариством поставлялись мішки паперові за період червень та липень 2011 року на загальну суму 878292,78 грн., що підтверджується первинними документами. Товар частково поставлявся шляхом самовивезення, частково за рахунок товариства, що відображено в товарно-транспортних накладних, тому вказаний договір не є нікчемним. Просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюються на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень, щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дії чи бездіяльності.
Судом встановлено, що Луцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку суб'єкта господарської діяльності ОСОБА_4 з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Транс-Пак» за червень - липень 2011 року, за результатами якої складено акт № 9516/17-2/НОМЕР_1 від 25.11.2011 року.
Даною перевіркою було встановлено порушення частини 1 статті 201, частин 1-6 статті 203, статей 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 при придбанні та продажу товарів (послуг). Товари (послуги) по вказаних правочинах не були передані в порушення статей 662, 655, 656 ЦК України.
Також встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 ПК України фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 завищено податкові зобов'язання за червень, липень 2011 року в сумі 1034042 грн. внаслідок декларування податкових зобов'язань з ПДВ за нікчемними правочинами, при відсутності документального підтвердження господарських взаємовідносин з контрагентами та завищено податковий кредит на суму 146382 грн. з вартості придбання товарів, робіт (Послуг) за нікчемними правочинами, господарські операції по яких не підтвердження документами, що підтверджують рух товарів (послуг), факт передачі товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) від продавця до покупця.
ОСОБА_4 на вказаний акт перевірки були подані заперечення, з підтверджуючими документами, проте Луцькою ОДПІ враховані не були.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_4 та ТзОВ «Транс-Пак» 01.10.2009 року укладено договір поставки за №11, відповідно до якого ТзОВ «Транс-Пак» поставлялись ОСОБА_4 мішки паперові.
На думку суду, позивачем у даній справі не доведено нікчемність вищевказаного правочину з огляду таке.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі -ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини 2 статті 215 частини 1 статті 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.
Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 ГК України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
В судовому засіданні встановлено, що правочин, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ТзОВ «Транс-Пак», виконаний обома сторонами.
За таких обставин суд вважає, що податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між даними суб'єктами господарської діяльності вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Згідно зі статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Луцькою ОДПІ не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін.
Зокрема, встановлено, що ТзОВ «Транс-Пак» є виробником мішків паперових і власну продукцію відвантажує покупцям по всій Україні.
Для виготовлення продукції у товариства наявні виробничі потужності, які є його власністю та працівники, що підтверджується відповідними розшифровками з фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва від 30.06.2011 року та податкового розрахунку сум утриманого податку з цих осіб за 2011 рік.
Згідно укладеного договору № 11 від 01.10.2009 року товариство протягом червня -липня 2011 року поставляло товар ОСОБА_4
Поставка товару здійснювалась частково шляхом самовивозу, частково за рахунок товариства.
На поставлений товар виписувались видаткові та податкові накладні, були наявні у товариства і товарно-транспортні накладні.
Відповідні операції із даним підприємцем були відображені у податковій декларації (із відповідними додатками та розшифровками контрагентів) поданій до ДПІ Бабушкінського району м. Дніпропетровська та відображено в бухгалтерському обліку.
Відповідні документи були подані і під час проведення зустрічної перевірки.
Придбаний товар у товариства було доставлено покупцю ОСОБА_4, а пізніше ним реалізовано іншим контрагентам.
Факт придбання товару ОСОБА_4 та його транспортування до м. Луцька підтверджується наявними в матеріалах справи документами: копіями договору купівлі-продажу, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (Т.I, а.с. 64 - 258).
Розрахунки за придбаний товар ОСОБА_4 були проведені в повному об'ємі, що підтверджується випискою з банківських реєстрів (Т. I, а.с. 259-274).
Пізніше придбаний у ТзОВ «Транс -Пак» товар, підприємцем згідно укладених угод було реалізовано іншим контрагентам, що підтверджується відповідними договорами, первинними документами, довіреностями на отримання ТМЦ, тощо.
Судом також встановлено, що ОСОБА_4 є орендарем нерухомого майна у орендодавця фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, що підтверджується договором оренди від 01.03.2009 року та додатковою угодою №1 до договору оренди та свідчить про наявність у нього складських приміщень та можливості зберігання товару на складі.
Всі наявні первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують обставини реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
На підставі виданих первинних документів у відповідності до вимог статті 185, пункту 186.1 статі 186, пунктів 1, 3, 6 статті 198 ПК України суми від купівлі продажу товару у ТзОВ «Транс -Пак» в розмірі 371091,67 грн., в тому числі ПДВ в сумі 74218,33 грн., 360819,00 грн., 72163,83 грн. відповідно включені до податкових декларацій за червень, липень 2011 року та податкового кредиту.
Такі дії підприємця є правомірними та такими, що відповідають вимогам закону.
Фактично твердження позивача про нікчемність угод укладених між ОСОБА_4 та ТзОВ «Транс-Пак» грунтується лише на відсутності під час перевірки у ОСОБА_4 товарно-транспортних накладних на придбаний товар, що в свою чергу свідчить про неможливість реального виконання договору та поставки товару від продавця до покупця, що було повністю спростовано в судовому засіданні.
Крім цього, як вбачається із заперечень на акт перевірки до них додавались документи на 216 аркушах, в тому числі і товарно-транспортні накладні, які позивачем до уваги взяті не були з невідомих суду причин.
Дослідженими в судовому засіданні доказами повністю спростовано твердження позивача про те, що у ОСОБА_4 були відсутні товарно-транспортні накладні, які б підтверджували транспортування товару від ТзОВ «Транс-Пак» до складського приміщення, що в свою чергу свідчить про нереальність укладеної угоди.
Інші твердження позивача про нікчемність угод, укладених між зазначеними контрагентами не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Суд вважає, що відповідачами належними та допустимими доказами підтверджено продаж, отримання товару від продавця до покупця та їх транспортування до місця призначення, а пізніше реалізації товару іншим контрагентам, що підтверджується відповідними документами, наявними в матеріалах справи.
Тому, твердження позивача проте, що у ОСОБА_4 були відсутні товарно-транспортні накладні, які б підтверджували транспортування товару від ТзОВ «Транс-Пак» до складського приміщення, що стосуються його фінансово-господарської діяльності за червень та липень 2011 року, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
При цьому, позивачем не надано суду будь-яких доказів, які б давали підстави для сумніву у реальності проведених господарських операцій між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ТзОВ «Транс-Пак».
Разом з тим, як вбачається з довідки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська №430/23-3/33769931 від 28.11.2011 року «Про результати невиїзної документальної перевірки ТзОВ «Транс-Пак» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 за червень 2011 року» перевіркою ТзОВ «Транс-Пак» не встановлено розбіжностей з відомостями, яке мало правові відносини з платником податків та встановлено відображення в податковому обліку результатів господарських відносин відповідно до відомостей, яке мало правові відносини з платником податків.
Тобто, порушень вимог чинного законодавства у діяльності товариства саме за цей період не виявлено.
Враховуючи викладене суд вважає, що в судовому засіданні належними та допустимими доказами доведено, що вказаний договір укладений між відповідачами у відповідності до вимог чинного законодавства, був виконаний в повному об'ємі та спричинив реальні зміни майнового стану платників податків. У результаті реалізації угоди відбувся реальний рух активів платників податків, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами. Поставку товару було здійснено в повному об'ємі.
Вказані операції відображені в бухгалтерському та податковому обліку контрагентів та порушень законодавства податковими органами при цьому не виявлено.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;
Тобто, за змістом даної норми відповідні витрати та податковий кредит вважаються сформованими правомірно, якщо контролюючий орган не доведе протилежного.
Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що у даному випадку Луцькою ОДПІ належними та допустимими доказами не доведено відсутності реально проведеної господарської операції за договором поставки №11 від 01.10.2009 року, укладеним між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ТзОВ «Транс-Пак».
Отже, висновки позивача про нікчемність договору поставки №11 від 01.10.2009 року є помилковими та не ґрунтуються на фактичних обставинах по справі, а тому в задоволенні позовних вимог Луцької ОДПІ про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, слід відмовити.
Інші твердження представників позивача, не спростовують висновків суду, зроблених в судовому засіданні.
Керуючись статтями 11, 17, 158, 160 частиною 3, 162, 163, 186 КАС України, на підставі Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, суд
В задоволенні адміністративного позову Луцької об'єднаної державної податкової інспекції до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Пак» про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемним правочином, відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі з 14 квітня 2012 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий Р.С. Денисюк