Іменем України
23 квітня 2012 року Справа № 5002-33/5386-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Гоголя Ю.М.,
Рибіної С.А.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2, довіреність №12 від 05.01.12, фізична особа-підприємець ОСОБА_3;
позивача: ОСОБА_4, довіреність №24 від 10.01.12, фізична особа-підприємець ОСОБА_3;
відповідача: ОСОБА_5, довіреність №3197 від 15.11.11, фізична особа - підприємець ОСОБА_6;
третьої особи: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Нестле Україна";
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А.) від 05 березня 2012 року у справі №5002-33/5386-2011
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (АДРЕСА_1; АДРЕСА_3)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: товариство з обмеженою відповідальністю "Нестле Україна" (вул. Верхній Вал, 72А, місто Київ 107, 04107)
про стягнення 469548,34 грн.;
за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_6
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: товариство з обмеженою відповідальністю "Нестле Україна"
про стягнення 586795,61 грн.
16 грудня 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, у якому просила стягнути з останнього 469548,34 грн., з яких 237700,00 основного боргу по сплаті наданих послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, 230997,01 грн. пені за несвоєчасну оплату виконаних послуг та 851,33 грн. 3% річних. Судові витрати позивач також просила покласти на відповідача (том 1, а.с. 2-4).
Позовні вимоги обгрунтовані статтями 306, 307, 311 Господарського кодексу України, 610-612, 614, 625, 908, 909 Цивільного кодексу України та мотивовані невиконанням з боку відповідача умов укладеного сторонами договору про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №23к від 23 березня 2011 року.
11 січня 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернувся із зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_3 вартості втраченого вантажу у сумі 586795,61 грн. та понесених судових витрат, обґрунтувавши свої вимоги приписами статей 193, 307, 314 Господарського кодексу України, 525, 526, 610, 611, 618, 901, 902, 906, 909, 920, 924 Цивільного кодексу України, обставинами неналежного виконання ОСОБА_3 зобов'язань за договором в частині забезпечення перевезення та доставки у пункт призначення ввіреного їй ОСОБА_6 вантажу, внаслідок втрати якого останньому було завдано матеріальну шкоду в заявленому до стягнення розмірі (т. 1, а.с. 84-87).
18 січня 2012 року ОСОБА_3, скориставшись ст.22 Господарського процесуального кодексу України, звернулась до місцевого господарського суду із заявою про уточнення позовних вимог, в якій зменшила вимоги про стягнення з ОСОБА_6 пені до 4338,72 грн. та заявила нові вимоги про стягнення 10000,00 грн. витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, інші вимоги залишила незмінними (том 1, а.с. 63-64).
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 лютого 2012 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено товариство з обмеженою відповідальністю „Нестле Україна" (том 3, а.с. 10-11).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А.) від 05 березня 2012 року у справі №5002-33/5386-2011 у задоволенні первісного та зустрічного позовів було відмовлено в повному обсязі.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні обох позовів, місцевий господарський суд виходив з того, що ОСОБА_3 вимог пункту 4.2 укладеного між сторонами у справі договору не виконала, отже у ОСОБА_6 обов'язок щодо оплати не виник. Крім того, суд зазначив, що докази фактичного надання послуг за договором та виконання інших обов'язків, зокрема, щодо дотримання порядку виникнення підстав для оплати цих послуг, ОСОБА_3 надані не були, що свідчить про недоведеність тверджень останньої про здійснення перевезення саме нею та виключає відповідальність ОСОБА_6, який, у свою чергу, також не надав суду обґрунтованого розрахунку та доказів, які б підтверджували викладену в зустрічній позовній заяві позицію, що, в свою чергу, виключило можливість задоволення й його вимог.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, 22 березня 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняти в цій частині нове рішення про його задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, заявник апеляційної скарги стверджує, що суд першої інстанції в порушення приписів статей 32, 34 Господарського кодексу України безпідставно не прийняв до уваги докази надання послуг з перевезення вантажів на підставі договору №23К від 23 березня 2011 року, укладеного між сторонами.
Як стверджує заявник апеляційної скарги, розрахунки за послуги здійснювались без виставлення рахунків, по мірі надходження пакету документів, тобто між сторонами склався певний звичай ділового обороту, який з її боку добросовісно виконувався, а висновок місцевого господарського суду про те, що розрахунки здійснювались сторонами час від часу за вимогою, не відповідає дійсним обставинам справи.
Відсутність оригіналів витребуваних у суду документів ОСОБА_3 пояснює тим, що оригінали документів, які підтверджують виконання послуг з перевезення вантажів, були направлені саме ОСОБА_6 для розрахунку за надані послуги, а ухвала суду про витребування вказаних документів була виконана лише частково, отже, за переконанням заявника апеляційної скарги, суд неповно з'ясував обставини, що мають суттєве значення для справи, що призвело до прийняття неправильного рішення.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 квітня 2012 року ОСОБА_3 було відновлено пропущений строк подання апеляційної скарги та прийнято апеляційну скаргу до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Борисова Ю.В., судді Гоголь Ю.М., Рибіна С.А.
23 квітня 2012 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду від ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №9165), у якому останній просив судову колегію відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі на підставі її необґрунтованості.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції, що відбулось 23 квітня 2012 року, представники позивача наполягали на вимогах позову та доводах апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції скасувати, як незаконне, в частині відмови у задоволенні первісного позову. Представник відповідача заперечував проти доводів позову з підстав, викладених у письмовому відзиві.
Представник товариства з обмеженою відповідальністю „Нестле Україна" у судове засідання не з'явився, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, про причини неявки судову колегію не повідомив.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були повідомлені про час і місце розгляду справи, тому колегія суду визнала можливим розглянути справу за відсутності представника третьої особи за наявними у справі документами.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила, що фізична особа-підприємець ОСОБА_6 (за договором замовник) та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (за договором перевізник) 23 березня 2011 року уклали договір про надання послуг №23К на перевезення вантажів автомобільним транспортом, який регулює взаємовідносини сторін під час організації міжнародних перевезень експортно-транспортних вантажів автомобільним транспортом (п. 1.1 договору, том 1, а.с. 11-13).
Згідно з пунктом 1.2 договору замовник доручив перевізнику за винагороду здійснювати перевезення вантажів замовника, а перевізник прийняв зобов'язання з організації перевезення вантажів автомобільним транспортом: за наймом або власним.
У пункті 2.1 договору сторонами обумовлено, що перевезення виконуються у відповідності до діючого законодавства України, Конвенції про договір про міжнародне (регіональне) перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також до умов цього договору.
Сторонами закріплено, що перевезення вантажів здійснюється перевізником лише на підставі замовлень, які надає замовник. В замовленні повинні зазначатися: характер вантажу; дата, час та адреса подачі транспортного засобу під завантаження; спосіб завантаження та вивантаження; тип транспортного засобу; місце митного оформлення вантажу та сторона, що несе витрати з його оформлення; адреса розвантаження; місце митної очистки вантажу; найменування вантажоодержувача (адреса, телефон, ПІБ відповідальної особи); місце перетину вантажу; договірна ціна; максимальний строк доставки; додаткові (особи) умови; П.І.Б посади уповноваженої особи відповідальної особи експедитора, підпис, печатки.
Факсимільна копія замовлення має юридичну силу оригіналу (пункти 2.2, 2.3 договору).
Так, у томі 1 на а.с. 22-70 містяться копії договорів-замовлень, зі змісту яких вбачається, що замовником послуг є ОСОБА_6, перевізником ОСОБА_3
Встановлено, що кожний договір-замовлення містить у собі відомості щодо маршруту, дати завантаження, відвантаження, ваги вантажу, вартість перевезення, умови оплати, умови відповідальності сторін.
В графі „умови оплати" зазначено, що розрахунки за фактично виконані транспортні послуги проводяться протягом 5-ти банківських днів лише за наявності оригіналу договору з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 і після надання в оригіналі необхідного для оплати пакету документів, та с кожним комплектом документів повинні додаватися реквізити на оплату з печаткою та даними особи, на кого буде проведена оплата. Реквізити на оплату повинні бути надані в бухгалтерію не пізніше 10 календарних днів після відвантаження авто. Також, у цих договорах-замовленнях визначена вартість кожного перевезення.
Вказані договори-замовлення підписані ОСОБА_6 та скріплені печаткою останнього.
Свої зобов'язання сторони закріпили у розділі 3 договору. Зокрема, до обов'язків перевізника віднесено забезпечення подачі технічно справного транспортного засобу під завантаження у погоджені строки, забезпечення доставки вантажу на умовах, погоджених сторонами, прийняття на себе відповідальності за зберігання вантажу та митних пломб протягом шляху до передачі вантажу вантажоодержувачу, інформування замовника за його проханням про рух транспортного засобу за маршрутом, вимушені затримки автопоїзда в дорозі і її причини, а також про інші непередбачені обставини, що перешкоджають своєчасній доставці вантажу (пункт 3.1 договору).
У свою чергу, до обов'язків замовника віднесено, зокрема, своєчасне, в строки, зазначені в цьому договорі або замовленні, проведення розрахунків з перевізником за обумовленою ставкою (зазначеною в замовленні), відповідно до цього договору.
Сторони дійшли згоди, що сума фрахту за перевезення вантажів визначається за договірними тарифами та обумовлюється в замовленнях, які є невід'ємною частиною цього договору. Перевізник гарантує підбір та пошук транспортних засобів для замовника за мінімально діючими на момент підписання відповідного додатку цінами. Замовник здійснює оплату шляхом безготівкового перерахування грошових коштів в національній валюті України в сумі, обумовленій в замовленні, на поточний рахунок перевізника протягом 5 банківських днів після надання всього необхідного для оплати пакету документів відповідно до виставленого перевізником рахунку, якщо інше не обумовлено в замовленні.
Вартість договору складається із сум всіх фрахтів, зазначених в замовленнях (пункти 4.1-4.3 договору).
Відповідальність сторін встановлена у розділі 5 договору.
Так, пунктом 5.1 договору передбачено, що сторона, яка порушила свої зобов'язання за договором, повинна негайно усунути ці порушення з повідомленням про це іншої сторони. Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня поточного року. У разі неповідомлення сторонами один одного про розірвання договору за 14 днів до його закінчення, строк дії договору продовжується до 31 грудня 2012 року.
Вказаний договір підписаний сторонами без зауважень та заперечень і скріплений печатками.
З посиланням на викладені обставини ОСОБА_3 стверджує, що в період з 30 серпня 2011 року по 24 жовтня 2011 року вона надавала ОСОБА_6 послуги з перевезення вантажів на загальну суму 237700,00 грн., втім, останній свої обов'язки в частині оплати наданих йому послуг з перевезення вантажів не виконав, що призвело до виникнення заборгованості на вказану суму.
В подальшому ОСОБА_3 зверталась до ОСОБА_6 з претензією №1 від 03 листопада 2011 року, у якій вимагала від останнього оплати виниклої заборгованості в сумі 237700,00 грн. та пені, нарахованої на суму боргу (том 1, а.с. 109-111), однак ОСОБА_6 вимоги претензії не виконав, заборгованість не погасив, що зумовило звернення позивача з позовними вимогами про її стягнення в судовому порядку. Користуючись своїми правами, ОСОБА_3 також заявила вимогу про стягнення 3% річних та витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.
Втім, не погоджуючись з твердженнями ОСОБА_3, ОСОБА_6 переконаний, що на виконання умов спірного договору 30 вересня 2011 року він замовив ОСОБА_3 перевезення вантажу (продукція товариства з обмеженою відповідальністю „Нестле Україна") зі складу „Нестле", розташованого у м. Одеса до складу смт. Велика Димерка, завантаження було здійснено того ж дня, однак, вантаж доставлений у пункт призначення не був, вартість недопоставленого вантажу склала 586795,61 грн.
У підтвердження своїх доводів ОСОБА_6 представлена копія договору-замовлення від 30 вересня 2011 року (том 1, а.с. 91), зі змісту якого вбачається, що замовник замовив перевізнику перевезення вантажу за маршрутом Одеса -Велика Димерка вагою до 22 тони, з датою завантаження 30 вересня 2011 року та датою відвантаження 01 вересня 2011 року, зі складу розташованого по АДРЕСА_4. Сума фрахту визначена в розмірі 3300,00 грн.
В подальшому ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_3 з вимогою (претензією) №44/к від 12 грудня 2011 року, у якій просив останню негайно сплатити вартість втраченого товару на вказану суму (том 1, а.с. 94-95), невиконання якої й послугувало підставою для ОСОБА_6 звернутися в суд із зустрічною позовною заявою.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія суду апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.
З огляду на укладений між ОСОБА_6 (за договором замовник) та ОСОБА_3 (за договором перевізник) договором № 23К на перевезення вантажів автомобільним транспортом, правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного та Господарського кодексів України в частинах, якими врегульовані відносини щодо виконання зобов'язань з надання послуг та перевезення вантажу.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами договору (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 903 встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Так, стаття 909 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Встановлено, що сторони при укладенні договору також дійшли згоди, що замовник доручає перевізнику за винагороду здійснювати перевезення вантажів замовника, а перевізник приймає на себе зобов'язання організувати перевезення вантажів як власним автомобільним транспортом, так і орендованим.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, судом першої інстанції зроблено висновок про недоведення позивачем позову в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України та неможливість прийняти як належні й допустимі докази ті копії документів, які додані до позовної заяви і не відповідають вимогам статей 32, 34 вказаного кодексу.
Судова колегія погоджується з такими висновками, оскільки вони ґрунтуються на приписах процесуального законодавства і узгоджуються з дослідженими матеріалами справи.
Відповідно до частини другої статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
При цьому, суд касаційної інстанції в інформаційному листі від 18.03.2008 № 01-8/164 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" доводив до відома господарських судів, що за наявності у суду сумнівів щодо відповідності копій документів чи інших матеріалів оригіналам він не позбавлений права та можливості витребувати у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку оригінали таких документів (матеріалів) або їх нотаріально засвідчені копії.
Звертаючись із апеляційною скаргою, ОСОБА_3 посилається, зокрема й на те, що нею умови договору в частині надання послуг перевезення були виконані належним чином, на підтвердження чого надано копії договорів-замовлень та товарно-транспортних накладних.
З огляду на відносини, що склались між сторонами та з ціллю з'ясування обставин справи, враховуючи положення наведених вище статей, господарський суд першої інстанції ухвалами витребував у ОСОБА_3 оригінали договорів-замовлень, товарно-транспортних накладних та рахунків, які виставлялись ОСОБА_6 за надані послуги з перевезення вантажу (том 1, а.с. 126-127, том 2, а.с. 63-64, том 3, а.с. 55-57).
Адже, саме вищевказані документи носять доказову силу щодо дійсного виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань в частині надання послуг ОСОБА_6 за договором №23К від 23 березня 2011 року і обумовлюють виникнення у відповідача обов'язку зі сплати послуг. Проте, останньою зазначені документи в повному обсязі не були представлені ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій.
Так, позивачка надала лише договори-замовлення, підписані представниками сторін за договором та копії товарно-транспортних накладних.
Втім, місцевим господарським судом правомірно встановлено, що договори-замовлення не містять даних про фактичне виконання послуг з перевезення та з їх змісту неможливо встановити, чи були вони дійсно укладені на виконання умов договору №23К від 23 березня 2011 року, отже договори-замовлення, в розумінні наведених вище статей, не є доказом надання послуг з перевезення, а засвідчують лише наявність наміру сторін до їх виконання, а також носять інформативний характер стосовно запропонованого порядку перевезення. Більш того, представниками сторін не заперечувалося, що умови укладеного між сторонами договору не відображують фактичні правовідносини сторін, а сам договір виконувався за загальними звичаями, що склалися між сторонами в минулому.
Стосовно поданих ОСОБА_3 копій товарно-транспортних накладних судова колегія зазначає, що форма і зміст документів, які подаються до господарського суду, тобто ті, які посвідчують вчинення певних дій, які породжують юридичні наслідки для суб'єктів їх вчинення, повинні відповідати вимогам, встановлених чинним законодавством для цих документів.
Слід звернутися до Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 №55, яким затверджений Національний стандарт України "Вимоги до оформлювання документів" ДСТУ 4163 - 2003. Пункт 5.27 даного стандарту зазначає, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.
Таким чином, виходячи з тлумачення зазначених норм, під висловом "засвідчений в установленому порядку документ" мається на увазі або нотаріальне посвідчення документа або посвідчення документа керівником підприємства, установи, організації, яка надає такий документ.
При цьому, сама процедура засвідчення копії означає, що особа яка здійснює відповідну дію засвідчила відповідність копії оригіналу документу в момент вчинення цієї дії.
Отже, копія документу, яка в подальшому може бути засвідчена, отримується особою безпосередньо з оригіналу цього документу.
З врахуванням того, що ОСОБА_3 стверджує про відсутність в неї оригіналів, судова колегія дійшла висновку про те, що документи позивачкою не були засвідчені в установленому порядку.
Наявні ж в матеріалах справи деякі оригінали товаро-транспортних накладних також не підтверджують виконання послуг з перевезення за спірним договором, оскільки не містять посилань на цій договір та на ОСОБА_3 у якості виконавця послуг з перевезення вантажу. Більш того, наявність правовідносин між останньою та водіями, які зазначені у вищевказаних накладних, не підтверджено, докази зворотнього в матеріалах справи відсутні.
Дослідивши надані суду договори-заявки, судова колегія приймає до уваги те, що деякі з них містять виправлення, а зазначені в них відомості стосовно маршруту перевезення вантажу та перевізника не співпадають з відомостями у товаро-транспортних накладних, що позбавляє суд можливості дійти однозначних висновків про здійснення господарської операції.
До того ж, з врахуванням наданих копій товаро-транспортних накладних, які в силу приписів статей 34,36 ГПК України не є допустимими доказами, розрахунок позивачки за первісним позовом судова колегія вважає необґрунтованим.
Разом з тим, судова колегія не знайшла підстав для задоволення клопотань ОСОБА_3 про витребування документів, оскільки вони дублюють аналогічні клопотання, заявлені останньою під час розгляду справи судом першої інстанції, та, крім того, не відповідають приписам статті 38 Господарського кодексу України, в силу якої, клопотання про витребування доказів зокрема повинно бути обґрунтованим та містити причини, що перешкоджають отриманню доказу.
Проте, позивачкою неможливість подання зазначених в клопотаннях доказів не обґрунтована, а посилання її представника на обставини передання оригіналів відповідачеві, з огляду на заперечення останнього проти цього, довести не вбачається можливим.
Також критично судова колегія ставиться й до пояснень заявника апеляційної скарги стосовно того, що рахунки на оплату наданих послуг відсутні, оскільки нею не виставлялися з огляду на домовленість про оплату за вимогою. Такі пояснення підтверджують невиконання з боку ОСОБА_3 умов пункту 4.2 договору та свідчать про ненадання останньою всупереч умовам договору повного пакету документів для оплати.
Викладене вище надає суду апеляційної інстанції підстави вважати, що у відповідача ОСОБА_6 обов'язок щодо оплати послуг не виник, і як наслідок, не виникло зобов'язання по сплаті пені та 3 % річних, отже суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні вимог первісного позову.
Стосовно вимог зустрічної позовної заяви та судових висновків про відмову у її задоволенні, слід зазначити про відсутність заперечень з боку сторін проти таких висновків та погодженість із судовим рішенням в цій частині. Втім, у відповідності до положень частини другої статті 101 ГПК України законність і обґрунтованість судового рішення перевіряється у повному обсязі.
Дослідивши обставини, на які посилається ОСОБА_6, та перевіривши надані ним докази, які, за переконанням позивача за зустрічною заявою свідчать, що з вини ОСОБА_3 вантаж (продукція ТОВ „Нестле України"), який повинен бути перевезеним останньою зі складу ТОВ „Нестле України" (м. Одеса) до складу у смт. Велика Димерка, не був доставлений у пункт призначення, а вартість недопоставленого вантажу склала 586795,61 грн., що підтверджено копією договору-замовленням від 30 вересня 2011 року, суд апеляційної інстанції вважає позов недоведеним і таким, що не підлягає задоволенню.
Як вже зазначалось вище, наявні в матеріалах справи копії договорів-замовлень, зокрема й від 30 вересня 2011 року, не визнаються господарським судом належним доказом фактичного надання послуг за договором і не можуть вважатися документом бухгалтерського обліку.
В частині оцінки доказів, зокрема, наданої ОСОБА_6 копії товарно-транспортної накладної за №874445661 від 30 вересня 2011 року, судова колегія погоджується з думкою місцевого господарського суду та зазначає, що накладна не містить посилань на ОСОБА_3 як на перевізника та не свідчить про виконання умов договору, оскільки не містить посилань на його реквізити, що є обов'язковою умовою для первинного документа, який відображує зміст господарської операції.
Судом першої інстанції також правомірно звернуто увагу на те, що у накладній йдеться мова про перевезення вантажу вартістю 197957,08 грн., втім як ОСОБА_6 вимагає відшкодування 586795,61 грн. лише з огляду на заявлені до нього вимоги з боку ТОВ „Нестле Україна".
Так, погодившись з висновком місцевого господарського суду, судова колегія розрахунок ОСОБА_6, як і вимоги останнього, визнала необґрунтованими.
Надавши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України і дослідивши всі обставини справи, судова колегія вважає, що всі інші доводи скаржника враховано місцевим господарським судом в оскарженому судовому рішенні й з їх врахуванням зроблено відповідні висновки.
Отже, відмова суду у задоволенні вимог як ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по сплаті послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, пені за несвоєчасну сплату виконаних послуг, 3% річних, витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, судових витрат, так і вимог ОСОБА_6 про стягнення вартості втраченого вантажу і понесених судових витрат, є цілком підставною і не зумовлена порушенням вимог процесуального або матеріального права.
Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом покладає на нього обов'язок в порядку статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України довести, що його цивільні права та інтереси порушено.
З наведеного вбачається, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Наявні ж в матеріалах справи докази не доводять підставність вимог ані за первісним, ані за зустрічним позовами.
Отже, під час апеляційного провадження колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду не знайшла підстав для скасування судового рішення, через що воно підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А.) від 05 березня 2012 року у справі №5002-33/5386-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді Ю.М. Гоголь
С.А. Рибіна
Розсилка:
1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (АДРЕСА_2)
2. Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 (АДРЕСА_1);
(АДРЕСА_3)
3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Нестле Україна" (вул. Верхній Вал, 72А,Київ 107,04107)