УКРАЇНА -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
13 квітня 2012 року Справа № 1170/2а-583/12
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі-судді Чубари Н.В., розглянувши справу в порядку письмового провадження за адміністративним позовом приватного підприємства „ВК і К" до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення та його скасування, -
ПП „ВК і К " звернулося до суду з адміністративним позовом до Світловодської ОДПІ Кіровоградської області ДПС щодо визнання протиправним податкового повідомлення-рішення Світловодської ОДПІ від 11.11.2011р. № 00001092300 та його скасування.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суми податкового кредиту по податкових накладних отриманих від ТОВ „Олерон" - 45247,58 грн.
Позивач не погоджується з висновками податкового органу викладеному в акті перевірки, оскільки господарські операції з контрагентом ТОВ „Олерон" мали реальний характер. Правомірність формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій з контрагентом ТОВ „Олерон" підтверджується податковими накладними та іншими первинним документами.
Фактично висновок акта перевірки вказує лише на порушення контрагентом ст.203,215,216 ЦК України, та не вказується на порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України. Відповідач неправомірно покладає відповідальність за дії можливої недобросовісної, діючої з умислом, сторони угоди на іншу сторону, яка закон не порушувала.
За таких обставин вважає прийняте податкове повідомлення-рішення таким, що суперечить положенням Податкового кодексу України.
Представник відповідач в свої письмових заппереченнях проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою ПП „ВК і К " встановлено, що господарські операції позивача з ТОВ „Олерон", не мали реального характеру, так як укладені правочини є нікчемними. Тому, винесене за результатами перевірки податкове повідомлення -рішення, прийняте згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.
В судове засідання, призначене на 13.05.2012 р., сторони не з'явилися, надавши до суду заяву про розгляд справи без їх участі та в порядку письмового провадження. (а. с. 135, 136)
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ПП „ВК і К" зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Світловодської міської ради 23.09.2003 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію. (а. с. 67)
Позивач перебуває на обліку в податковому органі з 23.01.1992 р. (а. с. 69)
Згідно свідоцтва серії НБ 140135 №15562539 ПП „ВК і К" являється платником податку на додану вартість. (а. с. 70)
28.10.2011 р. працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку ПП „ВК і К" з питань оподаткування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ „Олерон" (код ЄДРПОУ 31972697) за період червень, липень 2011 року.
За результатами перевірки складено акт перевірки № 262/2300/13745730 від 28.10.2011 року, в якому встановлено порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України" в частині завищення сум податкового кредиту по податкових накладних отриманих від ТОВ „Олерон" за червень, липень 2011 року на суму ПДВ 45247,58 грн., а саме: червень 2011 року на суму ПДВ 17746,91 грн., липень 2011 р. на суму ПДВ 27500,67 грн. (а. с. 12 -20)
На підставі висновків, викладених в акті перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001092300 від 11.11.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, за основним платежем в сумі 45247,58 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -6876,16 грн. (а. с. 11)
Судом встановлено, що згідно договору на поставку нафтопродуктів від 03.01.2011 р. №3/1 ТОВ „Олерон" (продавець) зобов'язується продати, а ПП „ВК і К" (покупець) купити дизельне паливо, бензин А-80, бензин А-92, А-95, іменуємі в подальшому товар, в кількості та за ціною вказаних в рахунках, накладних на кожну партію товару. (а. с. 22)
Відповідно до договору на поставку нафтопродуктів від 10.01.2011 р. № 10/1-01 ТОВ „Олерон" (продавець) зобов'язується продати, а ПП „ВК і К" (покупець) купити дизельне паливо підвищеної якості (Євро-4) марки В ІІ в асортименті, іменуємі в подальшому товар, в кількості та за ціною вказаних в рахунках, накладних на кожну партію товару. (а. с. 23)
Позивачем до суду надано копії товарно- транспортних накладних № 59 від 23.06.2011 р. на загальну суму з ПДВ 106481,44грн., № 67 від 07.07.2011 р. на загальну суму з ПДВ 45936,00 грн., № 68 від 08.07.2011 р. на загальну суму з ПДВ 88968,00 грн., № 80 від 26.07.2011 р. на загальну суму з ПДВ 30100,00 грн. та податкових накладних № 36 від 23.06.2011 р. на загальну суму з ПДВ 106481,44 грн., № 15 від 07.07.2011 р. на загальну суму з ПДВ 45936,00 грн. № 16 від 08.07.2011 р. на загальну суму з ПДВ 88968,00 грн., № 54 від 29.07.2011 р. на загальну суму з ПДВ 30100,00 грн. відповідно до яких ПП „ВК і К" придбало у ТОВ „ Олерон" нафтопродукти. На підставі зазначених податкових накладних позивачем до складу податкового кредиту перевіреного періоду включено 45247,58 грн. податку на додану вартість сплаченого у складі вартості ТМЦ. (а. с. 25, 26, 28, 29, 31, 32, 34, 35)
Згідно видаткових накладних № РН-0000378 від 23.06.2011 р., № РН-0000414 від 07.07.2011р. № РН-0000417 від 08.07.2011р., № РН-0000474 від 26.07.2011 р. ТОВ „Олерон" передало позивачу даний товар (а. с. 24, 27, 30, 33). Його оплату позивачем здійснено в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок ТОВ „Олерон" в повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень. (а. с. 36 -44).
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.
Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податков періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.
В пункті 198.6 ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.
З наданих до справи копій документів вбачається, що первинні документи належним чином складені на виконання укладеного договору.
Податковий орган в акті перевірки зазначає, що господарські операції позивача з ТОВ „Олерон" не мали реального характеру, так як укладені правочини є нікчемними.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні".
Правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Згідно положень ст. ст. 215, 216, 228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.
Акт перевірки податкового органу № 262/2300/13745730 від 28.10.2011р. не містить жодних посилань на наявність ознак, котрі передбачені ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України.
Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Водночас, якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.
Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.
Суд враховує, що податковим органом обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі „Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції №0001092300 від 11.11.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за пдатежеи: податок на прибуток, за основним платежем 45247,58 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 6876,16 грн.
Присудити приватному підприємству „ВК і К" судові витрати з державного бюджету шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку податкового органу грошові кошти в розмірі 553,43 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.В.Чубара