19 квітня 2012 року 2а-524/12/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Баришівського міжрайонного прокурора Київської області
доБаришівської районної державної адміністрації Київської області
пропро скасування розпорядження,
8 серпня 2008 року Баришівський міжрайонний прокурор Київської області (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Баришівської районної державної адміністрації Київської області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача від 25.03.2008 № 224 «Про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди на земельні ділянки».
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.08.2008 по справі № 22-а-31669/08 позовну заяву повернуто позивачеві.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року апеляційну скаргу Баришівського міжрайонного прокурора Київської області задоволено частково, ухвалу Господарського суду Київської області від 11.08.2008 скасовано, справу скеровано до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Листом від 24.01.2012 № 02-03/2304/3 справу № 22-а-31669/08 передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2012 адміністративну справу прийнято до провадження суддею Колесніковою І.С. та призначено до судового розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.04.2012, на підставі частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України постановлено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що в результаті проведеної перевірки щодо законності розпорядження Баришівської районної державної адміністрації Київської області від 25.03.2008 № 224 «Про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди на земельні ділянки», прокуратурою було встановлено незаконність надання відповідачем, за клопотанням СТОВ «Баришівський звіроплемгосп», згоди на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди на земельну ділянку площею 40 га, землі під господарськими будівлями і дворами, розташованої за адресою: вул. Польова, 1, с. Борщев, під розміщення господарських будівель і споруд для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та території Волошинівської сільської ради Баришівського району Київської області.
На думку прокурора, відповідач не мав права приймати оскаржуване розпорядження за відсутності проекту землевідводу щодо спірної земельної ділянки, наявність якого є обов'язковою, у зв'язку із відсутністю визначення меж спірної земельної ділянки в натурі. Оскільки протест прокуратури на оскаржуване розпорядження не було задоволено відповідачем, позивач просить скасувати таке розпорядження у судовому порядку.
Відповідач позов визнав в повному обсязі, про що зробив письмову заяву (а.с.22). В обґрунтування підстав визнання позову зазначив, що до цього часу розпорядження щодо затвердження технічної документації на підставі розпорядження від 25.03.2008 № 224 «Про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди на земельні ділянки», ним не приймалось. Більш того, відповідач зазначив, що на час розгляду справи спірна земельна ділянка передана в оренду іншим особам, що підтверджується договором оренди, зареєстрованим належним чином.
Відповідно до частини першої статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач -визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.
Суд, у ході судового розгляду справи пояснив відповідачеві наслідки визнання адміністративного позову та переконався, що він і надалі наполягає на визнанні позовних вимог.
Судом встановлено, що визнання адміністративного позову відповідачем не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав, свобод або інтересів, а тому приймається судом.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.
За результатами розгляду клопотання СТОВ «Баришівський звіроплемгосп»та Волошинівської сільської ради, Баришівською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження від 25.03.2008 № 224 «Про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди на земельні ділянки», згідно якого СТОВ «Баришівський звіроплемгосп»надано дозвіл на виконання робіт із складання технічної документації із землеустрою для подальшого укладання договору оренди на земельну ділянку площею 40 га, землі під господарськими будівлями і дворами, розташованої за адресою: вул. Польова, 1, с. Борщев, під розміщення господарських будівель і споруд для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та території Волошинівської сільської ради Барищівського району Київської області.
14 липня 2008 року Баришівською міжрайонною прокуратурою Київської області винесено протест № 2857, відповідно до якого поставлено вимогу до Баришівської районної державної адміністрації Київської області про скасування розпорядження від 25.03.2008 № 224 «Про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди на земельні ділянки», з підстав його суперечності вимогам чинного законодавства.
За висновками протесту, в оскаржуваному розпорядженні відсутні будь-які дані про те, що земельна ділянка, визначена для передачі в оренду, не має визначені межі в натурі, а тому при її передачі в користування є обов'язковим виготовлення проекту землевідводу, як то передбачено Порядком розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26.05.2004 № 677.
Станом на час звернення позивачем із позовом до суду інформації щодо результатів розгляду вказаного протесту до Баришівської міжрайонної прокуратури Київської області не надходило, у зв'язку із чим прокурором подано позов про скасування оскаржуваного розпорядження у судовому порядку.
Оцінюючи надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, суд звертає увагу на таке.
Згідно статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно пункту 12 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Системний аналіз положень Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеві державні адміністрації»свідчить, що місцеві державні адміністрації при вирішенні питань у галузі земельних відносин, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції. Як суб'єкти владних повноважень місцеві державні адміністрації вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.
Статтею 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Порядок передачі в оренду земельних ділянок визначено статтею 124 Земельного кодексу України.
Відповідно до положень статті 124 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. При цьому, передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
За поясненнями відповідача, наданими у ході судового розгляду справи, земельна ділянка площею 40 га, розташована за адресою: вул. Польова, 1, с. Борщев, щодо якої оскаржуваним розпорядженням надано згоду на розробку технічної документації із землеустрою зі складання договору оренди на земельні ділянки СТОВ «Баришівський звіроплемгосп», відносилась до земель запасу, тобто процедура передачі в оренду земельної ділянки повинна відбуватися з урахуванням вимог статті 123 Земельного кодексу України.
Згідно статті 123 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надання земельних ділянок юридичним особам у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
Водночас, механізм розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (далі - проект відведення земельної ділянки), визначено Порядком розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 677.
Так, згідно пункту 2 зазначеного Порядку, проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли: земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення; земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призначення; земельна ділянка придбана на конкурентних засадах (за
результатами земельних торгів). Проект відведення земельної ділянки може не розроблятися
також в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, законодавством визначено вичерпний перелік підстав, коли виготовлення проекту відведення земельних ділянок не є обов'язковим.
За твердженням прокурора та представника відповідача, станом на момент прийняття оскаржуваного розпорядження межі спірної земельної ділянки в натурі визначені не були, доказів на підтвердження протилежного суду не надано.
Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Баришівської районної державної адміністрації Київської області від 25.03.2008 № 224 надано згоду на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди на земельні ділянки. При цьому, будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що на момент винесення оскаржуваного розпорядження, відповідачем повинен був наданий саме дозвіл на виготовлення технічної документації щодо спільної земельної, а не дозвіл на розроблення проекту відведення такої земельної ділянки суду не надано. Натомість, відповідач погоджується із порушенням законодавства у ході прийняття оскаржуваного розпорядження.
Поряд із цим, згідно листа Управління Держкомзему у Баришівському районі Київської області від 27.02.2012 № 337 (а.с.80 Том ІІ), технічна документація, на виконання оскаржуваного розпорядження, - не розроблялась.
Крім того, судом встановлено, що розпорядженням відповідача від 02.06.2010 № 323 «Про передачу в оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», спірна земельна ділянка передана в оренду громадянам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, для обслуговування будівель господарського двору, що належать на праві приватної спільної часткової власності вищезгаданим громадянам, що підтверджується відповідними витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно та договорами купівлі-продажу приміщень, наявними у матеріалах справи (а.с.30-66 Том ІІ). Так, 24.09.2010 між Баришівською районною державною адміністрацією Київської області та громадянами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір оренди земельної ділянки, на підставі розпорядження від 02.06.2010 № 323. Даний договір зареєстровано у Державному земельному кадастрі, про що зроблено запис 24.09.2010 № 041093500757 (а.с.81-85 Том ІІ).
Таким чином, на момент прийняття судового рішення земельна ділянка, на яку відповідачем у 2006 році надавався дозвіл на розробку технічної документації, належить на праві оренди іншим землекористувачам.
Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з положень Кодексу адміністративного судочинства України, під діями суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти активну поведінку, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси осіб, вчинених на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.
Суд звертає увагу сторін на те, що суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття рішень не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Рішення державного чи іншого органу (посадової особи), як офіційний документ видається останнім в межах його компетенції, встановленої законом, має точно визначені зовнішні реквізити, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши обставини справи суд вважає, що відповідач у ході проведення процедури надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою діяв не у спосіб, встановлений законодавством, без дотримання встановленої законом процедури вчинення дій, що в свою чергу призвело до прийняття незаконного розпорядження.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В даному випадку відповідач не заперечує проти позову.
З урахуванням вищенаведених норм матеріального та процесуального права, судом встановлено порушення відповідачем норм законодавства, позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, доведеними належними та допустимими засобами доказування та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.
З урахуванням вищенаведених норм матеріального та процесуального права, судом встановлено порушення відповідачем норм законодавства, позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, доведеними належними та допустимими засобами доказування та підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 112, 136, 157-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Баришівської районної державної адміністрації Київської області від 25.03.2008 № 224 «Про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди на земельні ділянки».
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Колеснікова І.С.