01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.04.2012 № 62/163
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сухового В.Г.
суддів: Чорногуза М.Г
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання: Марвано А.Т.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій №1»
на рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2011 р.
у справі № 62/163 (суддя Любченко М.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій №1»
до Київської міської ради
третя особа Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна
про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії
Публічне акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій №1" (далі - позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач) про:
- визнання права власності на нежитлові будівлі: адміністративний корпус (диспетчерська), літера Ю, площею 377,70 кв.м; приміщення складу цеху комплектації, літера ХХ, площею 27 кв.м; диспетчерська складу металу, літера І, площею 22,50 кв.м; пост охорони, літера ХІХ, площею 3 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ,
вул. Будіндустрії, 5;
- зобов'язання Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвати право власності позивача на нежитлові будівлі: адміністративний корпус (диспетчерська), літера Ю, площею 377,70 кв.м; приміщення складу цеху комплектації, літера ХХ, площею 27 кв.м; диспетчерська складу металу, літера І, площею 22,50 кв.м; пост охорони, літера ХІХ, площею 3 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Будіндустрії, 5.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.12.2011 р. у справі № 62/163 у задоволенні позову відмовлено повністю. Вказане рішення вмотивоване тим, що при зверненні до суду з позовом про визнання права власності позивачем не надано доказів, які б свідчили про вчинення Київською міською радою дій щодо порушення або невизнання права власності Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій №1" на майно, стосовно якого заявлено позовні вимоги. Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів будь-якого оспорювання або невизнання відповідачем прав позивача на майно, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно є неправомірними. Стосовно позовних вимог про зобов'язання зареєструвати право власності на нерухоме майно, суд дійшов висновку, що цей позов заявлений до особи, яка не має статусу відповідача, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають залишенню без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2011 р. у справі № 62/163 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що він не погоджується з прийнятим рішенням, вважає, що воно прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач повинен був звернутися до суду з позовом лише у випадку, якщо його право оспорювалось або не визнавалось іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності (ст.392 ЦК України), а підстави для відмови у визнанні права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване, у суду відсутні. Також, скаржник зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази наявності звернень відповідача до позивача та до суду з вимогою щодо знесення самочинного будівництва, усунення порушення прав інших осіб. Скаржник також зазначає, що відсутність правовстановлюючих документів на спірне майно заважає йому вільно володіти, користуватись та розпоряджатись майном. Додатково, скаржник посилається на хибність висновків суду щодо обрання ним способу захисту своїх прав.
Відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надійшло.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.04.2012р.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.
Заявляючи позов до Київської міської ради про визнання права власності на об'єкти нерухомості та зобов'язання третьої особи зареєструвати вказане право власності, позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на проведення самочинного будівництва на земельній ділянці, наданій у користування Публічному акціонерному товариству "Завод залізобетонних конструкцій №1" згідно Договору оренди від 13.05.2005р. (а.с.15-21, далі - Договір)
Судом встановлено, що згідно з умовами Договору Київська міська рада (Орендодавець) на підставі п.28 рішення від 15.07.2004р. № 419/1829 передає ВАТ «Завод залізобетонних конструкцій №1» (орендар), а орендар приймає в оренду земельну ділянку по вул. будіндустрії 5 у Голосіївському районі м. Києва розміром 143 851 кв.м., цільове призначення - для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та складських будівель і споруд. Договір укладено на 10 років (п.п.1.1, 2.1, 3.1 Договору). Таким чином термін дії договору, станом на момент пред'явлення позову не закінчився.
Відповідно до п.8.3 Договору Орендар за письмовою згодою Орендодавця має право зводити в установленому законодавством порядку виробничі, складські та інші будівлі і споруди.
Позивач у позові зазначає, що ним в процесі користування земельною ділянкою здійснено будівництво 4 споруд, на які він просить визнати право власності та зареєструвати їх, а саме:
адміністративний корпус (диспетчерська), літера Ю, площею 377,70 кв.м;
приміщення складу цеху комплектації, літера ХХ, площею 27 кв.м;
диспетчерська складу металу, літера І, площею 22,50 кв.м;
пост охорони, літера ХІХ, площею 3 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 5.
Позивач також посилається на те, що третя особа, на звернення позивача з відповідною заявою, відмовила у реєстрації права власності на вказане майно.
Згідно з частиною 3 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Отже, до предмету доказування у даному спорі належить з'ясування факту вирішення Київською міською радою, як компетентним органом щодо розпорядження землею у місті Києві, за зверненням позивача питання про надання останньому земельної ділянки, розташованої під самочинно збудованими нерухомими об'єктами, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній.
Водночас, згідно з приписами статті 95 Земельного кодексу України та статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця - Київської міської ради.
Проте, позивачем не надано суду доказів звернення до відповідача - Київської міської ради про надання йому земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно та згоди на таке будівництво, а також позитивних результатів розгляду його звернення.
Крім того, слід звернути увагу на вимоги абзацу другого ч. 2, ч. 3 ст. 331 ЦК України, відповідно до яких право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 р. N 923 (у редакції постанови КМУ від 20 травня 2009 р. N 534), згідно з п.2 якого прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами за встановленою формою. Сертифікат відповідності - документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.
Доказів звернення за отриманням названого сертифіката або ж видачі його позивачу матеріали справи не містять.
Відповідну правову позицію щодо встановлення зазначених вище обставин наведено у постановах Верховного Суду України від 07.07.2009 № 3-2418к09/46/19 та від 29.09.2009 № 31/216(18/259-06)-07 в аналогічних спорах.
Крім того, згідно із статтею 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
При цьому, колегія суддів враховує, що у відповідності до умов укладеного Договору оренди, орендар (позивач) має право зводити в установленому законодавством порядку виробничі, складські та інші будівлі і споруди на зазначеній земельній ділянці по вул. Будіндустрії, 5, за умови надання письмової згоди Орендодавця (відповідач).
Доказів звернення позивача до відповідача про надання письмової згоди разом як і відмови відповідача надати таку згоду, позивачем ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано.
Згідно із ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду і доказів того, що у нього є певні утруднення в отриманні витребуваних ухвалою суду доказів, а також пояснень щодо поважних причин неможливості їх подання.
Стосовно застосування до даних спірних правовідносин судом першої інстанції норм ст. 392 ЦК України, то колегія суддів погоджується в цій частині з доводами апеляційної скарги, проте вважає, що помилкове застосування зазначеної норми закону судом не вплинуло на правильність його висновків про відсутність підстав для задоволення даного позову.
Виходячи з наведеного позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвати право власності позивача на вказані вище нежитлові будівлі, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 18 ГПК України до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.
За приписами ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Заявляючи позовні вимоги, позивачем у якості відповідача визначено Київську міську раду.
Водночас, виходячи зі змісту позовної заяви від 31.10.2011р., вимогу про зобов'язання вчинити дії - зареєструвати право власності, пред'явлено до Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", однак статусу Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" як відповідача позивачем не визначено.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідно до ст.24 ГПК України залучення іншого відповідача є правом господарського суду, а не його обов'язком.
Зазначене право суду кореспондується з загальними принципами господарського судочинства, закріпленими у ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України та правами і обов'язками сторін, передбаченими ст. 22 ГПК України.
З матеріалів справи ж вбачається, що протягом її розгляду клопотання про залучення іншого відповідача до участі у розгляді справи представником позивача не заявлялись.
Отже, слід дійти висновку, що оскільки позов про зобов'язання зареєструвати право власності на нерухоме майно заявлений до особи, яка не має статусу відповідача, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Таким чином, позовні вимоги, заявлені позивачем у даній справі не ґрунтуються на вимогах закону та недоведені у встановленому ГПК України порядку, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив у їх задоволенні.
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, а тому колегією суддів відхиляються як необґрунтовані.
Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 21.12.2011 р. у справі № 62/163 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін з урахуванням мотивувальної частини даної постанови. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 34, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій №1» залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 21.12.2011 р. у справі № 62/163 без змін.
2. Матеріали справи № 62/163 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Суховий В.Г.
Судді Чорногуз М.Г
Агрикова О.В.