01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.04.2012 № 65/236
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Отрюха Б.В.
За участю представників:
від позивача ОСОБА_2 - за дов. № 141 від 20.12.2011
від відповідача ОСОБА_3 - за дов. № 108/10 від 26.12.2011
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол»
на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2012
у справі № 65/236 (суддя Головіна К.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол»
до Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз
України»
про визнання договору недійсним
Публічне акціонерне товариство «Концерн Стирол» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про визнання недійсним договору поставки природного газу № 06/10-2891 від 27.12.2010.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.02.2012 у справі № 65/236 у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення суду мотивовано тим, що наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним позивачем в позовній заяві не наведено, а під час розгляду справи судом не встановлено, так само судом не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладення спірного договору, а тому у позові слід відмовити.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Концерн Стирол» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2012 у справі № 65/236 скасувати та прийняти нове рішення яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення господарського суду міста Києва є незаконним, необґрунтованим, прийнято з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, а тому підлягає скасуванню. Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечує, про що зазначив у відзиві на апеляційну скаргу, вважає їх безпідставними, такими що не відповідають обставинам справи, суперечать нормам чинного матеріального та процесуального права, такими що не підлягають задоволенню, в рішення залишенню без змін.
Представник позивача 17.04.2012 у судовому засіданні подав клопотання про зупинення провадження у справі № 65/236 до закінчення процедури реорганізації відповідача Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», оскільки результати розгляду даної справи впливають та права та обов'язки Дочірньої компанії «Газ України», яке колегією суддів не задоволено, оскільки у відповідності до вимог статті пункту 3 частини другої статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку заміни однієї з сторін її правонаступником.
Заміна однієї зі сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації відбувається відповідно до статті 25 Господарського процесуального кодексу України. У разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником.
Частина друга статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачає випадки, коли господарський суд має право, але не зобов'язаний зупиняти провадження у справі.
Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:
27.12.2010 між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (постачальник, відповідач у справі) та Відкритим акціонерним товариством «Концерн Стирол», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Концерн Стирол» (покупець, позивач у справі) було укладено договір поставки природного газу № 06/10-2891 (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язаний прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 1.2. Договору.
Газ, що постачається за Договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.
Згідно пункту 2.1. Договору постачальник повинен передати (поставити) покупцю газ, якість якого відповідає вимогам ГОСТ 5542-87 «Газы горючие природные для промышленного и коммунально-бытового назначения. Технические условия.».
Відповідно до пункту 3.1. Договору ціна за 1 000 куб.м. природного газу становить 2 187,20 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2%;
- податок на додану вартість за ставкою 20%;
Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами 194,90 грн., крім того ПДВ 20%.
До сплати за 1 000 куб.м. природного газу 2 425,84 грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 2 911,01 грн.
Сторони домовились, що ціна за 1 000 куб.м. газу встановлюється на рівні граничної ціни на газ та/або тарифів, затверджених уповноваженим державним органом. У разі зміни уповноваженим державним органом граничної ціни на газ та/або тарифів, сторонами в обов'язковому порядку застосовується нова ціна на газ та/або тарифи (пункт 3.2. Договору).
Пунктом 5.2.1. Договору передбачено, що право власності на газ переходить від постачальника до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і бере на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін, поширює дію на відносини, що склались між сторонами з 01.01.2011 і діє у частині поставки газу до 31.12.2011 включно, а у частині розрахунків за газ до їх повного здійснення.
Як вбачається з позовної заяви, на думку позивача умови договору обмежують його право за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на власний розсуд користуватися й розпоряджатися отриманим за договором природним газом, тобто договором порушується його право власності.
Згідно статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Позивач не заперечує факт укладення спірного договору, однак зазначає, що зміст укладеного між сторонами договору суперечить положенням чинного законодавства України, а саме положенням статей 316-319 Цивільного кодексу України в частині порушення його права власності.
Вказаними правовими нормами передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд.
Згідно статей 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Як вбачається з матеріалів справи, Договір укладено відповідно до Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», Закону України «Про теплопостачання», Постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 «Про забезпечення споживачів природним газом», Правилами подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затвердженими наказом Державного комітету України по нафті і газу № 355 від 01.11.1994.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що умови договору, викладені у пункті 1.1ю не створюють перешкод позивачу для володіння, користування та розпорядженням природним газом, а лише передбачають цільове використання газу, що є істотною умовою договору.
Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 2 статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, сторони умовами Договору взаємно погодили зобов'язання сторін, умови і порядок поставки товару, якість товару, його ціну, порядок здійснення оплати, відповідальність сторін.
Зі змісту розділу 13 Договору вбачається, що договір підписаний з боку постачальника та покупця та скріплений печатками позивача та відповідача, що свідчить про волевиявлення його сторін щодо викладених в ньому умов та змісту Договору в цілому.
За таких обставин, враховуючи положення статей 627, 628, 638 Цивільного кодексу України, статей 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які ним обумовлюються.
Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Обставини, які свідчать про недійсність Договору з підстав, зазначених у позовній заяві, позивачем не доведені належними доказами,
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутній факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладення спірного договору та відсутні правові підстави для визнання оспорюваного Договору недійсним, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга позивача - Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2012 у справі № 65/236 залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2012 у справі № 65/236 залишити без змін.
Матеріали справи № 65/236 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Михальська Ю.Б.
Судді Тищенко А.І.
Отрюх Б.В.