"19" квітня 2012 р. Справа № 5020-597/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіМогила С.К.,
суддіВовка І.В.,
суддіКондратової І.Д.,
за участю представників сторін
від позивачане з'явились;
від відповідача ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_6
на рішення Господарського суду м. Севастополя від 14.06.2011р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.01.2012р.
у справі№ 5020-597/2011 Господарського суду міста Севастополя
за позовомДочірнього підприємства "Маркет -Плазо"
доФізичної особи -підприємця ОСОБА_6
простягнення 95 905,43 грн.
У квітні 2011 р. Дочірнє підприємство "Маркет -Плазо" (надалі -ДП "Маркет -Плазо") звернулось до Господарського суду міста Севастополя з позовом до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_6 (надалі -ФОП ОСОБА_6) про стягнення заборгованості в сумі 85075,03 грн. за договором суборенди № СА1-2009 від 17.06.2009 р., інфляційних втрат в сумі 7 837,62 грн. та 2 992,78 грн. -3% річних.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором суборенди № СА1-2009 від 17.06.2009 р. щодо внесення орендної плати та вартості експлуатаційно-сервісних послуг за січень -лютий 2010 р.
Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 14.06.2011р. у справі № 5020-597/2011 (суддя Альошина С.М.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 р. (судді: Гонтар В.І. (головуючий), Борисова Ю.В., Плут В.М.), позов задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодилась апеляційна інстанція, виходив з доведеності існування заборгованості відповідача по орендній платі в спірній сумі. При цьому, суд апеляційної інстанції, оцінивши в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу (надалі -ГПК) України додатково подані відповідачем докази, що не були предметом дослідження в суді першої інстанції, встановив відсутність правових підстав для звільнення наймача від орендної плати за спірний період.
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника скаржника, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що на підставі договору оренди № 01-04.07 від 28.04.2007 р., укладеного між Закритим акціонерним товариством "Ремонтно -механічний завод "Ремез" та ДП "Маркет -Плазо", останній уклав 17.06.2009 р. з Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_8 договір суборенди № б/н, згідно якого ДП "Маркет -Плазо" передав ОСОБА_8 у тимчасове платне користування частину нежилого приміщення загальною площею 1 167,50 кв. м (далі - приміщення), яке розташоване на другому поверсі у будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - будівля), з правом передачі його в наступну суборенду без письмового узгодження з орендарем.
Умови даного договору неодноразово змінювались шляхом укладення додаткових угод.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, 17.06.2009 р. між Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_8 (надалі -ФОП ОСОБА_8, орендар) та ФОП ОСОБА_6 (надалі -суборендар) було укладено договір суборенди № СА1-2009, відповідно до умов якого орендар передав у тимчасове платне користування на строк, визначений у даному договорі, на умовах оренди, без права викупу, частину нежилого приміщення загальною площею 1 167,50 кв. м (далі - приміщення), яке розташоване на другому поверсі у будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - будівля).
Також, між ФОП ОСОБА_8 та відповідачем були підписані додаткові угоди до вказаного договору:
- від 15.07.2009, за умовами якої площа приміщення, переданого в суборенду була збільшена до 2 335,00 м2;
- від 01.10.2009, за умовами якої площа приміщення, переданого в суборенду була зменшена до 2 078,85 м2;
- від 01.01.2010, за умовами якої розмір орендної ставки був зменшений до 19,02 грн., з ПДВ;
- від 01.02.2010, за умовами якої площа приміщення, переданого в суборенду була зменшена до 1 360,32 м2.
За умовами договору суборенди № СА1-2009 ФОП ОСОБА_6 зобов'язувалася сплачувати платежі у порядку та строки, передбачені договором.
Зокрема, згідно п. 3.1 договору суборенди № СА1-2009 сторони погодили, що суборендар мав сплачувати орендарю наступні платежі: орендна плата; експлуатаційно-сервісні послуги; комунальні послуги; рекламні послуги; плату за послуги, які надаються орендарем суборендарю на прохання останнього і не включені до переліку платежів, встановлених даним договором.
Відповідно до п.п. 3.1.2. п. 3.1 загальна вартість експлуатаційно-сервісних послуг за 1 кв. м приміщення склала 6,00 грн., з ПДВ.
За умовами п.п. 3.8.1. п. 3.8. договору орендна ставка за 1 кв. м приміщення на місяць за даним договором становить 24,70 грн. (двадцять чотири грн. 70 коп.).
Судами попередніх інстанцій встановлено, ФОП ОСОБА_8 умови суборенди договору були виконані, факт передачі орендованого майна підтверджується актом прийому-передачі від 15.07.2009р., однак, відповідачем були порушені умови договору у зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість з орендної плати та вартості експлуатаційно-сервісних послуг за січень -лютий 2010 р. в сумі в сумі 85075,03 грн.
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.10.2010 р. між ФОП ОСОБА_8 (первісний кредитор) та ДП "Маркет -Плазо" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого первісний кредитор передав належне йому право вимоги від ФОП ОСОБА_6 (далі - боржник) згідно з договором суборенди № СА1-2009 від 17.06.2009 р. (далі -основний договір), а новий кредитор прийняв право вимоги, належне первісному кредитору за основним договором.
Отже, відповідно до ст. ст. 512 - 519 ЦК України з 01.10.2010 р. ДП "Маркет -Плазо" набуло прав кредитора по відношенню до ФОП ОСОБА_6 за договором суборенди № СА1-2009 від 17.06.2009 р.
Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору щодо сплати суми орендної плати та вартості експлуатаційно-сервісних послуг за січень -лютий 2010 р., колегія суддів вважає, що висновки господарського суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову в частині стягнення в сумі 85075,03 грн. основного боргу є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України.
Враховуючи встановлений судами факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, а також положення 625 ЦК України, судова колегія погоджується також з висновками попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 7837,62 грн. індексу інфляції та 3% річних у розмірі 2992,78 грн. за період прострочення з 28.01.2010 р. по 31.03.2011 р., розмір якої визначений за правильним та обґрунтованим розрахунком позивача.
Суд касаційної інстанції відхиляє твердження відповідача про те, що судом апеляційної інстанції були порушені норми частини 6 статті 762 ЦК України, яка встановлює, що орендар звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції дана належна оцінка поданим відповідачем доказів на підтвердження своїх заперечень про те, що він був позбавлений можливості використовувати об'єкт оренди за призначенням, і в мотивувальній частині постанови наведені доводи, за якими апеляційна інстанція визнала ці докази недостатніми для застосування ст. 762 ЦК України та звільнення орендаря від сплати орендної плати.
Згідно імперативних приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин, доводи касаційної скарги про доведеність підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати, які, як вбачається з матеріалів справи, не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду та відхилені судом апеляційної інстанції, судом касаційної інстанції не приймаються до уваги, як такі, що не узгоджуються з межами перегляду справи в касаційній інстанції, встановлені в ст. 1117 ГПК України.
Отже, враховуючи те, що факт використання приміщення встановлений судами попередніх інстанцій, а відповідачем не доведено неможливість використання приміщення за спірний період через обставини, за які він не відповідає, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано не застосовано норми частини 6 статті 762 ЦК України та правомірно залишено без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
З урахуванням наведеного, судова колегія касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а прийнятій у справі оскаржувані рішення та постанова підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_6 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Севастополя від 14.06.2011р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.01.2012р. у справі № 5020-597/2011 -без змін.
Головуючий суддя Могил С.К.
Суддя Вовк І.В.
СуддяКондратова І.Д.