ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
28 березня 2012 року № 2а-2073/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Іщука І.О., при секретарі Хрімлі К.О.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (дог.від 31.01.2012);
ОСОБА_2 (дог. від 27.03.2012р.);
від відповідача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністра культури України ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування наказу від 24.01.2012р. №69/0/17-2.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 28.03.2012 року в 11 год. 43 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_4 (надалі -Позивач) з адміністративним позовом до Міністра культури України ОСОБА_5 (надалі -Відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 24.01.2012р. №69/0/17-2.
З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, Позивач просить: визнати протиправними дії Міністра культури України щодо видання наказу від 24.01.2012 року №69/0/17-12; скасувати наказ Міністра культури України від
24.01.2012 року №69/0/17-12.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що наказ про звільнення прийнято з грубим порушенням норм чинного трудового законодавства України, чим фактично позбавлено Позивача охоронюваного законом права на працю. Позов просив задовольнити у повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його необґрунтованості та безпідставності. При цьому свою позицію, обґрунтовує тим, що спірний наказ прийнято на підставі, у спосіб, і у межах закону, а відтак він є правомірним та скасуванню не підлягає. У задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.
Одночасно, судом на стадії відкриття провадження по справі було встановлено, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, виходячи із наступного. Міністерство культури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 12, 13 частини другої статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»передбачено, що Міністр як керівник міністерства призначає на посади за погодженням з головами місцевих державних адміністрацій та звільняє з посад їх керівників, крім випадків, установлених законом, здійснює у межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності; притягує до дисциплінарної відповідальності керівників державних підприємств, установ, організацій, що перебувають у сфері управління відповідного міністерства.
Оскільки у даному випадку Позивач оскаржує рішення Міністра культури ОСОБА_5, який є посадовою особою органу центральної виконавчої влади (Міністерства культури України), такий спір належить до юрисдикції Окружного адміністративного суду м. Києва.
Заслухавши пояснення позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, про те, що позов підлягає задоволенню, з огляду про наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що 05 листопада 2007 року між позивачем та Міністерством регіонального розвитку та будівництва України в особі Міністра ОСОБА_6 у відповідності до ст. 24 КЗпП України було укладено «Контракт з керівником закладу, що є у державній власності»за №11 (надалі Контракт, копія додається). Термін дії контракту визначені із 05 листопада 2007 року по 04 листопада 2012 року включно.
Пунктом 1.1 цього контракту на позивача було покладено обов'язок безпосередньо і через адміністрацію Заповідника здійснювати поточне управління (керівництво) Заповідником, забезпечувати його ефективну діяльність та ефективне використання і збереження закріпленого за Заповідником державного майна, а н Міністерство покладено обов'язки створювати належні умови матеріальногозабезпечення і організації праці генерального директора Заповідника.
За період перебування на посаді генерального директора Національного заповідника «Софія Київська»із 2000 року по 24 січня 2012 року позивач жодного раз не порушувала трудову дисципліну, не притягувалася до відповідальності (кримінальної, адміністративної чи будь якої іншої) за неналежне виконання чи порушення службових обов'язків. Підтвердженням цьому є також те, що позивач у це період стала заслуженим працівником культури України (2008р.), дійсним членом Української академії архітектури (2010р.), дійсним членом та членом Бюро Українського комітету Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць (УК ICOMOS), членом Українського Товариства охорони пам'яток історії та культур (УТОПІК), заступником Голови Всеукраїнської Асоціації музеїв та заповідник: України.
Як вбачається із матеріалів справи, Кабінетом Міністрів України 09.06.2011 року видано Розпорядження №552-Р, за яким цілісний майновий комплекс Національного заповідника "Софія Київська" було передано із відання Міністерства регіонального розвитку та будівництва України до сфери управління Міністерства культури України, про що останнім видано наказ від 30.06.2011 року №494/1/16-11.
Так, саме після видання даного наказу прослідковується тенденція до збільшення документальних звернень керівництва Держкультурспадщини до різних інстанцій з метою проведення різного роду перевірок, а саме Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, до Київської міської ради, прокуратури міста Києва та Головного контрольно-ревізійного управління України.
Із письмових заперечень Відповідача вбачається, що 17.01.2012 р. службовою запискою директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей (далі - Службова записка, копія додається) до Міністра була доведена інформація щодо порушень законодавства з охорони культурної спадщини протягом 2011 року дирекцією Заповідника, в тому числі щодо порушень міжнародно-правових зобов'язань України.
У Службовій записці в тому числі зазначалося, що рішеннями Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини (протоколи № 50 від 23.11.2011 та № 51 від 23.12.2012 додавалися) дирекції Заповідника вказано на серйозні недоліки в роботі з питань охорони та збереження пам'яток, та пропонувалося розглянути питання про роботу дирекції Заповідника на засіданні Комісії за напрямом: заповідники, створеної згідно наказу Міністерства культури від 13.01.2012 №19 і за результатами розгляду прийняти рішення про дисциплінарну відповідальність позивача та заходи щодо усунення виявлених порушень.
Проте, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що відомості, висвітлені у службових записках щодо встановлення фактів порушення норм чинного законодавства Позивачем, не відповідають фактичних обставинам справи.
Так, щодо твердження Відповідача про те, що Дирекцією «Національного заповідника «Софія Київська»самовільно збудовано споруду трансформаторної підстанції, суд прийшов до висновку, що воно є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, та спростовується приписами наступних документів: - Постанова КМУ від 26.04.2003 року №624 «Про затвердження Комплексної програми збереження об'єктів Національного заповідника «Софія Київська»на 2003 - 2010 роки»; - Лист-погодження Міністерства культури і мистецтв України від 19.03.2003 року№22-105/1/КС; - Технічні умови 24423 на приєднання об'єкта до електричних мереж; - Робочий проект оздоблення фасадів трансформаторної підстанції, погоджений Державною службою з питань національної культурної спадщини 07.05.2008 року; - Пропозиція розташування напівпідземного інженерного блоку із вбудованою ТП, погоджений Міністерством культури 15.06.2006 року; - Протокол розгляду намірів стосовно досліджень науково-технічних проблем консервації культурної спадщини Софіївського собору у Києві, що знаходиться під захистом «Конвенції про охорону Всесвітньої Культурної та Природної спадщини»від 29.04.2006 року, за участю представників секретаріату ЮНЕСКО; - Витяг з протоколу засідання архітектурно-містобудівної ради при Головному управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 16.07.2008 року; - Лист-погодження Державної служби з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і мистецтв України від 15.06.2007 року №22-1488/42; - Лист-погодження Державної служби з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і мистецтв України від 29.12.2007 року №22-3334/42; Дозвіл на виконання будівельних робіт №01 від 14.01.2008 року; - Витяг з Акту ревізії фінансово-господарської діяльності Національного заповідника «Софія Київська»за період з 01.01.2008 року по 30.09.2011 року»від 05.12.2011 року №04-08/70.
Щодо ситуації, коли на території Софіївського собору Заповідника на мозаїках з
Михайлівського Золотоверхого собору проводяться та/або планується проведення робіт, на
які не отримано ні дозволів, ні погоджень Міністерства культури України, слід зазначити.
В ході розгляду справи встановлено, що реального перенесення мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору з важкої цементної основи на сучасну легку, не відбулося. Таким чином, оскільки доказової бази щодо підтвердження перенесення мозаїк Позивачем не має, а відтак такі доводи Відповідача є такими, що не відповідають дійсності.
Стосовно доводів Відповідача, що пам'ятки та об'єкти культурної спадщини Заповідника не внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, встановлено наступне.
На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1760 "Про затвердження Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" видано наказ Державного комітету України з будівництва та архітектури Міністерства культури і мистецтв України від 13.05.2004 року №295/104 «Про затвердження форм облікової картки та паспорта об'єкта культурної спадщини»»
Згідно положень цього наказу контроль за виконанням заходів покладено на Голову Державної служби охорони культурної спадщини М.М.Кучерука та начальника Управління реставрації та реконструкції історичної забудови Держбуду України Т.П.Майстерчук.
До 2011 року Національний заповідник «Софія Київська»знаходився в оперативному підпорядкуванні Мінрегіонбуду України.
Для формування Державного реєстру нерухомих пам'яток України генеральним директором Національного заповідника «Софія Київська» на адресу начальника управління реконструкції забудови, реставрації та збереження історичної спадщини Мінрегіонбуду України було направлено листи «Щодо формування Державного реєстру нерухомих пам'яток України» від 25.06.2009 року №77/01-18 та від 10.06.2010 року №84/01-18.
Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів прийшла до висновку про те, що звинувачення керівництва Національного заповідника «Софія Київська»у бездіяльності з цих питань є безпідставним.
Більш того, на виконання Постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 року №970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР»створено «Список пам'ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави». В нього входять об'єкти Судакської фортеці, на які є вся необхідна облікова документація.
Оновлення цих обліків не проводилося з причини відсутності грошових коштів на проведення заходів. При цьому особливу увагу суд звертає на те, що проведення цих заходів не входить до компетенції Національного заповідника «Софія Київська».
Щодо твердження Відповідача про відсутність Плану організації території та Плану управління, що є порушенням вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», слід зазначити наступне.
Відсутність власних локальних актів Національного заповідника «Софія Київська»не є протиправним, оскільки законодавець на правовому рівні не встановлює обов'язковості їх прийняття. При цьому, Жоден з музеїв чи заповідників на території України таких документів в наявності не мають, але це не є показником неналежності виконання їх керівництвом своїх службових обов'язків.
Однак, Національним заповідником «Софія Київська»у 2011 році розроблено і направлено до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Проект Концепції Державної цільової програми розвитку Національного заповідника «Софія Київська»на 2011 - 2015 роки». Даний проект пройшов ряд узгоджень в інстанціях для видання відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України. Проте, на сьогодні дані спроби здійснити викладення програми установи у матеріальній формі безрезультатні.
Стосовно твердження Відповідача про відсутність у Національного заповідника «Софія Київська»дозволу на розкриття саркофагу Ярослава Мудрого, то вони, є такими, що спростовані нормами чинного законодавства.
Так, у відповідності до Закону України «Про охорону культурної спадщини»від 08.06.2000 року №1805-111 саркофаг Ярослава Мудрого відноситься до рухомої групи експонатів Софіївського собору.
Статтею 26 вказаного Закону встановлено, що консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток національного значення здійснюється лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.
У цьому ж Законі дане визначення : пам'ятка культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Оскільки саркофаг Ярослава Мудрого відноситься до рухомої групи експонатівСофіївського собору, то відповідно не має необхідності отримувати письмовий дозвіл центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини на проведення таких робіт.
Крім цього, надається Протокол №5 засідання вченої ради Національного заповідника «Софія Київська»від 09.09.2009 року, на якому було прийнято рішення про проведення антрополого - медичного дослідження кісткових решток князя Ярослава Мудрого. Членом ради є і був присутнім на засіданні заступник начальника управління реконструкції забудови, реставрації та збереження історичної спадщини - начальник відділу науково-методичного збереження архітектурної спадщини Управління забудови, реставрації та збереження історичної спадщини Мінрегіонбуду України ОСОБА_12
Що стосується доводів Відповідача про протікання даху будинку
Митрополита після проведення ремонтних робіт, судом встановлено, що воно відбулося не з причини протікання даху Будинку Митрополита, а пориву труби системи пожежної безпеки (про що свідчить Доповідна від 04.02.2010 року №12/01-27).
Враховуючи вищевикладене, доводи Відповідача про порушення Позивачем норм чинного законодавства України, які слугували підставою для її звільнення, спростовані матеріали справи та імперативними приписами права.
Матеріалами справи встановлено, що 24 січня 2012 року наказ Міністра культури України ОСОБА_5 №69/0/17-12, яким ОСОБА_13 звільнено з посади генерального директора Національного заповідника «Софія Київська». Підставою для звільнення, як зазначено у самому наказі, слугували матеріали службової записки директора Департаменту культурної спадщини і культурних цінностей від 24.01.2012 року (її зміст позивачу не відомий) та протокол №3 від 19.01.2012 року засідання комісії за напрямком: Заповідники, створеної згідно наказу Міністерства від 13.01.2012 року (на даному засіданні позивач присутньою не була).
Зокрема, в наказі, що надійшов зазначено: - розірвати контракт від 05 листопада 2007 року №11, укладений мі Міністерством регіонального розвитку та будівництва України в особі Міністра ОСОБА_6 та ОСОБА_4, призначеною і посаду генерального директора Національного заповідника «Софія Київська», з підстав передбачених цим контрактом; - звільнити ОСОБА_4 з посади генерального директора Національного заповідника «Софія Київська», згідно п.8 ст. 36 КЗпП України в перший робочий день після її тимчасової непрацездатності.
Відповідно до ст. 36 КЗпП України встановлено перелік підстав припинення трудового договору (контракту). Пунктом 8 вказаної статті однією із підстав припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом. Саме ця підстава була зазначена в наказі від 24.01.2012 року №69/0/17-12.
Пунктом 5.2 «Контракту з керівником закладу, що є у державній власності»05.11.2007 року №11 встановлено, що контракт припиняється:
а) після закінчення строку дії контракту;
б) за згодою Сторін;
в) до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених пунктами
і 5.4. цього контракту;
г) у разі нецільового використання бюджетних коштів;
д) у разі допущення зростання обсягів простроченої кредиторі
заборгованості з вини Керівника;
є) у разі, коли у трьох звітних кварталах протягом календарного року допущення зростання обсягів дебіторської заборгованості Заповідника;
ж) у разі неподання Міністерству квартальної та річної фінансової звіт протягом визначеного строку.
Пунктом 5.3 Контракту встановлено, що керівник може бути звільнені посади, а цей контракт розірваний з ініціативи Міністерства, у тому числі за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади до закінчення терміну дії:
а) у разі систематичного невиконання Керівником без поважних причин посадових обов'язків, покладених на нього цим контрактом;
б) у разі одноразового грубого порушення Керівником законодавства чи
обов'язків, передбачених контрактом, що призвело до негативних наслідків (понесено
збитки, виплачено штрафи, неефективного використання закріпленого за Заповідником
майна і т.п.);
в) при невиконанні завдань, покладених на Заповідник Урядом або
Міністерством в межах його функціонального управління;
г) при систематичному зриву обсягів та термінів подачі статистичної і
фінансової звітності;
д) у разі невиконання Заповідником зобов'язань перед бюджетом та Пенсійним
фондом щодо оплати податків, зборів та обов'язкових платежів, а також зобов'язань
щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення
заборгованості із заробітної плати;
є) за поданням службових осіб органів державного нагляду за охороною праці у разі систематичних порушень вимог чинного законодавства з питань охорони праці.
Дослідивши усі фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про протиправність оспорюваного наказу з огляду про наступне: наказ №69/0/17-12 не містить конкретної дати звільнення. Застосування у документації з кадрових питань відсилочних строків, зокрема вказівкою на подію, яка має неминуче настати, є неприпустимим. У відповідній документації з кадрових питань, в тому числі наказах про звільнення, має вказуватися конкретна дата звільнення, що позначається числом, місяцем та роком, коли відбувається звільнення особи. Про необхідність зазначення конкретної дати звільнення вказується у ст. 47 КЗпП України, Типовій формі №П-4 (наказ (розпорядження) про припинення трудового догоовру (контракту)), затвердженою Наказом Держкомстату України №486 від 05.12.2008р. «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці».
Наказ №69/0/17-12 про звільнення позивача виданий у період тимчасової непрацездатності позивача. Про тимчасову непрацездатність позивача також вказується і в п.2 оскаржуваного Наказу №69/0/17-12. Відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.
Наказ №69/0/17-12 виданий з порушенням п.5.5. контракту від 05 листопада 2007 року №11, укладеного між позивачем та Міністерством регіонального розвитку та будівництва України. Відповідно до цього пункту контракту: у разі дострокового розірвання цього контракту з підстав, зазначених у пункті 5.3. цього контракту, керівник попереджується за 2 тижні до дати розірвання контракту.
Отже, наказ про звільнення позивача з займаної посади у зв'язку із достроковим розірванням контракту має містити дату звільнення з таким розрахунком, щоб позивач була попереджена про цю дату за два тижні.
При цьому, особливу увагу, суд звертає на те, що зміст службових записок, у яких містились відомості щодо порушень Позивачем норм чинного законодавства та рекомендацій щодо припинення з нею контракту, до Позивача не доводився.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем підтверджують обставини, на які позивач посилається на їх обґрунтування.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства, суд прийшов до висновку про їх обґрунтованість, а відтак позов є таким, що підлягає задоволенню.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність прийнятого рішення.
Керуючись ст.ст. 11, 94, 97, 158, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Міністра культури України ОСОБА_5 щодо видання наказу від 24.01.2012р. №69/0/17-12.
3. Зобов'язати Міністра культури України ОСОБА_5 скасувати Наказ Міністерства культури України від 24.01.2012р. №69/0/17-2 «Про звільнення ОСОБА_4».
4.Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 32 грн. 20коп. на користь ОСОБА_4 за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової служби України за рахунок бюджетних асигнувань.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.А. Качур
Судді І.О. Іщук
В.І.Келеберда