ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
11 квітня 2012 року № 2а-2531/12/2670
В приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Хрещатик, 10, Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про припинення підприємницької діяльності,
Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва звернулась до суду з позовом про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
Ухвалою суду від 24 лютого 2012 року відкрито скорочене провадження у справі та надано відповідачу десятиденний строк для подання заперечень або заяви про визнання позову з дня одержання копії ухвали про відкриття скороченого провадження у справі, але не пізніше 16 березня 2012 року.
Ухвалою суду від 16 березня 2012 року справу призначено до судового розгляду, оскільки суд прийшов до висновку про неможливість ухвалення законного та обґрунтованого рішення без проведення судового засідання та виклику осіб.
Представник позивача в судовому засіданні 3 квітня 2012 року підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, будь-яких письмових пояснень чи заперечень по суті спору не надав, клопотань на адресу суду про відкладення розгляду справи не надсилав.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Пункт перший статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи неявку відповідача в судове засідання 3 квітня 2012 року, суд прийшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні та на основі наявних матеріалів справи.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на Конституцію України, Податковий кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»та зазначає, що відповідач до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва податкові декларації та документи фінансової звітності не подає з 31 січня 2000 року, в зв'язку з чим позивач просить припинити підприємницьку діяльність ОСОБА_1.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа Московською районною державною адміністрацією м. Києва 30 травня 1998 року та перебуває на обліку в органах Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва з 18 червня 1998 року за № 5510. Місце проживання ОСОБА_1 -АДРЕСА_1.
Згідно довідки Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 12542/Г/17-211 від 4 листопада 2011, відповідач не подає до податкових органів документи податкової та фінансової звітності з 31 січня 2000 року.
Як вбачається з довідки Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 12541/Г/17-211 від 4 листопада 2011 року заборгованість ОСОБА_1 по сплаті податків до бюджету станом на 17 жовтня 2011 року відсутня.
Відповідно до статті 9 Закону України від 25.06.1991 № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування»(який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані:
1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;
2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);
3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни;
4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно підпункту 16.1.3. статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді (пункт 49.2. статті 49 Податкового кодексу України).
Сплата податків і зборів (обов'язкових платежів) провадиться у порядку, встановленому Законом № 1251-ХІІ, Податковим кодексом України та іншими законами України.
Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України (стаття 11 Закону № 1251-ХІІ).
Згідно пункту 36.5. статті 36 Податкового кодексу України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.
Згідно підпункту 20.1.12 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.
Відповідно до частини першої статті 59 Господарського кодексу України припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.
Законом України від 15.05.2003 № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»(із змінами і доповненнями) встановлено підстави державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Так, згідно статті 46 наведеного Закону державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться, зокрема, у разі постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону тощо.
Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Враховуючи неподання відповідачем фінансової звітності з 2000 року, суд приходить до висновку про наявність підстав для прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
З огляду на обґрунтованість позовних вимог, а також з врахуванням порядку припинення підприємницької діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, суд вбачає за необхідне зазначити про наступне.
Статтею 49 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»визначений порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за судовим рішенням, що не пов'язано з банкрутством фізичної особи -підприємця. Так, згідно частини першої наведеної статті суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права, суд приходить до висновку про визнання позову обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача -суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задовольнити.
2. Припинити підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).
3. Копію судового рішення направити державному реєстратору для внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців після набрання судовим рішенням законної сили.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя М.А. Бояринцева