5
Справа № 0124/3258/2012
2а/0124/352/2012
25 квітня 2012 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого - судді Веденмеєр М.В., при секретарі Плотнікові К.В., за участю прокурора Тукмачової А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ялта адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ялтинської міської ради, треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень,
ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності, звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з вимогами про визнання незаконним та недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 24 січня 2003 року № 13 (1) «Про затвердження рішень міжвідомчої комісії з реєстрації будівель і внутрішніх перепланувань, списків приміщень придатних для постійного проживання» в частині затвердження пункту 7 додатку № 1 та пункту 3 додатку № 3, а також про визнання незаконним та недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 25 квітня 2003 року № 146 (1) «Про привласнення номера та видачі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1». Мотивуючи позовні вимоги, зазначав, що оскаржувані рішення ухвалені з порушенням статей 4, 30, 39 Житлового кодексу УРСР, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 та без урахування правил ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні споруди».
Представник виконавчого комітету Ялтинської міської ради позов не визнав та пояснив, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, виконавчий комітет міської ради діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (а. с. 93).
ОСОБА_2, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, проти позову заперечувала, зазначаючи, що оскаржувані рішення суб'єктивних прав або охоронюваних законом інтересів ОСОБА_1 не порушують.
Представник органу прокуратури в судовому засіданні заперечував проти позову з тих же підстав.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши надані сторонами докази, дослідивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов'язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Згідно з частиною другою ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Проаналізувавши суб'єктний склад та характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що зазначена справа є спором, на який поширюється компетенція адміністративного суду, оскільки в силу частини першої ст. 2 та частини першої ст. 17 КАС України захист прав та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування при здійсненні ними владних управлінських функцій є завданням адміністративного судочинства.
Складовою частиною адміністративного судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями з боку владних органів під час реалізації ними своїх функцій, в тому числі у сфері місцевого самоврядування. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Вирішуючи питання щодо дотримання позивачкою строків звернення до адміністративного суду, суд бере до уваги наступне.
В силу частини другої ст. 99 КАС України (із змінами, внесеними згідно із Законом від 7 липня 2010 року № 2453-VI) для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз наведеної правової норми свідчить, що законодавець пов'язує початок відліку строку для звернення за судовим захистом не з самим фактом прийняття оскаржуваного рішення (вчинення дії або допущення бездіяльності), а з моментом отримання особою вичерпної інформації про порушення її суб'єктивного права у публічно-правових правовідносинах (тобто отримання інформації, яка надає реальну можливість для обрання адекватного способу захисту).
В силу пункту 9 частини третьої ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження правового акта суб'єкта владних повноважень адміністративний суд має перевірити, зокрема, чи прийнятий він з урахуванням права особи на участь у процесі його ухвалення.
Зазначене положення кореспондує зі змістом частини одинадцятої ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка покладає на органи місцевого самоврядування обов'язок з доведення до відома населення прийнятих ними рішень.
На думку суду, при розгляді справ щодо легалізації прибудов у багатоквартирному будинку наведений законодавчий припис набуває особливого значення, оскільки вирішення цього питання може призвести до порушення (обмеження) прав та охоронюваних законом інтересів власників інших квартир, що є неприпустимим з огляду на положення статей 41, 47 Конституції України.
З урахуванням правил розподілу тягаря доказування в адміністративному процесі, принципи якого закріплені у статті 71 КАС України, саме на виконавчий комітет Ялтинської міської ради було покладено процесуальний обов'язок з доказування перед судом факту залучення позивачки до процедури прийняття оскаржуваних рішень та своєчасного доведення до її відома наслідків адміністративної процедури, яка полягала у легалізації прибудови, здійсненої ОСОБА_5
У спірному випадку вимоги щодо права ОСОБА_1 на участь у процесі прийняття рішення дотримані не були, що дає суду підстави для відхилення тверджень щодо пропущення позивачкою строків звернення до адміністративного суду та для розгляду спору по суті заявлених вимог.
Судом встановлено наступні факти (обставини) та відповідні їм правовідносини.
28 грудня 1999 року ОСОБА_2 купила окреме індивідуально-визначене майно магазина загальною площею 121,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, літ. В, про що свідчить договір купівлі-продажу (реєстр. № 5059), посвідчений приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (а. с. 113-119).
29 квітня 2002 року ОСОБА_1 купила квартиру № 13, яка розташована у зазначеному будинку, що підтверджується договором купівлі-продажу (реєстр. № 590), посвідченим приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (а. с. 8).
У літері В окрім квартири ОСОБА_1 та нежитлових приміщень ОСОБА_2 знаходилася квартира № 14, яка належала ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, що вбачається з висновку Ялтинського бюро технічної інвентаризації (а. с. 10).
Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 27 грудня 2002 року № 452 (13) житловий будинок-магазин літ. В виділено зі складу домоволодіння АДРЕСА_1 та зміною нумерації квартир (а. с. 9).
15 січня 2003 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на квартиру № 1 площею 15,9 кв. м., ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - свідоцтво про право власності на квартиру № 2 площею 46,9 кв. м, а ОСОБА_2 - свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення магазину площею 121,0 кв. м. (а. с. 11-13).
Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 24 січня 2003 року № 13 (1) затверджено рішення міжвідомчої комісії з реєстрації будівель і внутрішніх перепланувань, списків приміщень придатних для постійного проживання, в тому числі щодо реєстрації за ОСОБА_2 житлових кімнат 15-3, 15-7, 15-8 та кухні 15-6 (пункт 7 додатку № 1 до рішення), а також щодо визнання зазначених приміщень придатними для проживання (пункт 3 додатку № 3 до рішення) (а. с. 14-16).
Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 25 квітня 2003 року № 146 (1) нежитловим приміщенням магазину по вулиці Кучера, 7-а визнано квартирою з привласненням їй номеру 3. Висновок Ялтинського бюро технічної інвентаризації, який став підставою для ухвалення рішення, свідчить, що за наслідками легалізації перепланувань та прибудов загальна площа приміщень, які належали ОСОБА_2, досягла 143,0 кв. м. (в тому числі, житлова площа - 62,2 кв. м.), що надало можливість визнати приміщення квартирою (а. с. 17, 18).
5 червня 2003 року ОСОБА_2 подарувала квартиру № 3 ОСОБА_5, що випливає з договору дарування (реєстр. № 5-1186), посвідченого державним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 (а. с. 87).
Рішенням 22-ої сесії Ялтинської міської ради 24-го скликання від 23 липня 2004 року № 32 будинок № 7-а по вулиці Кучера виключено із об'єктів права комунальної власності та передано у власність ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 На реалізацію цього рішення 4 серпня 2004 року видано наказ управління міського господарства виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 0286 та 1 вересня 2004 року підписано акт приймання-передачі. За ОСОБА_1 оформлено права власності на 1/5 частку будинку, за ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 - на 1/5 частку, а за ОСОБА_5 - на 3/5 частки (а. с. 34-37).
7 липня 2006 року ОСОБА_5 подарувала 3/5 частки житлового будинку неповнолітній ОСОБА_3, що підтверджується договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_12 (реєстр. № 3160). Право власності набувача зареєстровано у комунальному підприємстві Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» (а. с. 30-32).
ОСОБА_1 вважає, що оскаржувані рішення ухвалені всупереч положенням закону та порушують її суб'єктивні права та охоронювані законом інтереси.
Аналізуючи обраний представником ОСОБА_1 спосіб захисту, суд виходить з того, що вимога про визнання рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради незаконним та недійсним є, за своєю лінгвістичною (лексико-граматичною) природою, ідентичним словесним вираженням способу захисту, передбаченого статтею 162 КАС України, - визнання акта суб'єкта владних повноважень протиправним та його скасування.
Здійснюючи юридичну кваліфікацію правовідносин, які виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.
В силу частини першої ст. 51, статті 53 та частини шостої ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим комітетом місцевої ради є колегіальний орган, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Основною формою роботи виконавчого комітету є його засідання. Акти виконавчого комітету ухвалюються у формі рішень.
Підпунктом 1 пункту «б» частини першої ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, що була чинною до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла») та статтею 14 Закону України «Про основи містобудування» (в редакції Закону України від 8 лютого 2001 року № 2257-III) до відання виконавчих органів місцевої ради було віднесено повноваження з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством.
Визначаючи норми права, які підлягають застосуванню, суд зауважує, що термін «законодавство» широко використовується у правовій системі України та охоплює не лише закони, але і сукупність інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами права у певній галузі або на певній території.
Аналіз статті 136 Конституції України, ст.ст. 4, 26, 27 Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої Законом України від 23 грудня 1998 року № 350-XIV, та ст.ст. 9, 10 Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» дає підстави дійти висновку, що під поняття «законодавство» підпадають також і нормативно-правові акти Верховної Ради АРК.
На реалізацію статті 21 Закону України «Про планування та забудову територій» (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин; Закон втратив чинність 12 березня 2011 року на підставі Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») Верховна Рада АРК постановою від 18 вересня 2002 року № 241-3/02 затвердила Регіональні правила забудови та використання територій в Автономній Республіці Крим.
Згідно з пунктом 7.5 розділу 7 зазначених Правил розгляд питання щодо можливості збереження об'єкта недержавної форми власності, будівництво якого виконано самочинно, проводить міжвідомча комісія виконавчого органу місцевої ради. При позитивному висновку міжвідомчої комісії забудовник приступає до оформлення правовстановлюючих документів.
Наведені правові норми дають підстави стверджувати, що на момент ухвалення оскаржуваних рішень (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла») українське законодавство містило альтернативні механізми легалізації об'єктів будівництва (реконструкції) - за участю інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю, які на той час входили у систему органів місцевого самоврядування (у випадку здійснення будівництва на підставі відповідного дозволу) або за участю міжвідомчих комісій, які створювалися при виконавчих комітетах місцевих рад (у випадку здійснення будівництва самочинно).
З матеріалів справи вбачається, що рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 24 січня 2003 року № 13 (1) прийнято за наслідками роботи міжвідомчої комісії, яка рекомендувала здійснити реєстрацію будівель і внутрішніх перепланувань, в тому числі щодо реєстрації за ОСОБА_2 житлових кімнат 15-3, 15-7, 15-8 та кухні 15-6, а також щодо визнання зазначених приміщень придатними для проживання (а. с. 105, 107, 108).
В основу рішення виконавчого комітету покладено акт обстеження приміщень з визначення їх технічного стану, складений міжвідомчою комісією при виконавчому комітеті, експертний висновок управління державної пожежної охорони та висновок державного санітарного лікаря.
Отже, процедура легалізації прибудов до приміщень магазину та визнання їх придатними для постійного проживання виконавчим комітетом Ялтинської міської ради порушена не була.
При цьому суд визнає неспроможними твердження представника позивачки щодо недотримання при ухваленні оскаржуваних рішень правил ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні споруди», затверджених наказом Держбуду України від 18 травня 2005 року № 80, оскільки, з урахуванням принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі, закріпленого у статті 58 Конституції України, зазначені будівельні правила не підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли у 2003 році.
Суд також відхиляє посилання представника позивача на норми права, які регулюють порядок володіння та користування майном, що знаходиться у спільній частковій власності, оскільки на момент ухвалення оскаржуваних рішень виконавчого комітету (до прийняття рішення 22-ої сесії Ялтинської міської ради 24-го скликання від 23 липня 2004 року № 32), спірний будинок мав статус багатоквартирного, що виключало можливість застосування механізму володіння спільним майном та, як наслідок, необхідність врахування інтересів інших співвласників.
Таким чином, рішення від 24 січня 2003 року № 13 (1) прийнято виконавчим комітетом Ялтинської міської ради з дотриманням вимог закону, у зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні.
Не підлягає скасуванню і рішення виконавчого комітету від 25 квітня 2003 року № 146 (1), оскільки воно стосується виключно визнання приміщень квартирою та є похідним (реалізаційним) від попереднього.
Вирішуючи питання щодо порушення прав, свобод чи інтересів позивачки внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, суд зазначає наступне.
Адміністративним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду, є позов - матеріально-правова вимога заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в адміністративній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем). Сторонами в адміністративній справі мають бути особи, які перебувають між собою в матеріальних правовідносинах, в яких суб'єктивному праву одного відповідає суб'єктивний обов'язок іншого, а матеріально-правовий спір між якими є предметом судового розгляду.
За змістом ст.ст. 69-71 КАС України предметом доказування в адміністративній справі є сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення спору. До нього включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою позовних вимог, зокрема обставини, які підтверджують факт порушення суб'єктивного права позивача.
Отже, за загальним правилом, носієм права на звернення до адміністративного суду є особа, яка має пряму матеріально-правову заінтересованість у справі, а обов'язковою умовою скасування рішення органу місцевого самоврядування в судовому порядку - є порушення у зв'язку з його ухваленням прав та охоронюваних законом інтересів конкретної особи.
За таких підстав, у судовому засіданні підлягав доведенню факт застосування оскаржуваних рішень виконавчого комітету Ялтинської міської ради у сфері інтересів ОСОБА_1 та дійсне (а не теоретичне або гіпотетичне) порушення її прав внаслідок такого застосування.
Позивачка не надала суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження порушення її прав, свобод або інтересів фактом легалізації прибудов до нежитлових приміщень, що належали ОСОБА_2, визнання їх придатними для проживання та привласнення їм статусу квартири.
У цьому аспекті, суд зауважує, що завданням адміністративного судочинства є захист конкретних прав, свобод чи інтересів у публічно-правових правовідносинах, а не здійснення загального нагляду за правомірністю актів суб'єктів публічної адміністрації.
Наведені обставини дають підстави для висновку щодо недоведеності особою, яка звернулася з адміністративним позовом, факту порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права, на захист якого спрямовані позовні вимоги, та виключають можливість задоволення адміністративного позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 31, 51, 53, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 21 Закону України «Про планування та забудову територій», статтею 14 Закону України «Про основи містобудування», ст.ст. 2, 3, 11, 17, 69-71, 158-160, 162, 163 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ялтинської міської ради, треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Ялтинський міський суд АРК в порядку та строки, передбачені статтею 186 КАС України.
С у д д я -