ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
Вн. № 1/58
про закриття провадження у справі
10 квітня 2012 року м. Київ № 2а-4290/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Пошелюзному О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві
про визнання дій протиправними, скасування акту від 18.08.2011 р., постанови від 18.08.2011 р., вимоги № 1142/2 від 29.08.2011 р.,
за участю представників сторін:
представник позивача Богач О.Є.;
представник відповідача не з'явився, не повідомивши про причини неявки, хоча належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду,
06 жовтня 2011 року публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач, ПАТ "АК "Київводоканал") звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач, ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві) з наступними позовними вимогами:
1) визнати незаконними дії ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві щодо складення акту від 18.08.2011, винесення постанови від 18.08.2011 про накладення штрафу на ПАТ "АК "Київводоканал" та вимоги № 1142/2 від 29.08.2011 у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу господарського суду м. Києва № 7/389 від 27.12.2010;
2) скасувати акт державного виконавця від 18.08.2011 про невиконання рішення господарського суду м. Києва від 04.11.2010 у справі № 7/389;
3) скасувати постанову від 18.08.2011 про накладення штрафу на ПАТ "АК "Київводоканал", яка винесена головним державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві Кондратюк Л.П.;
4) скасувати вимогу № 1142/2 від 29.08.2011, яка винесена головним державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві Кондратюк Л.П.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2011 р. позивачу відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі № 2а-14227/11/2670 у зв'язку з неналежністю розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 р. апеляційну скаргу ПАТ "АК "Київводоканал" на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2011 р. задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2011 р. скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
21 березня 2012 року адміністративна справа № 2а-14227/11/2670 надійшла до Окружного адміністративного суду м. Києва. Справі було присвоєно новий номер 2а-4290/12/2670 та 29.03.2012 р. дана справа передана судді Клочковій Н.В. для продовження розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.03.2012 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-4290/12/2670.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.03.2012 р. закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 2а-4290/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.
Завданням адміністративного судочинства згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Частиною 2 статті 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Частиною 1 статті 181 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, бездіяльності державної виконавчої служби, передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушені їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно частини 1 статті 1212 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Частиною 4 статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 04.11.2010 № 2677-VI) передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, -до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Аналіз вищевикладених положень свідчить, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення сторонами виконавчого провадження, здійснюється за правилами того судочинства, якими суд керувався при прийнятті цього судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "АК "Київводоканал" (боржник за Наказом № 7/389 Господарського суду м. Києва від 27.12.2010 р.) не погоджується з рішеннями та діями посадової особи державної виконавчої служби по складенню акту від 18.08.2011 р., винесенню постанови про накладення штрафу від 18.08.2011 р. ВП № 27915272 та вимоги № 1142/2 від 29.08.2011 р. по виконанню Наказу № 7/389 Господарського суду м. Києва від 27.12.2010 р.
З огляду на те, що позовні вимоги про визнання незаконними дій ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві щодо складення акту від 18.08.2011 р., винесення постанови від 18.08.2011 р. про накладення штрафу на ПАТ "АК "Київводоканал" та вимоги № 1142/2 від 29.08.2011 р. у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва № 7/389 від 27.12.2010 р.; скасування постанови від 18.08.2011 про накладення штрафу на ПАТ "АК "Київводоканал" та вимоги № 1142/2 від 29.08.2011, які винесені головним державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві Кондратюк Л.П., стосуються порушення прав особи (боржник за Наказом № 7/389 Господарського суду м. Києва від 27.12.2010 р.) під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ГПК України, та враховуючи положення статті 181 КАС України, статті 1212 ГПК України, статті 82 Закону України "Про виконавче провадження", суд вважає доцільним зазначити, що дані позовні вимоги не можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Позивач мав звернутися до суду, який видав виконавчий документ, а саме до Господарського суду м. Києва.
Така позиція кореспондується з позицією, викладеною в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012 р. у справі № 2а-16996/11/2670.
Крім цього, позивачем в позовній заяві зазначено, що постанова від 03.08.2011 р. про відкриття виконавчого провадження оскаржувалась ним саме до Господарського суду м. Києва.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Зі змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
Закріплення частиною 2 статті 2 КАС України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.
Необхідно враховувати, що правовий акт - це акт волевиявлення (рішення) уповноваження суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин.
При цьому, правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта і відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.
Тобто, особливою відмінністю правового акту від інших управлінських актів є наявність у ньому змісту управління певної особи шляхом встановлення прав і обов'язків для інших суб'єктів.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
При цьому, критерієм розмежування понять нормативного правового акта і ненормативного (індивідуального) правового акта є сфера його дії за суб'єктивним складом, оскільки правові акти індивідуальної дії, на відміну від нормативних, поширюють свою дію на конкретно визначеного суб'єкта.
Як нормативний, так і ненормативний правовий акт завжди виражають волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні приписи; мають офіційний характер, обов'язковий до виконання; спрямовані на регулювання суспільних відносин; встановлюють правову норму чи конкретне правовідношення; оформляються у визначеній формі; є юридичними фактами, що спричиняють певні правові наслідки.
Ненормативні (індивідуальні) акти - породжують права і обов'язки у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку.
Зі змісту зазначених визначень вбачається, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їхня дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта і відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.
Тобто, особливою відмінністю правового акту від інших управлінських актів є наявність в ньому змісту управління певної особи шляхом встановлення прав і обов'язків для інших суб'єктів.
За усталеними в теорії права підходами до класифікації актів нормативно-правовий акт - виданий суб'єктом владних повноважень документ, який встановлює, змінює чи припиняє дію обов'язкових правил поведінки, обмежених в часі, просторі та за колом осіб, та призначений для неодноразового застосування. Правовий акт індивідуальної дії - виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту / актів / щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта / суб'єктів /, якому він адресований.
Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта / суб'єктів /, дотримання якої забезпечується правовими механізмами.
Акт державного виконавця від 18.08.2011 р. про невиконання рішення Господарського суду м. Києва від 04.11.2010 р. у справі № 7/389 - це фактично службовий документ, який стверджує факт невиконання рішення суду та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій. Права та обов'язки для суб'єкта господарювання, невиконання рішення суду якого встановлено даним актом, породжує саме рішення, прийняте на підставі складеного акту.
Висновки ж контролюючого органу, викладені в акті, мають юридичне значення для позивача лише після того, як вони будуть втілені у рішенні, прийнятому уповноваженою особою цього органу, з огляду на що право позивача підлягає захисту шляхом пред'явлення позову про скасування рішень контролюючого органу, якими безпосередньо визначено правові наслідки (накладення штрафу, стягнення шкоди тощо) на підставі оскаржуваних актів.
Враховуючи наведене, суд вважає доцільним зазначити, що оскаржуваний позивачем акт державного виконавця від 18.08.2011 р. про невиконання рішення Господарського суду м. Києва від 04.11.2010 р. у справі № 7/389 не породжує певних правових наслідків, висновки акту не мають обов'язкового характеру.
Акт державного виконавця від 18.08.2011 р. про невиконання рішення Господарського суду м. Києва від 04.11.2010 р. у справі № 7/389 не є правовим актом індивідуальної дії та не може бути оскаржений до адміністративного суду.
Така позиція кореспондується з позицією, викладеною в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.06.2010 у справі № К-14217, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 06.08.2009 у справі № К-5417/07.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що акт державного виконавця від 18.08.2011 р. про невиконання рішення Господарського суду м. Києва від 04.11.2010 р. у справі № 7/389 не є рішенням суб'єкта владних повноважень (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії), оскільки в ньому жодним чином не реалізується компетенція їх видавця як суб'єкта владних повноважень, що уповноважений управляти поведінкою інших суб'єктів.
За таких обставин суд вважає, що законодавством не передбачено можливості для оскарження в судовому порядку та відповідно для скасування акту, складеного внаслідок невиконання рішення Господарського суду м. Києва, а обраний позивачем спосіб захисту права в частині позовних вимог про скасування акту державного виконавця від 18.08.2011 р. про невиконання рішення Господарського суду м. Києва від 04.11.2010 р. у справі № 7/389 не відповідає його змісту та не підлягає розгляду в суді, оскільки юрисдикція адміністративних судів, встановлена ст. 17 КАС України, на цю частину позовних вимог не поширюється.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки юрисдикція адміністративних судів, встановлена ст. 17 КАС України, на позовні вимоги не поширюється.
Керуючись ст.ст. 2, 17, 157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -
1. Закрити провадження в адміністративній справі № 2а-4290/12/2670.
2. Ухвалу направити сторонам.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Клочкова