79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
03.04.12 Справа№ 5015/436/12
За позовом ТзОВ Компанія «Лізинговий дім» м. Львів
До відповідача ДП «Транспорт»ТзОВ «ТКС-Євробуд» м. Львів
Про стягнення 138112,00 грн. боргу
Суддя Довга О.І.
Cекретар Скремета О.О.
Представники:
Від позивача ОСОБА_1 - довіреність № 858 від 25.10.11 року, ОСОБА_2 - довіреність № 65
Від відповідача ОСОБА_3 - довіреність б/н від 14.03.2011 року
Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки передбачені ст. 22 ГПК України та право відводу судді ( ст. 20 ГПК України) . Заяв та клопотань про відвід судді не подано ( не заявлено).
Суть спору:
На розгляді господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом ТзОВ Компанія «Лізинговий дім» м. Львів до ДП «Транспорт»ТзОВ «ТКС-Євробуд» м. Львів про стягнення 138112,00 грн. боргу.
Розгляд справи відкладався з підстав, зазначених в попередніх ухвалах суду.
Представники Позивача в судових засіданнях підтримують позовні вимоги, просять позов задоволити.
Представник Відповідача проти заявлених вимог заперечує з підстав, викладених у поясненнях на позовні вимоги.
Подача позову відбувається шляхом звернення до суду з письмовою заявою, в якій зацікавлена особа ( позивач ) формулює свою вимогу до осіб, до яких звернена вимога. Правова природа позову як процесуального засобу захисту права полягає у тому, щоб суд, прийнявши позовну заяву, у певному процесуальному порядку перевірив законність та обґрунтованість цієї матеріально-правової вимоги однієї особи до іншої, які стають сторонами процесу і між якими відбувається спір.
Сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Судом встановлено:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія «Лізинговий дім» м. Львів (Позивач) та ДП «Транспорт» ТзОВ «ТКС-Євробуд»(Відповідач) укладено договір оренди № ДГ 6/0511 від 3 травня 2011 р.
Відповідно до умов Договору Компанія передала Відповідачу у користування майно -
5 автомобілів КРАЗ згідно акту від 24 травня 2011 р. Орендар за отримане майно повинен сплачувати орендну плату в розмірі 213 тис. грн.. за місяць з розрахунку 60 робочих змін за кожну одиницю автомобіля в порядку : 50 % орендної плати вноситься Орендарем до 25 числа поточного місяця, наступні 50% орендної плати - до 10 числа наступного місяця (додаткова угода від 14 липня 2011 р до договору).
Відповідно до угоди від 15 серпня 2011 р. Договір оренди припинено з 15 серпня 2011 р. За умовами цієї угоди (п .4) Орендар повертає майно та повинен сплатити орендну плату за час користування майном.
Майно за договором оренди фактично повернено 15 серпня 2011 р. Однак акти про повернення майна сторона не підписала.
Станом на день розгляду спору Позивач вважає, що борг з орендної плати становить 136040 грн. борг за період з 01 по 15 серпня 2011 р. Розрахунок боргу за орендною платою здійснено з урахуванням повідомлень відповідача про простій.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням повинен сплатити суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу Інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних. Розмір знецінення внаслідок інфляції, за розрахунком Позивача, за період з 01 вересня по 31 грудня 2011 року становить 544,16 грн., річні - 1528,28 грн. за період з 1 вересня 2011 по 15 січня 2012 р. включно.
Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, створивши, у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, суд визнав позов таким, що підлягає до задоволення частково з наступного:
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) однією з підстав виникнення зобов'язань є договір.
Відповідно до ст.180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За нормами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до закону, договору.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
Згідно з ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до статі 610 ЦК України порушенням умов зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно п. 1.1 Договору від 03.05.2011 року № 6/0511, укладеного між Сторонами, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець передає в користування Орендарю автомобіль - самоскид КРАЗ 2007 р.в., 5 шт. з екіпажем ( водіями-операторами), для використання в господарській діяльності відповідно до призначення Майна, а Орендар зобов'язується оплачувати надане в оренду Майно з водіями-операторами.
У позовній заяві Позивач визначає суму заборгованості, з урахуванням оренди Техніки та надання послуг Відповідачу за період з 01 по 15 серпня 2011 року. Однак, як вбачається з матеріалів справи - у відповідності до Акту прийому -передачі майна, техніка була передана Орендодавцю саме 15.08.2011 року. Відтак, нарахування Позивачем заборгованості по орендній платі за транспорт - 15 серпня 2011 року є безпідставним та необґрунтованим.
Перевіривши розрахунок суми заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи, суд вважає, що до стягнення підлягає 126100,00 грн. заборгованості.
З врахуванням викладеного, сума інфляційних втрат становить 126,10 грн., а 3% річних -1419,92 грн. та підлягає до стягнення відповідно до вимог ст. 625 ЦК України.
Судові витрати віднести на Відповідача.
За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі наведено, керуючись ст.ст. 174, 180, 193 ГК України, ст.ст. 216, 509,526,530,612,629,625 ЦК України, ст.ст. 12,33,34,432,49,82-84 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Транспорт»ТзОВ «ТКС -Євробуд»( 79053, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5, код ЄДРПОУ 33088244) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія «Лізинговий дім» ( 79057, м. Львів, вул. Коновальця, 103/605, код ЄДРПОУ 31730064) 126100,00 грн. заборгованості, 126,10 грн. інфляційних, 1419,92 грн. річних, 2552,92 грн. судового збору.
3. Наказ видати відповідно до вимог ст. 116 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Довга О.І.