30 травня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
в складі:
Лихути Л.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рожищенського районного суду від 17 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 3 березня 2004 року,
У березні 2003 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного між нею і відповідачкою 16 лютого 2001 року і посвідченого Рожищенською нотаріальною конторою, мотивуючи тим, що вона прописала у своїй квартирі відповідачку, яка доводиться їй родичкою і мала намір передати їй у власність квартиру з умовою, що ОСОБА_2 буде її доглядати і допомагати до старості, але під впливом обману з і сторони відповідачки фактично було укладено договір дарування.
Рішенням Рожищенського районного суду від 17 грудня 2003 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Волинської області від 3 березня 2004 року, ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення і справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на те, що фактично між нею і відповідачкою була домовленість про довічне утримання взамін на надання матеріальної допомоги, але відповідачка останнім часом порушила таку домовленість, не надає належної матеріальної допомоги, не оплачує комунальні послуги, через що утворилась заборгованість.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із того, що ні факту обману з боку відповідачки ні збігу тяжких обставин не встановлено, і що позивачка усвідомлювала який договір укладає, неодноразово говорила про це сусідам, консультувалась у нотаріуса, що підтвердили допитані в судовому засіданні свідки, нотаріуси.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями статті 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням судом норм матеріального та процесуального права, і доводи скарги цих висновків не спростовують.
Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 331, 332, 335-337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рожищенського районного суду від 17 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 3 березня 2004 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Л.М. Лихута
Л.І.Охрімчук
Ю.Л. Сенін