07 листопада 2006 р.
№ 8/86
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів :
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- Султанов А.А.,
відповідача
- Ричик В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
ПП “Студія-Ательє архітектури та дизайну “Барва»
на постанову
від 22.08.2006 Київського апеляційного господарського суду
у справі
№8/86
за позовом
ПП “Студія-Ательє архітектури та дизайну “Барва»
до
ПП “Дюйм»
про
стягнення 20644,15 грн. збитків та моральної шкоди
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 26.06.2006, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2006, в позові відмовлено у зв'язку з необгрунтованістю позовних вимог.
ПП “Студія-Ательє архітектури та дизайну “Барва» (надалі -ПП “СААД “Барва») в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на помилкове незастосування судами норм ст.ст.179, 193 ГК України, а також на прийняття судом першої інстанції рішення про права та обов'язки БМУ “Житлобуд-1» (замовник), перед яким згідно з ч.2 ст.838 ЦК України позивач (генпідрядник) несе відповідальність за неналежне виконання субпідрядником його зобов'язань. На думку скаржника, це не виключає можливості участі у справі замовника як третьої особи.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що оскаржувані рішення та постанова підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга -відхиленню з наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові апеляційний господарський суд виходив з того що:
24.04.2003р. між Студією-Ательє Архітектури та Дизайну "Барва" (виконавець) та Будівельно-монтажним управлінням "Житлобуд-1" відкритого акціонерного товариства "Чернігівбуд" (замовник) укладено договір №147-03, відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання робочого проекту реконструкції приміщень колишнього дитячого садка у с.Деревини Городянського району Чернігівської області під прикордонну заставу "Деревини".
06.09.2003р. між ПП "Студія-Ательє Архітектури та Дизайну "Барва" (замовник) та ПП "Дюйм" (виконавець) укладено договір на виконання технічної документації, відповідно до п. 1, 2, 3 якого виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботу для замовника, яка заключається в такому: виконання креслень марки ОВ і ВК, складання кошторису на сантехнічні роботи (ОВ і ВК) по реконструкції систем опалення і водопостачання, каналізації в приміщення прикордонної застави "Деревини" Городянського району Чернігівської області; роботи повинні бути виконані в термін до 15.11.2003р. та відповідати відповідним вимогам; замовник зобов'язується прийняти роботу та оплатити її в місячний термін від дня підписання акту прийому-здачі; ціна робіт за договором становить 3192 грн. 00 коп., крім того - 20% - 638 грн. 40 коп., всього договірна ціна становить 3830 грн. 40 коп.
Договір від 06.09.2003 за своєю правовою природою є договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, в межах провадження по господарській справі №12/228 розглядався позов ПП "Студія-Ательє Архітектури і Дизайну "Барва" до приватного підприємства "Дюйм" про визнання договору від 06.09.2003р. недійсним. Рішенням господарського суду Чернігівської області від 25.10.2005р. у справі №12/228 вказаний позов задоволено - договір від 06.09.2003р. на виконання технічної документації визнано недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону; дію спірного договору припинено на майбутнє. З 07.11.2005р. зазначене рішення місцевого господарського суду набрало чинності.
Згідно з ч.3 ст. 207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. Таким чином дія договору на виконання технічної документації від 06.09.2003р. припинена з 07.11.2005р.
Позивач, звертаючись з позовом до місцевого господарського суду, просив стягнути з відповідача 4716 грн. 42 коп. реальних збитків, які, як вважає позивач, ним понесено внаслідок неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором від 06.09.2003р. та внаслідок недобросовісності відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Чернігівської області від 21.11.2005р. в межах провадження у справі №15/183 встановлено факт виконання відповідачем підрядних робіт за договором від 06.09.2003р. та стягнуто з позивача на користь відповідача 3830 грн. 40 коп. основного боргу, 716 грн. 63 коп. інфляційних витрат, 169 грн. 69 коп. річних. Вказане рішення набрало законної сили 13.02.2006р.
Частиною 2 ст.35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, рішення господарського суду Чернігівської області від 21.11.2005р. у справі №15/183 має преюдиціальне значення для апеляційного господарського суду, а факт виконання відповідачем підрядних робіт за договором від 06.09.2003р. на суму 3830 грн. 40 коп. не потребує доведення знову.
Разом з тим збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (ч. 2 ст. 22 ЦК України).
Стягнення коштів за рішенням суду не можна вважати збитками в розумінні ст. 22 ЦК України.
Більш того, п.1 ч.1 ст.889 ЦК України встановлено, що замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.
Таким чином сума 4716 грн. 72 коп. є оплатою позивача за виконані відповідачем підрядні роботи з врахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.
Посилання позивача на висновок комплексної державної експертизи № 5 від 14.01.2004р. як на доказ неналежного виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором, не заслуговує на увагу, оскільки із вказаного висновку вбачається, що підставою для повернення проекту на доопрацювання були також і недоліки, допущені позивачем, як виконавцем проекту.
Упущеною вигодою є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (п.2 ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України).
Згідно з абзацами 1,4 ч.1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі неналежного зобов'язання другою стороною.
З наведеного вбачається, що упущена вигода має місце, як правило при зменшенні обсягів виробництва або реалізації продукті (робіт, послуг), вимушеній зміні їх асортименту або погіршенні їх якості внаслідок правопорушення, допущеного іншим учасником господарських відносин. Більш того, упущена вигода, як розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, базується, насамперед, на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин в сфері господарювання не допустив би правопорушення.
Вимагаючи стягнення з відповідача 9770 грн. упущеної вигоди, позивач зазначає, що внаслідок порушення ПП "Дюйм" умов договору від 06.09.2003р. позивачем втрачена можливість передати замовнику за договором №147-03 від 24.04.2003р. продукцію в повному обсязі, а тому замовник не проводить з позивачем остаточних розрахунків за вказаним договором.
Разом з тим п. п. 2.1, 2.2 договору №147-03 від 24.04.2003р. передбачено, що за виконану науково-технічну продукцію замовник перераховує виконавцю (тобто позивачу) 27000 грн., в т.ч. ПДВ 4600 грн.; оплата виконується з наданням авансу по домовленості сторін, кінцевий розрахунок замовника з виконавцем по договору проводиться передплатою до часу створення акту здачі-прийомки при наявності виконаної науково-технічної продукції з її пред'явленням замовнику.
Відповідно до п.3.1. вказаного договору здача-прийомка продукції проводиться після її повної оплати згідно із накладною по пред'явленню довіреності замовника.
Таким чином з викладеного вбачається, що умовами договору №147-03 від 24.04.2003р. передбачена передача позивачем продукції замовнику лише після проведення останнім остаточних розрахунків з виконавцем (позивачем по справі).
За вказаних обставин посилання позивача на наявність у нього збитків у формі упущеної вигоди внаслідок неможливості отримання від замовника остаточних розрахунків є декларативним і матеріалами справи не підтверджується, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Згідно із п.4 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995р. №4 Із наступними змінами і доповненнями).
В обґрунтування вимог про стягнення з відповідача матеріальної компенсації моральної шкоди позивач зазначає, що моральної шкодою, завданою йому відповідачем, є "втрата замовлень на виготовлення проектів, а саме: втрата з вини відповідача ліцензії на право проектування спеціальних будівель і споруд військового, оборонного призначення та об'єктів правоохоронних органів" (а. с. 88).
Однак, як зазначалось вище, під майновою шкодою розуміються втрати немайнового характеру. Проте втрата замовлень на виготовлення проектів має суто майновий характер і не підпадає під категорію моральної шкоди.
Більш того, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (абзаци 1, 5 ч.1 ст.225 ГК України).
Таким чином із змісту наведеної норми вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди є обмеженим: вимагати відшкодування такої шкоди можна лише в тому випадку, коли вказане прямо передбачено законом.
Однак, ні ЦК і ГК України, ні іншими нормативно правовими актами не передбачено можливості відшкодування моральної шкоди за порушення зобов'язань за договором підряду.
За вказаних обставин місцевий господарський суд вірно дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 5000 грн. матеріальної компенсації моральної шкоди є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Не заслуговують на увагу і посилання позивача на той факт, що відповідач, укладаючи договір від 06.09.2003р., ввів позивача в оману, а тому до нього мають застосовуватись правові наслідки, передбачені ч.2 ст.227 ЦК України.
Так при укладенні договору від 06.09.2003р., який в подальшому був визнаний судом недійсним, позивач не був позбавлений права і можливості перевірити у свого контрагента наявність необхідних дозволів (ліцензії на проведення певних видів робіт, тощо), а тому твердження про факт введення позивача в оману є необґрунтованим і не підтверджено жодними доказами.
Колегія погоджується з висновками суду з огляду на таке.
Згідно з ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 21.11.2005 у справі №15/183 між тими ж сторонами, яке набрало законної сили, стягнуто з ПП “СААД “Барва» на користь ПП “Дюйм» 3830 грн. 40 коп. вартості виконаних останнім підрядних робіт, 716,63 грн. інфляційних втрат та 169,69 грн. річних, що в сукупності становить 4716,72 грн. Зазначені грошові кошти позивач у справі № 8/86 безпідставно визначив в якості реальних збитків, оскільки стягнені на примусове виконання чинного судового рішення кошти не є збитками в розумінні ст.22 ЦК України.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 25.10.2005 у справі №12/228 між тими ж сторонами, яке набрало законної сили, визнано недійсним на майбутнє укладений між сторонами договір від 06.09.2003, в зв'язку з чим згідно з ч.3 ст.207 ГК України виконання сторонами господарських зобов'язань за цим договором припинено з 07.11.2005 р. Тобто з цього моменту договір від 06.09.2003 не породжує юридичних наслідків, та не може бути виконаний як позивачем так і відповідачем, а, відтак, безпідставними вважаються вимоги позивача щодо стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 9770 грн., яку становить неотримана позивачем передплата згідно п.п. 2.1, 2.2 договору № 147-03 від 24.04.2003, укладеного з БМУ “Житлобуд-1» (замовник).
Тим більше, що судом встановлено, а позивачем не спростовано той факт, що згідно умов договору №147-03 від 24.04.2003 остаточний розрахунок замовника з позивачем повинен передувати передачі останнім виконаної науково-технічної продукції.
У відповідності з вимогами п.4 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1 ) протиправної поведінки ;
2 ) збитків ;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;
4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права ( реальні збитки );
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30.05.2006 у справі №42/266-6/492).
Позивачем в порушення ст.33 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів наявності причинного зв'язку між упущеною вигодою позивача в сумі 9770 грн. та встановленим судовим рішенням у справі №15/183 фактом виконання відповідачем підрядних робіт за договором від 06.09.2003 на суму 3830,40 грн. та неможливістю подальшого виконання цих робіт, що обумовлено фактами недійсності та припинення цього договору з 07.11.2005р., встановленими судовим рішенням у справі №12/228.
Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки умов договорів від 24.04.2003 та від 06.09.2003, висновку комплексної державної експертизи №5 від 14.01.2004 та з врахуванням рішень господарського суду Чернігівської області від 25.10.2005 та від 21.11.2005 у справах №№12/228; 15/183 між тими ж сторонами з достовірністю встановлено, а позивачем не спростовано недоведеність завдання останньому збитків з вини відповідача в період дії договору від 06.09.2003.
На спірні правовідносини судом правомірно поширено дію ст.ст.22, 887, 889 ЦК України з огляду на те, що договір від 06.09.2003 на виконання технічної документації за своєю правовою природою є договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт. В зв'язку з цим колегія відхиляє безпредметні декларативні посилання скаржника в обгрунтування своїх заперечень на норми ст.ст.179, 180, 193 ГК України, порушення яких відповідачем з матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено.
Не заслуговують на увагу також твердження скаржника про необхідність залучення до участі у справі в якості третьої особи БМУ “Житлобуд-1» (замовник за договором від 24.04.2003 №147-03), перед яким згідно з п.1 ч.2 ст.838 ЦК України позивач (генпідрядник) відповідає за порушення субпідрядником свого обов'язку, оскільки, по-перше, предметом даного спору є відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок неналежного, на думку скаржника, виконання відповідачем зобов'язань за договором від 06.09.2003, укладеним без участі БМУ “Житлобуд-1», по-друге, скаржником не доведено застосування до нього замовником певних заходів відповідальності за порушення відповідачем (субпідрядником) своїх зобов'язань.
Окрім того, згідно з п.2 ч.2 ст.838 ЦК України замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, позивачем не доведено, що оскаржувані рішення та постанова стосуються прав та обов'язків БМУ “Житлобуд-1».
Зважаючи на вищенаведене колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2006 у справі №8/86 залишити без змін, а касаційну скаргу ПП “Студія-Ательє Архітектури і Дизайну “Барва» -без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун