07 листопада 2006 р.
№ 17/115
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- Прусова Я.С.,
відповідача
- Поліщук О.І.,
третьої особи
- не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ДП “Донецька залізниця»
на постанову
від 22.08.2006 Донецького апеляційного господарського суду
у справі
№17/115
за позовом
ТОВ “Лемтранс»
до
ДП “Донецька залізниця»
(третя особа -
ВАТ “Авдієвський коксохімічний завод»)
про
стягнення 46778,56 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 04.07.2006, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.08.2006, позов задоволено - на підставі ст.ст.44, 62 Статуту залізниць України постановлено стягнути з відповідача 46778,56 грн. неправомірно нарахованих останнім та списаних без згоди платника (позивача) коштів в якості плати за користування вагонами та додаткових послуг.
ДП “Донецька залізниця» в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, в позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування ст.44 Статуту залізниць України, п.6.8 “Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів», п.14 “Правил переадресування вантажів». Зокрема, згідно п.14 “Правил переадресування вантажів» за час затримки вагонів до оформлення відправником перевізних документів на переадресування стягується плата за користування вагонами відповідно до статей 44 та 119 Статуту залізниць.
Спірні вагони перевозилися за перевізними документами відповідно до п.6.4 “Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів» на ст.Удачна під навантаження і були переадресовані позивачем, як власником вагонів, на шляху прямування за адресою № 24 від 12.05.2005 призначенням на ст. Авдіївка на адресу ВАТ “АКХЗ». У цій заяві позивач передбачив оплату залізничного тарифу та додаткових зборів, пов'язаних із переадресуванням, стягнути з його особового рахунку № 9104610 на станції призначення та додатково листом № 1160/05 від 12.05.2005 гарантував залізниці оплату цих зборів (копії листів є в матеріалах справи). Відповідно до умов договору №Э-999555 від 17.11.2004 передбачено, що плата за додаткові транспортні послуги, надані залізницею згідно із заявками (гарантійними листами) ТОВ “Лемтранс» (плата за користування вагонами, подача і забирання вагонів та ін.) списується залізницею з особового рахунку ТОВ “Лемтранс» на підставі накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, узгоджених та підписаних з боку залізниці та вантажовідправників (вантажоодержувачів), перелік яких письмово надається ТОВ “Лемтранс» на залізницю. Цей перелік визначений у додатку №1 до цього договору, згідно якому ТОВ “Лемтранс» зобов'язався сплачувати зі свого особового рахунку збори за подавання вагонів, користування вагонами та інші додаткові збори за ВАТ “АКХЗ» по ст.Авдіївка..
Спірні вагони на ст.Авдіївка були видані залізницею новому одержувачу -ВАТ “АКХЗ», на якого, як на вантажовласника, були нараховані всі збори, пов'язані із переадресуванням. Зазначені збори були включені ст.Авдіївка у відомості плати за користування вагонами і накопичувальні картки, які були підписані ВАТ “АКХЗ» без будь-яких зауважень. Нараховані залізницею суми були списані з особового рахунку позивача по ТехПД-1 відповідно до його листів від 12.05.2005 №№24;1160/05 та умов договору №Э-999555 від 17.11.2004. На думку скаржника, не відповідає матеріалам справи і висновок суду про те, що залізниця не надала доказів затримки вагонів на ст.Ясинувата. В матеріалах справи є акт загальної форми №67 від 12.05.2006, складений ст.Ясинувата про оформлення переадресування вагонів за заявою позивача та, відповідно, затримки вагонів з цієї причини.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку , що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова залишенню без змін з наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову апеляційний господарський суд виходив з того, що:
ВАТ “Маріупольський меткомбінат імені Ілліча» м. Маріуполь 05.05.2005 по накладній № 51950467 на адресу Шахти “Красноармійська-Західна № 1» м. Красноармійськ направило 48 порожніх вагонів, а по накладній № 51950466 -8 вагонів, зазначивши у графі накладних “Найменування вантажу -повернення вагонів». Платником провізної плати було визначено ТОВ “Лемтранс», ЭГ 205284, обліковий рахунок 9152344.
Переліком №271 від 18.11.2005 залізницею з коду платника ТОВ 9195553 списана сума за відомістю плати за користування вагонами №1852448 -16260 грн. 00 коп., за відомістю №1852458 -у сумі 13008 грн. 00 коп., за відомістю №1852449 - у сумі 16260 грн. 00 коп. По переліку №278 від 22.11.2005 з коду платника 999555 за накопичувальною карткою №2610593 списана сума -130 грн. 80 коп.
Позивач, вважаючи стягнення з його розрахункового рахунку суми 46778 грн. 56 коп. неправомірним, звернувся до господарського суду з заявою про примусове стягнення даної суми з залізниці.
Із наданої позивачем копії акту загальної форми №67 від 12.05.2005 вбачається, що до суми 46778 грн. 56 коп. включено: 130 грн. 80 коп. -телеграфний збір; 78 грн. 16 коп. -збір за переадресуванням; 45528 грн. 00 коп. -збір за користування вагонами; 1041 грн. 60 коп. -збір за зберігання, разом: 38982 грн. 15 коп. *1,2 = 46778 грн. 56 коп.
Сторонами не оскаржується факт того, що вагони, які зазначені в накладних №№51950467;51950466, експлуатуються ТОВ “Лемтранс» на умовах оренди.
При отриманні інформації про затримку порожніх вагонів на станції Ясинувата 12.05.2005р. позивач надав залізниці заяву про переадресуванням 56 вагонів на адресу одержувача -ВАТ “Авдієвський коксохімічний завод» та гарантував оплату додаткових зборів з переадресуванням зі станції Ясинувата та тарифу при відправленні новим призначенням по коду експедитора ЭГ 999555 та заяву від 12.05.2005 №24 про оплату тарифу та додаткових зборів з коду ТОВ “Лемтранс» ЭГ 999555 р/рахунок 9104610 на станції призначення.
Із копій залізничних накладних №№51950466;51950467 вбачається, що було здійснено переадресування вагонів зі зміною станції призначення та одержувача вантажу.
Залізницею не надано документів, підтверджуючих здійснення переадресування 56 + 8 = 64 вагонів, оформлення яких передбачено у пунктах 2, 4, 5 Правил переадресування вантажів. Тоді як ухвалою господарського суду від 21.04.2006, 22.05.2006 залізниця зобов'язувалася надати акт (а.с. 52).
Відповідно до статті 44 Статуту залізниць України залізниця може на заяву відправника, одержувача змінити станцію призначення вантажу, прийнятого до перевезення, з оплатою витрат за договірним тарифом.
Згідно вміщених в накладних відомостей відправником порожніх вагонів було ВАТ “Металургійний комбінат імені Ілліча» м.Маріуполь, одержувачем - “Шахта “Красноармійска Західна №1» м. Красноармійськ, ТОВ “Лемтранс» м. Донецьк було зазначено платником.
Таким чином, дії залізниці в даному випадку не можуть вважатися переадресуванням вантажів, оскільки здійснені з порушенням статті 44 Статуту залізниць України, п.п. 1, 4, 5, 19 Правил переадресування вантажів, оскільки ТОВ “Лемтранс» не був відправником вантажу або його одержувачем.
Стягнення плати за користування вагонами згідно зі статтею 119 Статуту залізниць України здійснюється за час затримки вагонів в очікуванні переадресування, однак, залізницею не надано документів, які підтверджують затримку вагонів з вини позивача, передбачених п. 9, 10 Правил користування вагонами і контейнерами. Акт загальної форми №67 від 12.05.2005 не містить причин затримки порожніх вагонів, в акті є посилання на наказ №49, який не пред'явлено суду.
Таким чином, висновок господарського суду про те, що у цьому випадку переадресування не відбувалося, є таким, що відповідає матеріалам справи.
Донецькою залізницею не надано відповідних документів, які б підтверджували правомірність нарахування телеграфного збору у сумі 130 грн. 80 коп., збору за переадресування у сумі 78 грн. 16 коп., збору за користування вагонами у сумі 45528 грн. 00 коп., збору за зберігання у сумі 1041 грн. 60 коп., як і обгрунтованих пояснень щодо списання коштів без згоди платника.
Статтею 62 Статуту залізниць України встановлено порядок, при якому належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, або передоплатою, на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць.
Однак, залізницею не доведені ті обставини, що нараховані згідно акту загальної форми №67 від 12.05.2005 суми списані з особового рахунку позивача за його згодою.
Колегія погоджується з висновками суду з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі накладних №№51950467;51950466, відомостей плати за користування вагонами №№1852448, 1852449, 1852458, акта загальної форми від 12.05.2005 №67, заяви ТОВ “Лемтранс» від 12.05.2005 про переадресування 56 вагонів та інших доказів по справі в їх сукупності з достовірністю встановлено, а відповідачем не спростовано факт неправомірного безакцептного списання ним грошових коштів платника (позивача) в якості плати за користування порожніми вагонами за час їх затримки в очікуванні переадресування, яке в дійсності не мало місця, оскільки ТОВ “Лемтранс» не був вантажовідправником чи вантажоодержувачем в розумінні Статуту залізниць України.
При цьому судом враховано те, що згідно зі ст.44 Статуту залізниць України залізниця може на заяву відправника, одержувача змінити станцію призначення вантажу, прийнятого до перевезення (переадресувати вантаж), з оплатою витрат за договірним тарифом. За час затримки вагонів (контейнерів) в очікуванні переадресування справляється плата, встановлена згідно зі статтею 119 цього Статуту. Час затримки обчислюється з моменту, коли минуло дві години після повідомлення про прибуття вантажу.
Адже, ТОВ “Лемтранс» (позивач) є лише орендарем 56 порожніх вагонів, а не вантажовідправником чи вантажоодержувачем в розумінні ст.6 Статуту залізниць України, оскільки, як встановлено судом, зазначені вагони направлялися ВАТ “Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча» на адресу Шахти “Красноармійська-Західна №1». За таких обставин вчинена позивачем, як неналежним суб'єктом, заява від 12.05.2005 №24 про переадресування 56 вагонів на адресу одержувача -ВАТ “Авдієвський коксохімічний завод» не породжує жодних юридичних наслідків, а, відтак, ТОВ “Лемтранс» не міг виступати суб'єктом справляння плати за користування вагонами, чим спростовуються твердження відповідача про зворотне.
Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що виходячи зі змісту ст.ст.44, 119 Статуту залізниць України умовами внесення плати за користування вагонами, що не належать залізниці, є затримка саме завантажених вагонів в очікуванні переадресування вантажу. Тобто об'єктом нарахування плати за користування вагонами можуть бути лише завантажені вагони, які затримуються залізницею в очікуванні їх переадресування, але аж ніяк не порожні вагони.
Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що у травні 2005 року ним затримувалися орендовані позивачем порожні вагони, які спрямовувалися на адресу Шахти “Красноармійська-Західна №1» під навантаження, а відтак, у позивача не виникає обов'язку вносити плату за користування порожніми вагонами, оскільки це не входить до предмета правового регулювання норми ст. 119 Статуту залізниць України.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що вантажоодержувачем (вантажовласником) є зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж, яким є матеріальні цінності, що перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі. В той же час зазначеними вище нормативними документами не визначено таке поняття як вантаж на своїх осях.
В залізничних накладних на спірні вагони у графі “найменування вантажу» вказується - порожній вагон (оренда ТОВ “Лемтранс»), направляється під погрузку.
Порожні вагони, стосовно яких позивачем нарахована плата за користування вагонами, у розумінні Статуту залізниць України не є вантажем.
Наведеним спростовується помилкове ототожнення скаржником порожніх вагонів з вантажем, який (вантаж) в дійсності має розміщуватися у вагонах.
Зважаючи на вищевикладене, колегія визнає безпредметними посилання скаржника в обгрунтування своїх висновків на п.14 Правил переадресування вантажів, оскільки зазначена норма має відсилочний характер та чітко вказує, що плата за користування вагонами стягується відповідно до ст.ст.44 та 119 Статуту залізниць України.
Не заслуговують на увагу також посилання відповідача на п. 6.8 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, що грунтуються виключно на довільному розширеному тлумаченні змісту ст.ст.44, 119 Статуту залізниць України, оскільки в цих Правилах не зазначається про стягнення з власника (орендаря) порожніх вагонів плати за користування ними за час затримки вагонів в очікуванні їх переадресування, а відповідних змін та доповнень до Статуту залізниць України у встановленому порядку не вносилося.
Колегія також не може прийняти до уваги посилання скаржника на заяву №24 від 12.05.2005, лист №1160/05 від 12.05.2005, додаток №1 до договору №Э-999555 від 17.11.2004 та акт загальної форми № 67 від 12.05.2006, оскільки такі посилання зводяться до надання переваги цим доказам, які були належним чином оцінено та відхилено судами попередніх інстанцій.
Згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Окрім того, стаття 62 Статуту залізниць України не передбачає права залізниці на списання коштів без згоди платника.
Пунктом 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів передбачено, що списання грошей з рахунку платника проводиться на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами.
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням в них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і платника.
Відповідно до Статуту залізниць України та п.2.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів належні залізниці платежі за перевезення вантажів і надання послуг вносяться залізниці узгодженим порядком, а не списуються залізницею без згоди платника. На списання спірної суми ТОВ “Лемтранс» згоди не давало.
У договорі №Э-999555 від 17.11.2004 сторони не передбачили умов, якими б залізниці надавалося право на списання коштів з рахунку товариства без згоди платника.
Касаційна інстанція враховує те, що Донецька залізниця у касаційній скарзі визнає факт нарахування нею на третю особу (ВАТ “Авдієвський коксохімічний завод»), як на вантажовласника, всіх зборів, пов'язаних з переадресуванням вагонів, в зв'язку з чим подальше списання нарахованих сум коштів з орендаря вагонів (ТОВ “Лемтранс») є безпідставним та не відповідає вимогам Статуту залізниць України.
За таких обставин висновки суду про неправомірність списання Донецькою залізницею грошових коштів з товариства є обгрунтованими, відповідають матеріалам справи та чинному законодавству.
Зважаючи на наведене колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.08.2006 у справі №17/115 залишити без змін, а касаційну скаргу ДП “Донецька залізниця» -без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун