ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
10.12.2007 р. № 6/139
Окружний адміністративний суд міста Києвав у складі:
головуючого - судді ,
секретаря судового засідання ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Відкрите акціонерне товариство "Страхове товариство ""Гарантія"
до Управління Пенсійного фонду України в Щорському районі Чернігівської області
про визнання рішення № 73/02 від 13.08.2007 недійсним
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 10.12.2007 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Відкрите акціонерне товариство «Страхове товариство «Гарантія»до Управління Пенсійного фонду України в Щорському районі Чернігівської області з позовом про визнання недійсним рішення про застосування фінансових санкцій від 13.08.2007 р. № 73/02 на суму 412,39 грн.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що відповідач при проведенні перевірки прийшов до помилкового висновку щодо порушення ВАТ «Страхове товариство «Гарантія»п. 6. ст.. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування »від 09.07.2003 р. № 1058-IV при здійсненні виплат благодійної допомоги, нарахованої найманим працівникам.
Відповідач проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим виходячи з наступного.
При проведенні перевірки ВАТ «Страхове товариство «Гарантія»було встановлено, що позивачем у розрахунках сум страхових внесків допущено заниження фонду оплати праці найманих працівників на суму 972,00 грн., не проведено нарахування страхових внесків за ставкою 32,3% та утримання за ставками 1-2%, чим порушено п. 6. ст.. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування »від 09.07.2003 р. № 1058-IV. За вказане порушення до підприємства були застосовані фінансові санкції згідно з ч. 3 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ».
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Філія Відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» зареєстрована в управлінні Пенсійного фонду України в Щорському районі Чернігівської області як платник страхових внесків до Пенсійного фонду 05.01.2004 р. за № 252204-0726.
Як встановлює норма п. 6 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування »від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі -Закон № 1058-IV), страхувальники повинні нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 64 та ч. 3 ст. 20 Закону № 1058-IV, Управлінням Пенсійного фонду України в Щорському районі Чернігівської області була проведена перевірка розрахунку суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування Філії, за результатами якої було складено акт від 31.08.2006 р. № 23 та винесено рішення про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) сум заробітної плати, на які нараховуються внески від 13.08.2006 р. № 73/02 на суму 412,39 грн. та винесені вимоги від 05.10.2006 р. № Ю-36 , від 10.11.2006 р. № Ю-62.
Перевіркою було встановлено, що Філією у розрахунках сум страхових внесків допущено заниження фонду оплати праці найманих працівників (виплат, доходу) на суму 972,00 грн., не проведено нарахування страхових внесків за ставкою 32,3% та утримання за ставками 1-2%, підприємству було донараховано страхові внески на обов'язкове пенсійне страхування за період червень, липень, вересень, грудень 2004 р. за ставкою 32,3% суму 311,04 грн. та за ставкою 1-2% - 9,72 грн. Загальна сума донарахованих та не сплачених страхових внесків склала 320,76 грн.
Суд не погоджується з твердженням позивача щодо тієї обставини, що відповідно до Закону України «Про оплату праці», благодійна допомога не входить до фонду оплати праці, а також не відноситься до витрат на оплату праці, оскільки не стосується трудових відносин. Та з урахуванням ч. 1 ст. 19 Закону № 1058-IV, страхові внески нараховуються лише на ту суму, яка є об'єктом оподаткування відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 р. № 889.
Сферою дії Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є регулювання відносин, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. При цьому, зазначеною статтею встановлено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом або в частині, що не суперечить цьому Закону . Згідно імперативних положень ч. 2 ст. 5 Закону № 1058-IV, (виключно цим Законом) визначаються:
принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
платники страхових внесків, їх права та обов'язки;
порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками;
види пенсійних виплат;
умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат;
пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком;
мінімальний розмір пенсії за віком;
порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням;
порядок використання коштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду;
організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Тобто, законодавець визначає пріоритетність Закону № 1058-IV по відношенню до інших нормативно -правових актів.
Як встановлює ч. 3, ч. 4 та ч. 6 ст. 18 Закону № 1058-IV, страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески податкове законодавство не поширюється. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Відповідно до п. 1 ст.. 14 Закону № 1058-IV, страхувальниками є роботодавці підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Як визначає п. 6 ст. 20 цього Закону, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 вказаного Закону, є календарний місяць.
Згідно п. 1 та п. 2 ст. 106 цього Закону, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 Закону № 1058-IV, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 зазначеного Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 106 Закону № 1058-IV та п. 8.2, 8.3 «Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», затвердженої Постановою Пенсійного фонду України 19.12.2003 р. № 21-1 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 р. № 64/8661, була сформована вимога про сплату боргу № Ю-36 від 05.10.2006 р. на суму 320,76 грн. Вказана вимога була надіслана головному підприємству ВАТ «Страхове товариство «Гарантія», але з кодом ЄДРПОУ, який належить Філії. Оскільки, в Управлінні Пенсійного фонду України в Щорському районі Чернігівської області зареєстрована Філія, то відповідно до п. 1 ст. 14 Закону № 1058-IV, саме вона є страхувальником. В зв'язку з чим, 10.11.2006 р. була сформована вимога № Ю-62 на суму 320,76 грн. на направлена на адресу Філії.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до Господарського суду м. Києва до відповідача про визнання недійсними вимог від 10.11.2006 р. № Ю-62 на суму 320,76 грн. та № Ю-36 від 05.10.2006 р. на суму 320,76 грн. Постановою Господарського суду м. Києва від 24.11.2006 р. по справі № 46/479-А позовні вимоги були задоволені. За результатами апеляційного оскарження відповідачем вказаної постанови, Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2007 р. по справі № 46/479-А, постанову Господарського суду м. Києва було скасовано в частині скасування вимоги № Ю-36 від 05.10.2006 р., а вимогу від 10.11.2006 р. на суму 320,76 грн. залишив без змін.
Відповідно до ч. 3 ст.. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання апеляційної скарги, судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Згідно зі ст..255 цього Кодексу, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.
Філія ВАТ «СТ «Гарантія»13.08.2007 р. сплатила суму за вимогою № Ю-62 від 10.11.2006 р. в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 185 на суму 9,72 грн. та № 186 на суму 311,04 грн.
Таким чином, судом встановлено, що позивачем сплачена основна сума боргу за приховування (заниження) сум заробітної плати, на які нараховуються внески.
Відповідно до п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону № 1058-IV, за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.
Відповідачем на підставі п. 4 ч. 9 ст. 106 цього Закону було прийнято рішення № 73/02 від 13.08.2007 р. про застосування фінансових санкцій в сумі 412,39 грн.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем правомірно винесено рішення від 13.08.2006 р. № 73/02 про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обгрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які позивач посилається на їх обґрунтування.
Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що з урахуванням положень зазначеної статті в позові необхідно відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі .
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69, 71, 94, 97, 112, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -
1. В позові відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя Добрянська Я.І.