Справа № 2-1634/2011
30.05.2011 року м. Сімферополь
Київського районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - Кагітіної І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Якушевої Г-М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про розірвання договору найма житла та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання акту (договору) недійсним та компенсації моральної шкоди,
встановив:
У березні 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просять розірвати договір найму житла від 15.08.1997 року та виселити відповідачів. Позов мотивовано тим, що позивачу на підставі договору купівлі-продажу належить будинок з господарчими спорудами та прибудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1. 15.08.1997 року зазначений будинок на підставі договору, визначеного «Акт прийому - передачі жилого будинку з надвірними будівлями для проживання» був переданий для тимчасового проживання відповідачам. Наймачем за договором є ОСОБА_3, який вселився з членами сім'ї : дружиною ОСОБА_4 та сином ОСОБА_5 У спірному будинку сторони проживають без реєстрації. На порушення умов договору наймач уклав договір підряду на реконструкцію будинку без згоди власників та провів реконструкцію. Крім того були зруйновані господарчі будівлі. Добровільно розірвати договір та звільнити наймане житло відповідачі не згодні, у зв'язку з чим договорі підлягає розірванню у судовому порядку. Крім того, із договору випливає, що житло наймачам передано для тимчасового проживання, що не породжує у них права постійного користування житловим будинком, а у позивача обов'язку надавати їм постійне житло. У відповідачів не має правових підстав після вимоги позивачів проживати у спірному будинку. Оскільки відповідачі на прохання позивачів не звільняють житловий будинок, позивачі звернулись до суду за захистом порушеного права власності.
Відповідач ОСОБА_3 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1, ОСОБА_2, у якій просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 1000 гривень, визнати акт (договір) від 15.08.1997 року недійсним. Зустрічний позов мотивовано тим, що позивач такого акту (договору) не укладав, не підписував його. Позивачами по первинному позову не надано оригіналу акту (договору). Законом можливість укладення такого акту (договору) не передбачена, а тому справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Акт (договір) найму не зареєстрований у встановленому порядку (а.с.35,42).
У судовому засіданні сторони та їх представники наполягали на задоволенні їх позовів з вищенаведених підстав.
Заслухавши сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 16.07.1997 року є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Зазначений будинок був придбаний ОСОБА_2 у період перебування в шлюбі з ОСОБА_1 є і спільною сумісною власністю подружжя.
ОСОБА_3 (син ОСОБА_2), ОСОБА_4 (невістка ОСОБА_2) ОСОБА_5( внук ОСОБА_2) з 1998 року проживають у будинку АДРЕСА_1 без реєстрації, зі згоди власника квартири ОСОБА_2
ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 є тимчасовими жильцями відповідно до акту прийому - передачі житлового будинку АДРЕСА_1.
Зазначені обставини встановлені рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 06.12.2010 року. (а.с.56-60).
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Будь-яких інших обставин укладення між сторонами договору найму житла судом не встановлено, відповідних доказів сторонами не представлено.
Таким чином, суд приходить до висновку, що до правовідносин між сторонами не можуть бути застосовані положення законодавства, які регулюють договір найму, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо розірвання договору найму житла від 15.08.1997 року не підлягають задоволенню.
Щодо їх позовних вимог про виселення відповідачів, то суд приймає до уваги, що при викладені позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посилаються на обов'язок відповідачів, як таких, що тимчасово проживають у житловому будинку, звільнити його на їх першу вимогу.
Правовідносини, що виникають між власником житла у приватному житловому фонді регулюються нормами ЦК України з урахуванням вимог ЖК Української РСР.
При вирішенні спору суд вважає можливим застосувати до житлових відносин у приватному житловому фонді положення ст. 98 ЖК Української РСР, які встановлюють судовий порядок виселення тимчасових жильців, оскільки схожі житлові відносини не врегульовані нормами глави 6 ЖК Української РСР та це не суперечить змісту відносин.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно до ч. 3 ст. 98 ЖК Української РСР тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Судом з пояснень сторін встановлено, що на вимогу позивачів у добровільному порядку відповідачі житловий будинок не звільняють. Між сторонами тривалий час існує спір щодо права відповідачів на спірний житловий будинок. Зазначені обставини визнані сторонами та не потребують доказуванню.
З огляду на викладене у сукупності суд приходить до висновку, що відповідачі, які є тимчасовими жильцями, що встановлено рішенням суду від 06.12.2010 року, не набувають право користування житловим будинком незалежно від строку проживання в ньому та на підставі викладених вище положень законодавства підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Щодо зустрічної позовної заяви, то позивачем ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів укладення договору найму, який можливо визнати недійсним за вимогами ЦК України. Оригінал акту прийому - передачі жилого будинку з надвірними будівлями для проживання суду від 15.08.1997 року не надано. Крім того, заперечуючи проти факту укладення договору, позивач у зустрічній позовній заві просить визнати його недійсним, що є суперечним. Наявність моральної шкоди у розумінні ст. 23 ЦК України не підтверджена жодним доказом.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд розглядає цивільну справу не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що передбачено ст.11 ЦПК України.
З огляду на викладене позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_3 не підлягають задоволенню у зв'язку з недоведеністю.
Підстав для закриття провадження у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України судом не встановлено, оскільки суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, житлових прав. Саме для захисту порушеного права власника позивачі звернулись до суду, що гарантовано ст. 55 Конституції України, ст. 15 ЦПК України.
На підставі ст. 55 Конституції України, ст.ст. 23, 391 ЦК України, ст. 98 ЖК Української РСР, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з житлового будинку з надвірними прибудовами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
У задоволені решти позову про розірвання договору найма житла від 15.09.1997 року - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 2,80 (дві) гривні 80 копійок з кожного та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі по 12,30 (дванадцять) гривень 30 копійок з кожного.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання акту (договору) недійсним та компенсації моральної шкоди - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АРК через Київський районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя