36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
29.03.2012 р. Справа №18/1745/11
за позовом Колективного малого комерційно-виробничого підприємства "КАПЕК", 08150, Київська обл., м. Боярка, вул. Хрещатик, 64/2
до Відкритого акціонерного товариства "Промсантехніка", 39800, Полтавська обл., м. Комсомольськ, вул. Будівельників,60
про витребування майна
Суддя Солодюк О.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, дов. в протоколі
від відповідача: ОСОБА_2., дов. в протоколі
Суть спору: Розглядається позовна заява про витребування у відповідача із незаконного володіння майна: отводу 45о 720 в кількості двох штук, отводу 720 в кількості шести штук.
Позивач на вимогах наполягає.
Відповідач у письмових поясненнях (вх. №3428д від 06.03.12р.) проти позовних вимог позивача заперечує, посилаючись зокрема на те, що відповідач з позивачем не укладав договір зберігання від 02.02.10р., дії по виконанню договору не вчиняв, спірного майна на зберігання від позивача відповідно до договору зберігання від 02.02.10р. не отримував. Позивачем не підтверджено належними первинними документами та не надано доказів щодо реальності передачі позивачем спірного майна на зберігання відповідачеві по договору зберігання від 02.02.10р., не підтверджено наявність права позивача вимагати витребування спірного майна із незаконного володіння відповідача на підставі правовстановлюючих документів, позивачем не підтверджено належними доказами яке майно за індивідуальними ознаками він передав відповідачеві і яке вимагає повернути, позивач не надав належні і допустимі докази місцезнаходження майна, наявності спірного майна в натурі у особи, в якої воно вилучається.
Строк вирішення спору продовжено згідно ч.3 ст. 69 ГПК України.
В судовому засіданні 29.03.12 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення оформлено та підписано відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд, встановив:
Між сторонами був укладений договір зберігання від 02.02.10р., відповідно до якого позивач прийняв від відповідача по акту прийому-передачі майна по договору зберіганню від 02.02.10р. майно: отвод 45о 720 в кількості двох штук, отвод 720 в кількості шести штук на загальну суму 84 000,00 грн.
Вищезазначений договір укладений був до 31.12.10р.
Відповідно до пунктів 1.4., 1.5. договору право власності на майно поклажедавця не переходить.
Зберігач зберігає майно поклажедавця безкоштовно. Поклажедатель не сплачує зберігачу витрати на зберігання майна.
Відповідно до п. 2.5 договору після закінчення строку дії договору зберігач зобов"язувався повернути поклажедавцю те саме майно, яке було передане на зберігання по акту прийому-передачі.
Відповідно до п. 2.6 договору майно повинно бути повернуте зберігачем у тому стані, в якому воно було прийнято на зберігання, з врахуванням його природнього погіршення, природніх втрат або інших змін в зв"язку з його природніми властивостями.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 02.02.10 р. між КМП "КАПЕК" (поклажодавець) (далі-позивач) та ВАТ "Промсантехніка" (зберігач) (далі-відповідач) укладено договір зберігання (далі - договір).
Відповідно до умов вищевказаного договору поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно, дані про кількість, вартість та вид якого відображені в акті приймання-передачі майна за договором зберігання від 02.02.10 р., який являється додатком № 1 до вищевказаного договору та є його невід'ємною частиною, а саме:
1. Отвод 45о 720 в кількості 2 (двох) штук;
2. Отвод 720 в кількості 6 (шести) штук.
Загальна вартість вищевказаного майна, переданого на зберігання, становить 84 000,00 грн.
У зв'язку з виниклою виробничою необхідністю в липні 2010 року поклажодавець звертався до зберігача з письмовою вимогою про повернення майна, переданого на зберігання та додатками до неї:копіями необхідних документів. Однак дана вимога не була задоволена з наступних підстав: відсутність у зберігача його екземпляру договору зберігання та призначення на посаду нового генерального директора, і відповідно необхідністю надання оригіналів документів. Саме такі підстави відмови у поверненні майна зазначив відповідач у своїй відповіді (вих. № 328 від 20.07.2010р.).
Як стверджує позивач, така відповідь є неправомірною, але позивач з метою досудового врегулювання спору все ж направив свого представника (директора підприємства ОСОБА_4) до відповідача з оригіналами документів, вказаних у вимозі.
При зустрічі з представником відповідача (генеральним директором ОСОБА_3) йому було пред'явлено оригінали необхідних документів, зокрема договору зберігання від 02.02.10р. та акту приймання-передачі. Однак майно не було повернено позивачу.
31.12.10 р. закінчився строк дії договору зберігання, укладеного 02.02.10 р. між КМП "Капек" та ВАТ "Промсантехніка".
15.01.11р. позивачем було знову направлено на адресу відповідача вимогу про повернення майна, переданого на зберігання, додатками до якої являлися посвідчена нотаріально копія договору зберігання від 02.02.10 р. та посвідчена нотаріально копія акту приймання-передачі майна по договору зберігання від 02.02.10 р. Однак на момент звернення до суду з даним позовом вимога залишається без відповіді, а майно не повернено.
Відповідно до п. 1.1. договору зберігач зобов'язується зберігати майно, передане йому поклажодавцем відповідно до акту приймання-передачі та повернути його за письмовою вимогою.
Відповідно до п. 8.1. договору зберігач зобов'язується за першою вимогою поклажодавця повернути прийняте ним на зберігання майно, навіть якщо передбачений даним договором строк його зберігання ще не закінчився.
Відповідно до ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Відповідно до ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог зокрема про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Таким чином, як стверджує позивач, відповідач продовжує зберігати майно, передане на зберігання без достатньої правової підстави і це майно має бути витребуване на користь його власника (позивача).
Вищезазначені обставини змусили позивача звернутись з даним позовом до суду.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши додані докази, суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити повністю з наступних підстав.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа може захистити своє право у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також захистити свій інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову -це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу, до яких входять юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. Розрізняють фактичні та юридичні (правові) підстави позову. Предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є витребування із незаконного володіння відповідача спірного майна. Підставою позову підприємством визначено неповернення відповідачем зі зберігання майна, переданого за договором від 02.02.10, при цьому, правовою підставою для звернення з даним позовом останнім визначено приписи статей 387, 949, 953, 1212, 1213 ЦК України.
Статтею 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
За приписами статті 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Обов'язок зберігача повернути річ унормований статтею 949 вказаного Кодексу, за приписами якої зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Згідно статті 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Предметом доказування при вирішенні спорів про повернення майна зі зберігання, переданого за договором, є з'ясування питання, зокрема, щодо наявності між сторонами договірних зобов'язань, обставин стосовно кількості переданої та прийнятої на зберігання продукції, з підтвердженням такого прийняття відповідними документами, встановлення фактичного місцезнаходження переданого на зберігання майна та неповернення цього майна зберігачем.
За приписами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись річчю, але вже фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі.
Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача, підстави, за якої здійснюється таке володіння, які і становлять предмет доказування. До вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння застосовуються також положення Глави 83 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави.
Отже, умовою звернення з позовом про повернення майна з чужого незаконного володіння є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.
Відповідач стверджує, що договір зберігання від 02.02.2010р. з позивачем він не укладав, дії по виконанню договору не вчиняв, спірного майна на зберігання від позивача відповідно до договору зберігання від 02.02.2010р. не отримував.
Факт відсутності належним чином укладеного договору зберігання від 02.02.2010р. підтверджується відсутністю цього договору в реєстрі договорів ВАТ "Промсантехніка" за 2007-2010 роки, відсутністю в реєстрі майнових вимог третіх осіб станом на 01.04.2010р., підписаними генеральним директором ВАТ "Промсантехніки".
Відповідно до п.9 Інформаційного листа ВАСУ № 01-8/98 від 31.01.2001р. "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов"язані із здійсненням прав власності та його захисту", зазначено, що вирішуючи спори, пов"язані з визнанням прав власності чи усунення перешкод у користуванні майном, суди повинні мати на увазі, що підтвердженням наявності такого права повинні бути насамперед правовстановлювальні документи.
Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Позивачем не надано жодного належного доказу, які б підтверджували наявність права вимагати повернення майна: правовстановлювальні документи на спірне майно; достовірні документи, підтверджуючі факт доставки майна на зберігання відповідачу; факт передачі спірного майна відповідачу на зберігання; документи, які повинні відображати цю господарську операцію в господарському, бухгалтерському, податковому обліку і фінансовій звітності.
Згідно з вимогами ст. 4 Закону № 996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення господарського, бухгалтерського і податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону про бухгалтерський облік, підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції. В п.п. 2.2.,2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. № 168/704. зазначено, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.
В п.2.1. Положення Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують і підтверджують господарські операції і для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати відповідні реквізити.
Як вбачається з матеріалів справи, акт приймання-передачі від 02.02.2010р. за формою і змістом не відповідає вимогам наказу Міністерства фінансів України від 10.01.2007р. №2 "Про затвердження методичних рекомендацій по бухгалтерському обліку запасів", наказу Міністерства статистики України від 21.06.1996р. "Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів”. В розділі 3 “Документальне оформлення операцій руху запасів" наказу Міністерства фінансів України від 10.01.2007р. №2 зазначено, що при прийманні запасів на відповідальне зберігання складається акт про приймання матеріалів. Наказом Міністерства статистики України від 21.06.1996р. затверджена типова форма № М-7 "Акт про приймання матеріалів". Акт у 2-х примірниках складається приймальною комісією з обов'язковою участю матеріально відповідальної особи та представника відправника (постачальника) або представника незацікавленої організації. Акт затверджується керівником підприємства (організації) чи особою, яка на те уповноважена. Після приймання цінностей акти з прикладанням документів (товарно-транспортних накладних) передаються до бухгалтерії підприємства для обліку переміщення (руху) матеріальних цінностей.
Відповідно з нормою п.2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. №293/1318, товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцем або передаються безкоштовно тільки за довіреністю. У випадку передачі ТМЦ, право власності на які не переходить, в тому числі і відповідальне зберігання, також необхідно оформлювати довіреність від отримувача (бланк форми М-2). Передача майна на склад зберігачу оформлюється випискою поклажодавцем накладної на відпуск ТМЦ в обмін на довіреність від зберігача.
Позивачем не надано суду оригіналів довіреності ВАТ "Промсантехніка", проти якої він повинен був відвантажити майно на відповідальне зберігання. Згідно журналу реєстрації довіреностей з 2005р. по 2011р. на ВАТ "Промсантехніка" така довіреність не оформлювалась.
В судовому засіданні 06.03.12р. оглянуті документи Відкритого акціонерного товариства «Промсантехніка»: книга пропусків автотранспорту з 2004р. по 2011р., журнал безпеки руху з 2009р. по 2010р. (пропуски на ввіз і вивіз товару), журнал реєстрації довіреностей з 2005р. по 2011р., реєстр майнових вимог до ВАТ "Промсантехніка" 2010р., в яких відсутній запис стосовно вчинення дій щодо передачі спірного майна відповідачеві.
Крім того, позивач в позові ставить вимогу про повернення спірного майна, яке не можна індивідуально визначити за діючими стандартами: правилами визначення деталей трубопроводів за основними параметрами і розмірами згідно ГОСТів і ТУ, з деталізацією їх по типам, виконанням і маркам сталі, з врахуванням умов експлуатації та галузі застосування, які є обов'язковими, а не рекомендованими; вимогами до маркування (ТУ 102-488-95) п.1.18.1 всі деталі та вузли трубопроводів повинні мати маркировку з визначенням товарного знаку підприємства-виробника; угла повороту; наружного діаметру; робочого тиску; коефіцієнту умов роботи; класу міцності; зазначення відповідного ТУ; визначення кліматичного виконання; заводського номеру; року виготовлення; клеймо ОТК, хоча відповідно до договору №5/11 від 05.11.03р., укладеного між Приватним підприємством «Кривбаспромобладнання»(продавець) та КНП «Капек», спірне майно, як стверджує позивач, було придбане ним.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження виконавчого комітету Комсомольської міської ради від 20.01.1995р. ВАТ «Промсантехніка»зареєстроване, як підприємство, яке створене з метою одержання прибутку від виробничої, комерційної та іншої господарської діяльності і задоволення на підставі одержаного прибутку соціально - побутових потреб власника і членів трудового колективу підприємства.
Відповідно до п.п. 2.2. Статуту ВАТ «Промсантехніка»основним напрямком діяльності Підприємства є - виробництво труб і виробів з них.
Також відповідно до довідки АБ № 273169 з ЕДРПОУ відповідача основними видами діяльності підприємства за КВЕД 27.22.0 - виробництво труб та фітингів для труб зі сталі; за КВЕД 28.12.0 - виробництво будівельних металевих виробів.
Основною номенклатурою продукції, що виробляє Підприємство є труби і відводи з них.
За вимогами позивача, саме відводи, що є продукцією відповідача, були передані відповідачеві на зберігання без сплати вартості наданих послуг по зберіганню цих відводів, без відшкодування витрат, що понесе відповідач надаючи послуги по зберіганню майна (п.1.5. Договору зберігання від 02.02.2010р.). В пункті 4.3. договору передбачено, що відповідач, має право викупити відводи, що передані на зберігання, і які є продуктом виробництва відповідача. Таким чином, предмет такої угоди суперечить статутній діяльності відповідача.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до Роз'яснення Вищого господарського суд України N 02-5/422 від 10.12.1996р. "Про судове рішення", рішення може грунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, позивачем не підтверджено належними первинними документами та не надано доказів щодо реальності передачі позивачем спірного майна на зберігання відповідачу по договору зберігання від 02.02.2010р.; не підтверджено наявність права позивача вимагати витребування спірного майна із незаконного володіння відповідача на підставі правовстановлювальних документів; позивачем не підтверджено належними і допустимим доказами, яке майно за індивідуальними ознаками він передав відповідачу і яке вимагає повернути; позивач не надав належні і допустимі докази місцезнаходження майна; позивач не надав належні і допустимі докази наявності спірного майна в натурі у відповідача.
На підставі вищенаведеного, позовні вимоги безпідставні, спростовані наявними в матеріалах справи доказами і задоволенню не підлягають.
На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -
В позові відмовити.
Суддя О.В. Солодюк
Повний текст рішення виготовлено та підписано 5 квітня 2012 року
Примітка: Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому cm. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, визначеному cm. 93 ГПК України.
Як зазнаяає відповідач, посилання позивача в позовній заяві на акт приймання-передачі майна по договору зберігання від 02.02.2010р., як на доказ, який підтверджує факт передачі спірного майна відповідачу не відповідає вимогам діючого законодавства.