Справа № 2-728/2011
01.12.2011 року м. Сімферополь
Київський районний суд міста Сімферополя Автономної Республіки Крим в складі: головуючого, судді Харченко І.О., при секретарі Алексейчук А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Третя сімферопольська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування від 18.07.2006 року недійсним, -
07 грудня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Третя сімферопольська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування від 18.07.2006 року недійсним. Свої вимоги мотивувала тим, що 18 липня 2006 року між її батьком ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1. Ще за життя ОСОБА_3 звертався до суду з позовом про визнання цього договору недійсним, оскільки він був введений ОСОБА_2 в оману, але провадження у цій справі було припинено у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 про наявність договору дарування позивачка дізналася вже після звернення до нотаріальної контори. Вважає, що договір повинен бути визнаний недійсним, оскільки з 23.05.2006 року по 09.06.2006 року її батько знаходився у неврологічному відділенні ОКБ з діагнозом «інфаркт головного мозку», а договір був підписаний 18.07.2006 року. Просить визнати договір дарування від 18.07.2006 року квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4, у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та наполягали на їх задоволенні з мотивів та підстав, викладених у позові.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5, у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення та наполягали на застосуванні строку позовної давності.
Представник Третьої сімферопольської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явився, про міста та час слухання справи сповіщений належним чином, причини неявки суду не відомі. Раніше до адресу суду надходили заяви про розгляд справи за їх відсутністю.
Вислухавши позивачку та її представника, відповідачку та її представника, свідків, дослідивши матеріали справи та докази, надані сторонами суду відповідно до приписів статей 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України, суд дійшов до наступного.
Судовим розглядом встановлено, що 18.07.2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 який посвідчено державним нотаріусом Третьої сімферопольської державної нотаріальної контори Леоновою О.В. (аркуші справи 5-6).
Відповідно до тексту цього договору ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
07 березня 2007 року ОСОБА_3 звернувся до Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим з позовною заявою про визнання договору дарування недійсним на підставі статей 229, 230 Цивільного кодексу України, оскільки вважав, що 18.07.2006 року підписував не договорів дарування, а заповіт на ім'я відповідачки ОСОБА_2
Згідно матеріалам справи № 2-2424/07 позивач ОСОБА_3 приймав особисту участь в судових засіданнях, давав пояснення, заявляв клопотання тощо.
Рішенням Київського районного суду міста Сімферополя від 25.05.2007 року шлюб, зареєстрований між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, укладений 21 червня 2003 року, був розірваний (аркуш справи 56).
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (аркуші справи 10).
Після його смерті в якості правонаступника по справі, на підставі ухвали Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим від 01 жовтня 2007 року (аркуш справи 76 справи № 2-2424/07, а в подальшому № 2-266/08, № 2-79/09, № 2-6296/10), вступила його донька ОСОБА_1.
Виступаючи в якості позивача по справі № 2-2424/07 (в подальшому № 2-266/08, № 2-79/09, № 2-6296/10) гр-ка ОСОБА_1 подала до суду уточнений позов про визнання договору від 18.07.2006 року дарування квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2, недійсним на підставі частини 1 статті 225 Цивільного кодексу України, оскільки він на час підписання цього договору дарування не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Ухвалою Київського районного суду міста Сімферополя від 22 листопада 2010 року позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири недійсним на підставі її заяви від 19.11.2010 року залишений без розгляду (аркуш справи 199).
Позивачка ОСОБА_1 07.12.2010 року знову звернулася до Київського районного суду міста Сімферополя з позовом про визнання договору дарування від 18.07.2006 року недійсним на підставі частини 1 статті 225 Цивільного кодексу України.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до приписів пункту 5 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог про розірвання договору дарування.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
Проаналізувавши вищенаведене, з урахуванням письмового клопотання відповідачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_5 (аркуш справи 46), про застосування строку позовної давності суд вважає, що це клопотання є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки позивачкою ОСОБА_1 встановлений законодавством строк для звернення до суду пропущений, про поважність такого пропуску нею суду не заявлено та не обґрунтовано, а тому ця обставина є безумовною підставою для відмови позивачці ОСОБА_1 в задоволенні її позову до ОСОБА_2 про визнання договору дарування від 18.07.2006 року недійсним.
Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до вимог статті 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справу в межах позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 Цивільного процесуального кодексу України.
Стаття 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Свій позов ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що її батько - ОСОБА_3, на момент 18.07.2006 року не міг розуміти значення своїх дій та керування ними. В обґрунтування зазначених обставин вона посилається на висновки експертів, медичні документи тощо.
Проаналізувавши докази по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За клопотанням сторін по справі було проведено три судові експертизи з ціллю визначення психічного стану ОСОБА_3 станом на день підписання договору дарування від 18.07.2006 року.
Перше судове дослідження психічного стану дарувальника було проведено ще за життя ОСОБА_3 в період с 19.06.2007 року до 13.09.2007 року (аркуші справи 42-49 цивільної справи № 2-2424/07, в подальшому № 2-266/08, № 2-79/09, № 2-6296/10). Результатом цього дослідження став висновок експертів про неможливість встановлення яких-небудь відхилень у психічному стані ОСОБА_3 на момент підписання договору дарування.
Вже після смерті ОСОБА_3, на вимогу його доньки та правонаступника ОСОБА_1, по справі була призначена та проведена амбулаторна посмертна судово-психіатрична експертиза (аркуші справи 95-100 цивільної справи № 2-2424/07, в подальшому № 2-266/08, № 2-79/09, № 2-6296/10) у висновках якої також відсутні посилання на те, що ОСОБА_3 на момент підписання договору дарування своєї квартири ОСОБА_2 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Згідно висновку акту амбулаторної, посмертної, комплексної судової психолого-психіатричної експертизи КРУ «КПБ № 1» № 1154 від 06.10.2011 року визначено, що «відповісти на питання «В якому психічному стані знаходився ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 при підписанні договору дарування своєї квартири АДРЕСА_1 відповідачці ОСОБА_2, посвідчений 18.07.2006 року державним нотаріусом» та міг чи ні «у вказаний час усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними» не уявляється можливим, у зв'язку з об'єктивною важкістю випадку та відсутністю достатніх матеріалів, необхідних для дачі висновку. На підставі матеріалів справи, які маються, неможливо зробити висновок про індивідуально-психологічні особливості ОСОБА_3, а також неможливо достовірно судити про його емоційний стан та здібності до прогнозування на момент підписання договору дарування 18.07.2006 року» (аркуші справи 117-124).
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» роз'яснено, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним обставинам; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Відповідно до статті 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, які мають значення для вирішення справи (ч.1). Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів (ч.2 ). В сенсі цих положень - ніякий доказ не має переваги перед другим, а судове рішення постановлюється з урахуванням всіх доказів.
Частиною 6 статті 147 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.
Разом з тим доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 4 стаття 6 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсним суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Отже, враховуючи всі матеріали справи, висновки судово-психіатричних досліджень, які не містить чітких й однозначних висновків, поведінку ОСОБА_3 за життя: подання позовів, особиста активна участь в судових засіданнях, як по справі про визнання договору дарування недійсним, так по справі про розірвання шлюбу, інші докази, які згідно з вимогами статей 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України надані сторонами, оцінивши їх в сукупності суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивачки.
Таким чином, розглянувши дану цивільну справу за участю усіх зацікавлених осіб, у рамках заявлених вимог, на основі дотримання принципів диспозитивності, змагальності і справедливості судочинства, всебічного та повного дослідження обставин справи, перевірки їх наданими сторонами доказами, оцінивши їх у сукупності, виконавши вимоги процесуального закону, суд дійшов висновку, що у задовольні позовних вимог необхідно відмовити у повному обсязі.
На підставі статей 15, 203, 215, 216, 225 Цивільного кодексу України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним», п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, с у д -
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Третя сімферопольська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування від 18.07.2006 року недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного Суду АР Крим через Київський районний суд м. Сімферополя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Суддя