01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
05.04.2012 № 1/238
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Мальченко А.О.
Гаврилюка О.М.
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 05.04.2012 року
розглянувши апеляційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2011 року (повний текст підписано 01.11.2011 року)
у справі № 1/238 (суддя Мельник В.І.)
за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»
до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України
про стягнення 227 711,00 грн.,-
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.10.2011 року у справі №1/238 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 190 512,81 грн. основного боргу, 8 605,58 грн. пені, 22 225,60 грн. інфляційних втрат, 6 367,01 грн. трьох процентів річних, 2 277,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 227,76 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2011 року у справі № 1/238 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у позові відмовити повністю. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні 05.04.2012 року представником відповідача подано уточнення до апеляційної скарги, в якому відповідач просить апеляційний господарський суд змінити рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2011 року у справі № 1/238, а саме позов задовольнити частково та стягнути з відповідача 190 512,81 грн. основного боргу, 22 225,60 грн. інфляційних втрат, 6 367,01 грн. 3% річних та розстрочити виконання судового рішення на шість місяців.
У розгляді справи №1/238 в судовому засіданні 29.03.2012 року оголошувалась перерва.
В дане судове засідання представники відповідача не з'явились, про поважні причини неявки не повідомили, проте представник відповідача приймав участь в судовому засіданні 29.03.2012 року, в якому надав свої пояснення й підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2011 року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити в позові повністю.
Представники позивача приймали участь в судових засіданнях, в яких надали свої пояснення й заперечили проти доводів, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі та просили рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства НАУ України - без задоволення.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межи перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати частково, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2001 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (постачальник) та Державним житлово-комунальним підприємством Національної академії наук України (споживач) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №3050092, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі (а.с. 16).
За умовами п. 2.1 договору при виконанні умов останнього, а також при вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією (КМДА), чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.
Пунктами 2.2.1 та 2.3.1 договору і відповідно до законодавства України позивач постачає теплову енергію у гарячій воді відповідачу для потреб: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до договору, яку відповідач зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі.
На підставі п. 2 додатку 4 до договору відповідач зобов'язався щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ).
Відповідно до п. 3 додатка 4 до договору відповідач за вказаними у п. 2 додатку оплачує вартість, використаної теплової енергії не пізніше 25 числа поточного місяця.
Згідно із твердженнями позивача, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач не виконує, внаслідок чого за період з 01.09.2008 року по 01.08.2011 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.08.2011 року складає 190 512,81 грн.
У серпні 2011 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України про стягнення 190 512,81 грн. основного боргу, 8 605,58 грн. пені, 22 225,60 грн. інфляційних втрат, 6 367,01 грн. 3% річних. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору щодо оплати вартості спожитої теплової енергії.
При прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 190 512,81 грн. основного боргу, 8 605,58 грн. пені, 22 225,60 грн. інфляційних втрат, 6 367,01 грн. 3% річних є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, скасовуючи частково рішення місцевого господарського суду, зазначає наступне.
Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до норм статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до абзацу 10 ст. 25 ЗУ «Про теплопостачання» передбачено, що теплопостачальна організація зобов'язана при зміні тарифів на теплову енергію повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації в порядку, встановленому законодавством.
Київський апеляційний господарський суд, провівши арифметичний перерахунок заборгованості, нарахованої позивачем дійшов висновку, що господарським судом міста Києва правомірно задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 190 512,81 грн.
Окрім цього, позивачем нараховано пеню у розмірі 8 605,58 грн. на підставі пункту 3.5 додатка 4 до договору та ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Згідно із ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 ЦК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.
Таким чином, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що стягненню підлягає пеня з урахуванням норм ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» у розмірі 8 605,58 грн.
Окрім цього, на підставі ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 22 225,60 грн. суми інфляційних втрат за періоди: з 01.10.2008 року по 01.06.2009 року на суму 3 266,06 грн., з 01.09.2009 року по 01.03.2010 року на суму 3 078,05 грн., з 01.08.2010 року по 01.07.2011 року на суму 15 881,49 грн., 6 367,01 грн. 3% річних за період з жовтня 2008 року по липень 2011 року за порушення договірного зобов'язання.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов вірного висновку, що, оскільки відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати теплової енергії за договором, тому позовні вимоги щодо стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню.
Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
Судовою колегією встановлено та досліджено той факт, що у розрахунку позивача відсутній баланс між періодами інфляційного збільшення накопиченого боргу та періодами дефляції.
Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок інфляційних втрат, дійшов висновку, що розрахунок, який здійснено позивачем є арифметично невірним, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в розмірі 16 446,46 грн. В частині стягнення 3% річних розрахунок позовних вимог в сумі 6 376,01 грн. є вірним.
Окрім цього, в апеляційній скарзі відповідач просить апеляційний господарський суд розстрочити виконання рішення суду на шість місяців.
Пунктом 6 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а отже суд приходить до висновку, що питання про розстрочку або розстрочку може розглядатись в ході судового розгляду при винесені рішення по справі.
При цьому слід ураховувати приписи ст. 121 ГПК України про те, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Дана стаття визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим. Так, виконання рішення про стягнення коштів може бути неможливим через відсутність коштів на рахунках боржника.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.
Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/333 від 12.09.1996 року «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, наведені відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжке фінансове становище, не є тими виключними обставинами, які давали підстави для розстрочення виконання судового рішення, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.
Крім того, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен встановити матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушують матеріальні інтереси позивача, що також може призвести до негативних наслідків для нього.
Зокрема, в судовому засіданні представник позивача заперечив проти клопотання відповідача про розстрочення рішення суду на шість місяців.
Зважаючи на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення, оскільки відповідач не довів наявність конкретних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Статтею 103 ГПК України визначені повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якої суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Відповідно до ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2011 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, і є таким що не відповідає нормам закону.
Таким чином, апеляційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду слід скасувати частково в частині стягнення 22 225,60 грн. інфляційної складової боргу, 2 277,11 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В цій частині прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково. Стягнути з Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» 16 446,46 грн. інфляційної складової боргу, 2219,32 грн. державного мита за розгляд справи в місцевому господарському суді, 230,01 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2011 року у справі № 1/238 залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2011 року у справі №1/238 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2011 року у справі № 1/238 скасувати частково в частині стягнення 22 225,60 грн. інфляційної складової боргу, 2 277,11 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В цій частині прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України (03150, м. Київ, вул. Горького, 124-128, код ЄДРПОУ 30573192) на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31, код ЄДРПОУ 26187763) 16 446,46 грн. інфляційної складової боргу, 2 219,32 грн. державного мита за розгляд справи в місцевому господарському суді, 230,01 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2011 року у справі № 1/238 залишити без змін.
3. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.
4. Матеріали справи № 1/238 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Майданевич А.Г.
Судді Мальченко А.О.
Гаврилюк О.М.