01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
04.04.2012 № 26/288
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Новікова М.М.
Мартюк А.І.
при секретарі: Рибарук М.М.
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1 - дов. №1021/2011 від 30.12.2011р.;
відповідача: ОСОБА_2 - дов. №290/12/11 від 14.12.2011р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Просто-страхування”
на рішення Господарського суду міста Києва
від 08.12.2011р.
у справі №26/288 (суддя Пінчук В.І.)
за позовом Приватного акціонерного товариства „Просто-страхування”
до Публічного акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія”
про стягнення 25 500,00 грн.
Приватне акціонерне товариство “Просто-страхування” (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія” (далі - відповідач) 25 500,00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що згідно зі ст. ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України „Про страхування” до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, перейшло право вимоги, яке особа, що одержала страхове відшкодування (страхувальник позивача), має до особи, відповідальної за заподіяний збиток (страхувальник відповідача). Однак відповідач відмовляється перераховувати позивачу грошові кошти в добровільному порядку.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що на дату настання страхового випадку (дорожньо-транспортної пригоди) страхувальником відповідача не було сплачено страхову премію, тому відповідно до ст. 18 Закону України „Про страхування” укладений між відповідачем та його страхувальником поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не набув чинності і відповідач не є особою, яка повинна нести відповідальність за завдані страхувальнику позивача збитки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2011р. у справі №26/288 в позові було відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2011р. у справі №26/288 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач наголошував на наступному:
- згідно з полісом страхування відповідача термін дії останнього з 10.10.2008р. по 09.10.2009р. ДТП мала місце 11.08.2008р., тобто в період дії полісу;
- вимога позивача про виплату страхового відшкодування в порядку регресу була залишена відповідачем без належного реагування, хоча позивач надав всі необхідні для виплати документи;
- відповідно до ст. 18 Закону України „Про страхування” поліс (договір страхування) набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором. Однак в п.7 полісу відповідача чітко вказано про сплату його страхувальником страхової премії 10.10.2008р., тобто за 1 день до того, як сталась ДТП.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2012р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.03.2012р.
Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2012р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Борисенко І.В., Гарник Л.Л.
В судовому засіданні 05.03.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 04.04.2012р.
20.03.2012р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.
Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2012р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Новікова М.М., Мартюк А.І.
В судовому засіданні 04.04.2012р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2011р. у справі №26/288 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В судовому засіданні 04.04.2012р. представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у письмових поясненнях на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
11.10.2008р. у м. Києві на Столичному шосе сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки “Nissan Almera” (реєстраційний номер НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_3, автомобіля марки „Mitsubishi Outlander” (реєстраційний номер НОМЕР_2), під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля марки “Toyota Auris” (реєстраційний номер НОМЕР_3), належного ОСОБА_6, під керуванням ОСОБА_5 на підставі довіреності від 25.10.2008р. (том справи - 1, аркуші справи - 12, 14).
Згідно з постановою Печерського районного суду м. Києва від 25.11.2008р. у справі №3-13549/08 ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_3 п.13.1 Правил дорожнього руху України, яку визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи - 1, аркуш справи - 15).
Внаслідок ДТП автомобіль марки “Toyota Auris” (реєстраційний номер НОМЕР_3) було пошкоджено, а його власнику ОСОБА_6 завдано майнової шкоди. Відповідно до звіту №2489 від 14.11.2008р. з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику вищевказаного транспортного засобу, розмір завданих в ДТП збитків становить 50 331,83 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 17-18).
Майнові інтереси ОСОБА_6, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням автомобілем марки “Toyota Auris” (реєстраційний номер НОМЕР_3), були застраховані у позивача за договором страхування наземних транспортних засобів №149800 серії АТК від 29.03.2008р. (том справи - 1, аркуш справи - 8).
Згідно зі страховим актом від 10.12.2008р. позивач визнав ДТП страховим випадком та виплатив страхове відшкодування у сумі 50 331,83 грн., що підтверджується платіжним дорученням №29020 від 08.01.2009р. (том справи - 1, аркуші справи - 29-30, 32).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Оскільки транспортний засіб, яким керував винуватець ДТП, застрахований відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/2714842 (том справи - 1, аркуш справи - 33), позивач звернувся до відповідача із заявою №139/96П від 21.01.2010р. про сплату в порядку регресу 25 500,00 грн. страхового відшкодування в межах встановленого полісом ліміту відповідальності відповідача (том справи - 1, аркуш справи - 34-35).
Однак звернення позивача було залишено відповідачем без реагування, грошові кошти перераховані не були, у зв'язку з чим позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Господарський суд міста Києва повністю відмовив у позові, зазначивши про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження здійснення ремонтних робіт на суму 50 331,00 грн. Окрім того, судом було встановлено, що за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/2714842 страховий платіж був внесений лише 13.10.2008р., тобто лише через два дні після того, як сталась ДТП. З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що станом на дату ДТП поліс страхування відповідача не набув чинності, а тому відповідач не є особою, яка повинна відшкодовувати завдані страхувальнику позивача збитки (том справи - 1, аркуші справи - 67-68).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до відповідача, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно зі ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.
Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
В ст. 993 Цивільного кодексу України зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Пунктом 37.4 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Як уже зазначалось вище, обґрунтовуючи підстави звернення з позовом саме до відповідача, позивач посилався на те, що цивільно-правова відповідальність винної в ДТП особи (ОСОБА_3), як власника транспортного засобу марки “Nissan Almera” (реєстраційний номер НОМЕР_1), яким спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду застрахованому у позивача транспортному засобу, була застрахована відповідачем на підставі полісу №ВС/2714842 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Вина водія ОСОБА_3 встановлена постановою Печерського районного суду м. Києва від 25.11.2008р. у справі №3-13549/08.
Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу марки “Nissan Almera” (реєстраційний номер НОМЕР_1) була застрахована відповідачем на підставі укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №ВС/2714842), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки “Toyota Auris” (реєстраційний номер НОМЕР_3) відповідно до положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування наземних транспортних засобів №149800 серії АТК від 29.03.2008р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи, відповідальної за завдані збитки.
В процесі судового розгляду було встановлено, що між відповідачем і ОСОБА_3 дійсно було укладено вищевказаний поліс №ВС/2714842. Однак при цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до п.2.1 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України „Про страхування”, цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Згідно зі ст. 16 Закону України „Про страхування” договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
В ч.1 ст. 10 Закону України „Про страхування” передбачено, що страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.
Відповідно до ч.4 ст. 18 Закону України „Про страхування” договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
Таким чином, законодавець пов'язує момент набрання чинності договором страхування з датою здійснення страхувальником першого страхового платежу, за винятком, якщо інше не передбачено сторонами у договорі страхування.
При визначенні моменту набрання чинності договором страхування, тобто здійснення першого платежу, слід враховувати, що коли він здійснюється готівкою, то цей факт має підтверджуватися видачею встановленого законодавством розрахункового документа - квитанції, касового чека, тощо. При сплаті першого платежу у безготівковій формі договір набирає чинності з дати надходження коштів на рахунок страховика, якщо сторони не домовилися про інше в договорі (аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом України в Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування, від 19.07.2011р.).
В матеріалах справи наявна квитанція, з якої вбачається, що страхова премія по полісу відповідача №ВС/2714842 була сплачена 13.10.2008р. У названій квитанції зазначено номер полісу та прізвище страхувальника відповідача (ОСОБА_3), які дозволяють ідентифікувати цей платіж, саме як страхову премію по полісу №ВС/2714842 (том справи - 1, аркуш справи - 53).
Доказів, які б це спростовували, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.
Отже, ДТП мала місце 11.10.2008р., тоді як страхова премія по полісу №ВС/2714842 сплачена лише 13.10.2008р., тобто лише через два дні після настання страхового випадку.
Наявні у справі матеріали свідчать про те, що на момент настання страхового випадку поліс №ВС/2714842 було укладено між відповідачем і ОСОБА_3 (винною в ДТП особою), але страховий платіж не внесено, у зв'язку з чим поліс не набрав чинності і в даному конкретному випадку відповідальність за заподіяну шкоду має нести не відповідач, а ОСОБА_3, тобто особа, яку згідно з постановою Печерського районного суду м. Києва від 25.11.2008р. у справі №3-13549/08 визнано винною у вчиненні ДТП.
Посилання позивача на те, що у полісі №ВС/2714842 вказана дата внесення страхової премії саме 10.10.2008р., не може бути прийнято судом до уваги, оскільки вказана дата свідчить лише про дату укладання полісу, але безпосередньо про внесення страхової премії і відповідно набрання полісом чинності свідчить саме квитанція від 13.10.2008р. Інший порядок набрання чинності у полісі №ВС/2714842 не передбачений.
Відносно висновку місцевого господарського суду про те, що позивачем не надано доказів здійснення ремонтних робіт, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача суми виплаченого позивачем страхового відшкодування в порядку регресу. Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Тобто, доказом фактично здійснених позивачем витрат, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення №29020 від 08.01.2009р., яким було перераховано страхове відшкодування.
Відповідач посилався на те, що позивач виплатив страхове відшкодування на підставі звіту Товариства з обмеженою відповідальністю „Естімейт” №2489 від 14.11.2008р. з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки “Toyota Auris” (реєстраційний номер НОМЕР_3), однак при цьому позивачем не надано доказів на підтвердження права здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю „Естімейт” оціночної діяльності, зокрема, сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, тощо. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що звіт є лише попереднім оціночним документом, в якому вказується можлива, але не кінцева (остаточна) сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Як уже зазначалось вище, реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення (інший розрахунковий документ, встановлений законодавством).
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме відповідач є особою, відповідальною за завдані збитки власнику автомобіля марки “Toyota Auris” (реєстраційний номер НОМЕР_3), у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
З урахуванням вищевикладених обставин справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2011р. у справі №26/288 та задоволення апеляційної скарги позивача.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 77, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Просто-страхування” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2011р. у справі №26/288 - без змін.
2. Матеріали справи №26/288 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Зубець Л.П.
Судді Новіков М.М.
Мартюк А.І.