донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
04.04.2012 р. справа №17/5009/7374/11
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді:
суддівЗубченко І.В.,
Мартюхіної Н.О., Татенка В.М.
За участю представників:
від позивача:
від відповідача:ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 20.03.2012р., Лакушева О.В. - голова СГОК «Вікторія»;
ОСОБА_2 за довіреністю №8 від 26.12.2011р., Карімов М.Х. - голова СГОК «Абразивник-2»
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Садово-городнього обслуговуючого кооперативу «Вікторія», с. Приморське, Василівський район, Запорізька область
на рішення господарського суду Запорізької області
від10.01.2012р. (повний текст підписано 20.01.2012р.)
у справі№17/5009/7374/11 (суддя Корсун В.Л.)
за позовомСадово-городнього обслуговуючого кооперативу «Вікторія», с. Приморське, Василівський район, Запорізька область
доСадово-городнього обслуговуючого кооперативу «Абразивник-2», с. Приморське, Василівський район, Запорізька область
провизнання договору дійсним та зобов'язання вчинити певні дії
Садово-городній обслуговуючий кооператив «Вікторія», с. Приморське, Василівський район, Запорізька область, позивач, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом, до відповідача, Садово-городнього обслуговуючого кооперативу «Абразивник-2», с. Приморське, Василівський район, Запорізька область, про: визнання дійсним договору від 28.06.1989 року та доповнення до нього від 15.05.2004р. між СГОК «Абразивник-2»та СГОК «Вікторія»щодо узгодження по будівництву основного водогону і насосної, витратам на експлуатацію та утримання, режиму і графіку поливу садово-городніх ділянок; зобов'язання СГОК «Абразивник-2»виконувати умови договору від 28.06.1989р. та доповнення до нього від 15.05.2004р. між СГОК «Абразивник-2»та СГОК «Вікторія»щодо витрат на експлуатацію та утримання, режиму і графіку поливу садово-городніх ділянок: надавати СГОК «Вікторія»поливну воду протягом поливного сезону; розрахунок за подачу поливної води СГОК «Вікторія»виконувати згідно кошторису; розробити та узгодити з СГОК «Вікторія»графік на подачу поливної води протягом поливного сезону; щороку, після завершення поливу, обліковувати витрати води та електроенергії; щомісячно по квитанції бухгалтера пред'являти СГОК «Вікторія»вартість за виконану роботу щодо поливу та витрат електроенергії; подачу води та час подачі води відраховувати з моменту її надходження на дачу ділянку.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.01.2012р. (повний текст підписано 20.01.2012р.) у справі №17/5009/7374/11 відмовлено у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що договір, який підписаний сторонами 28.06.1989р. та доповнення від 15.05.2004р. до договору №1 є неукладеними, тобто такими, що не відбулись, отже у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
СГОК «Вікторія», не погоджуючись з рішенням господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 10.01.2012р. у справі №17/5009/7374/11 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції скаржник зазначає, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, та не повністю з'ясовані всі обставини у справі, які мають істотне значення для вирішення справи.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2012р. у справі №17/5009/7374/11 відновлено пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги та прийнято апеляційну скаргу до провадження.
Приймаючи апеляційну скаргу до розгляду, судом апеляційної інстанції враховано, що Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, і у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Судовою колегією було враховано, що апеляційна скарга подана з додержанням вимог, викладених в статтях 94-95 ГПК України, а в доданій заяві про відновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження змістовно викладено причини з яких пропущено строк. Встановлені законом строки вчинення процесуальних дій мають своїм завданням забезпечення ефективного захисту порушених прав особи. У даному випадку пропуск строку не може розглядатись як такий, що вчинений без поважних причин.
Розпорядженням В.о. голови Донецького апеляційного господарського суду від 21.03.2012р. змінено колегію суддів та сформовано її у наступному складі: Зубченко І.В. (головуючий), Мартюхіна Н.О., Татенко В.М.
Представники скаржника у судовому засіданні 04.04.2012р. пояснили, що рішення господарського суду вважають таким, що прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Представники відповідача у судовому засіданні 04.04.2012р. пояснили, що вважають рішення господарського суду законним та обґрунтованим, проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення господарського суду залишити без змін з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст.129 Конституції України, статей 44, 811 ГПК України складено протокол судового засідання.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Згідно з п.п. 1, 4, 9 Перехідних положень Цивільного кодексу України він набирає чинності з 1 січня 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Оскільки, скаржник стверджує про продовження договору після набрання чинності Цивільним кодексом України, до вказаних правовідносин підлягають застосуванню саме норми ЦК України.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. В той же час, ст.16 ЦК України визначає способи такого захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Дійсно, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Втім, заявляючи вимоги про визнання дійсним договору від 28.06.1989р. та доповнення до нього від 15.05.2004р., укладених між СГОК «Абразивник-2»та СГОК «Вікторія»щодо узгодження по будівництву основного водогону і насосної, витратам на експлуатацію та утримання, режиму і графіку поливу садово-городніх ділянок, позивач не врахував, що дані вимоги є фактично вимогами про встановлення юридичного факту. Дане виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин. Тому обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права.
На підставі викладеного у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити, у зв'язку з невірним обранням позивачем способу захисту немайнових прав та інтересів.
Стосовно встановлення судом першої інстанції факту неукладеності цих договору та доповнень колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 153 ЦК УРСР, що діяла на час підписання спірного договору, договір вважався укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно із статтею 430 ЦК УРСР за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державноколгоспного підприємства чи установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і таке інше.
При цьому, для досягнення мети внески учасники такого договору можуть робити грошима чи іншим майном або трудовою участю (стаття 432 ЦК УРСР).
Статтею 431 ЦК УРСР передбачено право сторін за таким договором визначатися з порядком ведення спільних справ (за загальною згодою або доручати таке ведення одному з учасників договору на підставі довіреності).
Договори про сумісну діяльність повинні укладатись у письмовій формі, тобто шляхом складання одного документа, підписаного сторонами (стаття 44 ЦК УРСР).
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір від 28.06.1989р. є договором про сумісну діяльність, за умовами якого позивач здійснює внески в будівництво насосної та водопроводу, а відповідач здійснює будівництво, тобто сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети відповідно до ч.1 ст.430 ЦК УРСР.
Укладаючи договір про сумісну діяльність, сторони визначають обов'язок кожної із них щодо внесків, необхідних для досягнення мети сумісної діяльності. Такими внесками можуть бути грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг, розробка і забезпечення проектною документацією тощо. Відповідно до п.6.1. роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 28.04.1995р. №02-5/302 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність», усі ці внески набувають статусу неспільної сумісної, а спільної їх власності із визначенням часток (долі).
Висновок суду першої інстанції про те, що сторони не досягли згоди стосовно всіх суттєвих умов договору, а саме: стосовно предмету договору (не визначили асортимент, якість та кількість постачаємих труб, кількість і якість робіт та послуг, кількісну величину подачі води), стосовно ціни договору, у тому числі за постачаємі стальні труби та розміру фінансування видатків з подачі води (обслуговування та утримання насосної, витрати на електроенергію), кошторису та стосовно строку дії договору, - спростовується змістом договору із доповненнями та не ґрунтується на вимогах закону.
Так, сторони визначили предмет спільної діяльності, досягли згоди щодо виду та обсяги внесків кожної сторони, а також стосовно умов ведення спільних справ (вирішили питання доручення керівництва сумісною діяльністю одному з учасників договору про сумісну діяльність, а саме СГОК «Абразивник-2»). До того ж фактичні дії сторін свідчать про те, що договір був укладений. А визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами. Так, відсутність в платіжних документах, калькуляціях та листуванні, копії яких наявні в матеріалах справи, на спірний договір не вказує на те, що сторонами не вчинялись фактичні дії із спільного, але не однакового в долях, будівництва водогону та насосної, зокрема з тих підстав, що договір укладався майже 23 роки тому назад між двома садово-городніми обслуговуючими кооперативами, ймовірність існування між якими інших правочинів із будівництва водогону та насосної є малоймовірною, що свідчить про формальний підхід суду першої інстанції до з'ясування факту укладеності договору. Крім того, представники відповідача у судовому засіданні підтвердили, що позивач приєднався до водогону за згодою відповідача та протягом всіх цих років йому надавалась вода для поливу земельних ділянок.
Відповідно до ст.ст.161, 162 ЦК УРСР, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок -відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до вимог ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Приписами ст.629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами п.5 ч.2 ст.16 ЦК України примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов'язок. Тобто цей засіб захисту застосовується за наявності зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем. Так, він може мати місце при невиконанні обов'язку сплатити кошти за виконану роботу (за договором підряду), передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, поставки, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послуги (за договорами про виконання робіт та надання послуг).
У даному випадку захист майнового права відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій, а саме подавати поливну воду протягом поливного сезону згідно розробленого та погодженого з позивачем графіком. Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутній такий графік. До того ж, позивач заявивши вимогу про спонукання до поновлення належного та своєчасного виконання відповідачем умов договору не визначив механізм примусового виконання рішення суду у разі задоволення його вимог. При цьому, законодавчо механізм примусового спонукання боржника до поновлення своєчасного та належного виконання умов договору також не визначено.
Отже, в позовних вимогах в цій частині слід відмовити за правовою необґрунтованістю.
У зв'язку з викладеним, позовні вимоги про визнання договору дійсним та зобов'язання вчинити певні дії правомірно залишені судом першої інстанції без задоволення.
За таких обставин, рішення господарського суду Запорізької області від 10.01.2012р. (повний текст підписано 20.01.2012р.) у справі №17/5009/7374/11 підлягає залишенню без змін за мотивами, викладеними в постанові апеляційної інстанції, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору при зверненні з апеляційною скаргою підлягають віднесенню на заявника скарги, у тому числі з позивача підлягає стягненню 268,25грн. судового збору за другою немайновою вимогою - зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Садово-городнього обслуговуючого кооперативу «Вікторія», с. Приморське, Василівський район, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької області від 10.01.2012р. (повний текст підписано 20.01.2012р.) у справі №17/5009/7374/11 - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 10.01.2012р. (повний текст підписано 20.01.2012р.) у справі №17/5009/7374/11 - залишити без змін за мотивами, викладеними в постанові апеляційної інстанції.
Стягнути з Садово-городнього обслуговуючого кооперативу «Вікторія»(71610, Запорізька область, Василевський район, с. Приморське, ідентифікаційний код 33570215) на користь Державного бюджету Київського району м. Донецька (ЄДРПОУ - 38034002; № рахунку - 31218206782006; Банк отримувача - ГУ ДКСУ в Донецькій області; МФО банка -834016; Код ЄДРПОУ Донецького апеляційного господарського суду 26020508; Код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір у сумі 268,25грн.
Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя І.В. Зубченко
Судді: Н.О. Мартюхіна
В.М. Татенко
Надруковано 7 примірників: 2 -позивачу; 2 -відповідачу; 1 -до справи; 1 -ДАГС; 1 -ГС