03.04.12
Господарський суд
Чернігівської області
14000, м. Чернігів телефон канцелярії
проспект Миру, 20 67-28-47
Іменем України
29 березня 2012 року Справа № 5028/12/12/2012
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1,
АДРЕСА_1
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю " ВАТЕС",
юридична адреса: вул. Воровського, 24, м. Чернігів, 14000;
поштова адреса: пр-т Миру, 310-А, м. Чернігів, 14007
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Ютока”
юридична адреса: вул. Космонавтів, б. 3, кв. 10, м. Чернігів, 14000;
поштова адреса: пр-т. Миру, 310-А, м. Чернігів, 14007
Предмет спору: про стягнення заборгованості 34608,12 грн.
Суддя Л.М. Лавриненко
від позивача: ОСОБА_1, особисто.
від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 3 від 04.01.2012 року, представник. В судове засідання 29.03.2012 року не з»явився.
від третьої особи: ОСОБА_3, довіреність № 3 від 04.01.2012 року, представник. В судове засідання 29.03.2012 року не з»явився.
В судовому засіданні 22.03.2012 року був присутній ОСОБА_4
Рішення приймається після оголошеної в судовому засіданні перерви, з 22.03.2012 року по 29.03.2012 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 31568грн. безпідставно набутих та неповернутих вчасно грошових коштів, 3040,12грн. процентів за користування безпідставно набутими та неповернутими грошовими коштами.
Позовні вимоги обґрунтовані неповерненням відповідачем після припинення договору суборенди №2 від 06.09.2010р. у зв'язку із закінченням строку його дії заставної вартості торгівельного місця у сумі 31568грн., переданої позивачем відповідачу в забезпечення належного виконання зобов'язань за договором суборенди №2 від 06.09.2010р. на підставі Договору №19/з від 09.08.2010р. про передачу заставної вартості торгівельного місця. Також позивач вказує на те, що договір про передачу заставної вартості торгівельного місця № 19/з від 09.08.2010р. протирітить вимогам діючого законодавства, у ньому відсутні істотні умови, та оскільки у орендодавця ТОВ «Ютока» було відсутнє право на передачу майна в оренду, то договір суборенди № 2 від 06.09.2010р. також суперечить законодавству , а тому позивач просить суд, приймаючи рішення , скористатись правом, наданим господарському суду ч. 1 ст. 83 ГПК України.
Ухвалою суду від 22.02.2012 року, відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Ютока".
Відповідач в письмовому відзиві проти позову заперечує та вказує, що договором №19/з від 09.08.2010р. про передачу заставної вартості торгівельного місця не передбачено строк, у який повинна бути повернута заставна вартість торгівельного місця у разі розірвання договору суборенди з підстави закінчення строку його дії. А тому відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Лист позивача від 12.01.2012р. про повернення заставної вартості торгівельного місця був отриманий відповідачем 13.01.2012р. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем безпідставно обрахована сума процентів з застосуванням розміру облікової ставки Національного банку України, оскільки останні за своєю правовою природою не є штрафними санкціями за порушення грошового зобов'язання. Оскільки розмір процентів за користування грошовими коштами сторони не встановили, то, на думку відповідача, до спірних відносин має бути застосовано ч.2 ст.625 ЦК України.
Відповідач та третя особа були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, але повноважних представників в судове засідання 14.03.2012 року не направили, документів, витребуваних ухвалою суду від 29.02.2012 року суду не надали.
Позивачем подано письмове клопотання про здійснення фіксації судового засідання технічними засобами , яке задоволено судом.
В судовому засіданні здійснювалась фіксація судового засідання технічними засобами.
Позивачем подано письмове клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових документів, яке задоволено судом.
29.02.2012 року позивачем було подано позовну заяву (уточнену) про стягнення грошових коштів та процентів за користування ними, в якій позивач зазначає, що відповідачем в порушення п. 1 ч.1 ст.593 Цивільного кодексу України не повернуто заставної вартості торгівельного місця у сумі 31568грн., переданої позивачем відповідачу в забезпечення належного виконання зобов'язань за договором суборенди №2 від 06.09.2010р. на підставі договору №19/з від 09.08.2010р. про передачу заставної вартості торгівельного місця з посиланням на те, що в Договорі № 19/з для нього не встановлений термін повернення заставної вартості торгівельного місця в рзі припинення Договору суборенди в зв"язку з закінченням строку його дії. Тому позивач уточнює свої позовні вимоги та просить суд встановити юридичний факт, що Договір № 19/з про передачу заставної вартості торгівельного місця від 09.08.2010 року є неукладеним, тобто таким, що не відбувся. В разі встановлення факту, що Договір № 19/з є неукладеним, вважати 31568,00грн., отриманих відповідачем за цим договором, безпідставно набутими грошовими коштами і стягнути з відповідача на його користь кошти в розмірі 36344,78 грн., з яких 31568,00 грн. безпідставно набутих та неповернутих вчасно грошових коштів, 3133,81 грн. процентів за користування безпідставно набутими і неповернутими грошовими коштами. В разі встановлення факту, що Договір № 19/з про передачу заставної вартості торгівельного місця від 09.08.2010 року є укладеним, скориставшись правом, наданим п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та визнати Договір № 19/з недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України, застосувавши наслідки визнання договору недійсним, передбачені ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України.
Позивач в судовому засіданні надав письмову заяву, в якій просить суд вважати подану 29.02.2012 року позовну заяву (уточнену) письмовими поясненнями по справі.
Таким чином, подана 29.02.2012 року позовна заява (уточнена) була розцінена судом як письмові пояснення по справі та залучена до справи.
В судовому засіданні 22.03.2012 року представник відповідача заявив усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для оплати суми боргу.
Позивач проти задоволення клопотання представника відповідача не заперечував.
Суд задовольнив клопотання представника відповідача та оголосив перерву до 29.03.2012 року.
Представник відповідача та третьої особи в судове засідання 29.03.2012 року не з»явились, своїм процесуальним правом участі в судовому засіданні не скористалися.
Позивач заявив усне клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових документів та додаткових пояснень по справі. В додаткових поясненнях позивач вказує на те, що Договір №19/з від 09.08.2010р. про передачу заставної вартості торгівельного місця не містить істотних умов, необхідних не тільки для договору застави, але і для будь-якого господарського договору, а саме строку дії договору і строку виконання зобов»язання забезпеченого заставою. Також позивач зазначає, що відповідач з самого початку ввів в оману позивача стосовно свого права на підписання Договору № 19/з про передачу заставної вартості та Договору суборенди №2 та знав про неправомірність своїх дій, тому вимога щодо стягнення процентів за користування безпідставно набутими та неповернутими вчасно грошовими коштами, відповідно до ч.2 ст. 536 та ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, починаючи з 09.08.2010 року є такою, що відповідає фактичним обставинам справи, адже ТОВ «Ватес»знав з 09.08.2010 року і не міг не знати, що користується грошовими коштами позивача без достатньої правової підстави. Правомірність застосування для розрахунку процентів за користування безпідставно набутими грошовими коштами саме розміру облікової ставки НБУ випливає із змісту ч.2 ст. 536 та ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України і закріплена в правових позиціях, які викладені у постановах Верховного Суду України від 24.01.2006 року по справі № 14/130 та Вищого господарського суду України від 02.12.2008 року по справі № 3/84.
До початку розгляду справи від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, які були зачитані судом у зв»язку з неявкою повноважного представника відповідача в судове засідання. В поданих поясненнях відповідач зазначає, що 16.06.2010 року між КП «Паркування та ринок» та ТОВ «Ютока»було укладено договір № 01/2010 про реконструкцію тимчасового ринку на розі проспекту Миру та вулиці 50 років ВЛКСМ в м. Чернігові з інженерними спорудами і мережами та благоустроєм земельної ділянки, відповідно до п. 1.2. якого право власності на об»єкт реконструкції належатиме ТОВ «Ютока». Реконструкція тимчасового ринку на розі проспекту Миру та вулиці 50 років ВЛКСМ в м. Чернігові здійснюється підрядником ПП «Фірма Аллюр-75», відповідно до Договору підряду № 16/06-01 від 25.05.2010 року, а виконання вказаних робіт підтверджується Актом прийому виконаних будівельних робіт від 31.07.2010 року. Посилаючись на ст.ст. 331, 334 Цивільного кодексу України відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів в розмірі облікової ставки НБУ в сумі 2946,42 грн.
Не з'явлення в судове засідання повноважних представників відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши подані документи та матеріали справи, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з»ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив:
Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_2 ОСОБА_1 30.09.2008 року зареєстрований виконавчим комітетом Чернігівської міської ради як фізична особа-підприємець.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАТЕС» також є юридичною особою і зареєстровано 21.06.1996р.
09.08.2010 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (сторона-1, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ ВАТЕС” (сторона-2, відповідач по справі) було укладено Договір № 19/з про передачу заставної вартості торгівельного місця, відповідно до умов якого для забезпечення належного виконання договору суборенди торгівельного місця, укладеного між сторонами даного Договору, в тому числі збереження майна цього торгівельного місця у справному стані, яке знаходиться на ринку „Бойова” на розі проспекту Миру та вулиці 50 років ВЛКСМ в м. Чернігові (ринок „Бойова”), сторона-1 зобов'язується передати стороні-2 заставну вартість торгівельного місця.
Пунктом 2 Договору № 19/з про передачу заставної вартості торгівельного місця від 09.08.2010 року передбачено, що сторона-1 сплачує у безготівковому порядку на поточний рахунок сторони-2 заставну вартість торгівельного місця в сумі 31 568 грн., яка відповідно до п. 3 Договору № 19/з від 09.08.2010 року передається стороною-1 стороні-2 у наступному порядку: - перша частина заставної вартості торгівельного місця в сумі 10 000 грн. передається в день укладення цього Договору; - залишок суми заставної вартості торгівельного місця в розмірі 21568,00 грн. передається рівними частинами, в сумі 2396,44 грн., кожного 1 (першого) числа місяця до 01 червня 2011 року включно.
Крім того, згідно п. 4 Договору № 19/з від 09.08.2010 року сторонами було передбачено, що у випадку безпідставної відмови стороною-1 від виконання своїх зобов'язань за договором суборенди торгівельного місця, сторона-1 втрачає право вимагати повернення заставної вартості в повному обсязі.
Відповідно до п.п. 5,6 Договору № 19/з від 09.08.2010 року, у разі дострокового припинення Договору суборенди торгівельного місця з ініціативи сторони-1, заставна вартість повертається стороні-1 за умови, що сторона-1 пред'явить стороні-2 нового суборендаря торгівельного місця або сторона-2 власними силами знайде нового суборендаря на вільне торгівельне місце сторони-1.
У разі виконання п. 5 цього Договору, заставна вартість повертається стороні-1 на протязі 20 календарних днів з моменту укладення Договору суборенди торгівельного місця з новим суборендарем звільненого торгівельного місця.
Статтею 1 Закону України „Про заставу”, визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Відповідно до ст. 4 Закону України „Про заставу”, предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.
Аналогічні норми щодо застави містяться в ст.ст. 572, 574, 576 Цивільного кодексу України.
Статтею 13 Закону України „Про заставу” передбачено, що договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.
У відповідності до ч.1 ст. 44 Закону України «Про заставу», заклад - це застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що укладений між сторонами Договір № 19/з про передачу заставної вартості торгівельного місця від 09.08.2010 року, по своїй правовій природі є договором застави (закладу).
Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги для чинності правочину а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ч.1,2 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання п. 3 Договору № 19/з про передачу заставної вартості торгівельного місця від 09.08.2010 року, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (сторона-1 по Договору) було перераховано на рахунок сторони-2 (ТОВ „ ВАТЕС”): 10 000 грн. (квитанція № 452999 від 09.08.2010 року), 2392 грн. (заявка про перерахування готівки #5639.55.5. від 04.05.2011 року), 2397 грн. (заявка про перерахування готівки #1457.102.1. від 04.03.2011 року), 2397 грн. (квитанція 4357.1312.1 від 31.03.2011 року), 2397 грн. (квитанція № 522786 від 04.10.2010 року), 2397 грн. (квитанція № 545403 від 01.02.2011 року), 2397 грн. (квитанція № 692319 від 02.11.2010 року), 2397 грн. (квитанція № 538783 від 06.01.2011 року), 2397 грн. (квитанція № 367740 від 01.09.2010 року), 2397 грн. (квитанція № 532830 від 02.12.2010 року). Всього по Договору № 19/з про передачу заставної вартості торгівельного місця від 09.08.2010 року позивачем на рахунок відповідача було перераховано 31 568 грн., що підтверджується копіями вищевказаних квитанцій та заявок про перерахування готівки, доданих до матеріалів справи.
Приймаючи до уваги, що позивач здійснив дії, спрямовані на виконання п. 3 Договору № 19/з про передачу заставної вартості торгівельного місця від 09.08.2010 року, шляхом передачі заставної вартості торгівельного місця на загальну суму 31 568 грн., тобто фактично виконав свої зобов'язання згідно п. 2 Договору, тому відповідно спірний Договір № 19/з про передачу заставної вартості торгівельного місця від 09.08.2010 року не може бути визнано неукладеним і твердження позивача, що Договір № 19/з про передачу заставної вартості торгівельного місця від 09.08.2010 року є неукладеним, тобто таким, що не відбувся є безпідставними.
Відповідно до ст. 3 Закону України „Про заставу” заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Дійсною може вважатися лише вимога, яка реально існує і заснована на передбачених законом підставах.
Заставне зобов»язання є додатковим щодо основного зобов»язання. Це означає, що заставні відносини існують тільки і стільки, скільки існує основне забезпечення.
Як встановлено судом, договір № 19/з про передачу заставної вартості торгівельного місця від 09.08.2010 року було укладено з метою забезпечення належного виконання договору суборенди торгівельного місця, укладеного між сторонами даного Договору, в тому числі збереження майна цього торгівельного місця у справному стані, яке знаходиться на ринку „Бойова” на розі проспекту Миру та вулиці 50 років ВЛКСМ в м. Чернігові (ринок „Бойова”).
Із матеріалів справи слідує, що договір суборенди № 2 між Товариством з обмеженою відповідальністю „ВАТЕС” (суборендодавець, відповідач по справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (суборендар, позивач по справі), відповідно до умов якого суборендодавець передає суборендарю у користування за плату на певний строк (суборенду) торгівельне місце НОМЕР_3, місцезнаходження якого: м. Чернігів, на розі проспекту Миру та вулиці 50 років ВЛКСМ, ринок „Бойова”, площею 6 кв.м., було укладено 06.09.2010р.
Тобто, основне зобов»язання щодо суборенди торгівельного місця виникло пізніше, ніж додаткове зобов»язання, оскільки договір суборенди № 2, як основне зобов»язання, укладено 06.09.2010р., а договір № 19/з про передачу заставної вартості торгівельного місця, як додаткове зобов»язання, 09.08.2010 року.
У відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що договір № 19/з про передачу заставної вартості торгівельного місця від 09.08.2010 року укладено без наявності основного зобов»язання, що протирічить вимогам ст.ст.1, 3, 44 Закону України «Про заставу», ст.ст. 548,572,574 Цивільного кодексу України, а тому він підлягає визнанню недійсним.
Статтею 761 Цивільного кодексу України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
У відповідності до ст.774 Цивільного кодексу України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
В п.1.2 договору суборенди № 2 від 06.09.2010р. зазначено, що суборендодавець користується об»єктом на підставі договору оренди № 1/р від 04.08.10р., укладеного між ТОВ «Ютока»та ТОВ «ВАТЕС».
Відповідачем було надано суду копію договору оренди № 1/р від 04.08.2010р., укладеного між ТОВ «Ютока»та ТОВ «ВАТЕС», згідно якого ТОВ «Ютока» передало, а ТОВ «ВАТЕС»прийняло в оренду частину метало-пластикового павільйону, площею 384 кв.м. до якого входять 64 торгівельних місць та частина павільйону з керамічної цегли, площею 36 кв.м до якого входять 4 торгівельні місця, який знаходиться в м. Чернігові на розі проспекту Миру та вулиці 50 років ВЛКСМ, ринок «Бойова».
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст.34,43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Однак, всупереч наведеним нормам, ні відповідач -ТОВ «ВАТЕС», ні третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Ютока»не надали суду належних доказів, які підтверджують, що ТОВ «Ютока»є власником переданного в оренду майна чи їй належить це право.
Як слідує із наданого позивачем витягу із рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.12.2010р. № 318 «Про затвердження актів технічних приймальних комісій», рішенням виконавчого комітету затверджено акти технічної приймальної комісії тимчасового ринку комунального підприємства «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради на розі проспекту Миру та вул. 50 років ВЛКСМ. В акт технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми до експлуатації від 20.12.2010р. № 318 також зазначено, що замовником є комунальне підприємство «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, будівельні роботи проводились за дозволом, виданим виконавчим комітетом Чернігівської міської ради від 23.09.2010р. № 225.
Відповідно у ТОВ «Ютока»були відсутні підстави для передачі в оренду ТОВ «ВАТЕС»частини метало-пластикового павільйону, площею 384 кв.м. до якого входять 64 торгівельних місць та частина павільйону з керамічної цегли, площею 36 кв.м до якого входять 4 торгівельні місця, який знаходиться в м. Чернігові на розі проспекту Миру та вулиці 50 років ВЛКСМ, ринок «Бойова», та відповідно у ТОВ «ВАТЕС»були відсутні підстави для укладення договору суборенди № 2 від 06.09.2010 року з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1
Таким чином, договір суборенди № 2 від 06.09.2010 року укладено з порушенням вимог ст.ст. 761,774 Цивільного кодексу України.
Пунктом 3.2. Договору суборенди №2 від 06.09.2010 року визначено, що об'єкт вважається переданим суборендарю з моменту підписання акта прийому-передачі представникам сторін.
Згідно Акту приймання-передачі об'єкта в суборенду від 01.10.2010 року (Додаток №1 до Договору суборенди №2 від 06.09.2010 року), підписаного сторонами, копія якого додана до матеріалів справи, об'єкт суборенди - торгівельне місце НОМЕР_3, місцезнаходження якого: м. Чернігів, на розі проспекту Миру та вулиці 50 років ВЛКСМ, ринок „Бойова”, площею 6 кв.м. було передано Товариством з обмеженою відповідальністю „ВАТЕС” фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1
Відповідно до п. 4.1.-4.2. Договору суборенди №2 від 06.09.2010 року термін дії Договору суборенди складає з 06.09.2010 року по 31.12.2010 року. Термін дії суборенди об'єкта починається з 01.10.2010 року і закінчується 31.12.2010 року.
Пунктом 8.1. Договору суборенди №2 від 06.09.2010 року сторони передбачили, що по закінченню строку дії Договору при передачі об'єкта складається акт прийому-передачі, який підписується представниками сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „ВАТЕС” (суборендодавець, відповідач по справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (суборендар, позивач по справі) було підписано Акту приймання-передачі об'єкта з суборенди (Додаток №3 до Договору суборенди №2 від 06.09.2010 року), копія якого додана до матеріалів справи, відповідно до якого суборендодавець (ТОВ „Ватес”) прийняв, а суборендар (фізична особа-підприємець ОСОБА_1) передав зі строкового платного користування об'єкт суборенди - торгівельне місце НОМЕР_3, місцезнаходження якого: м. Чернігів, на розі проспекту Миру та вулиці 50 років ВЛКСМ, ринок „Бойова”, площею 6 кв.м. Пунктом 1.4. Акту приймання-передачі об'єкта з суборенди (Додаток №3 до Договору суборенди №2 від 06.09.2010 року) сторони домовились, що Договір суборенди від 06.09.2010 року №2 є припиненим у зв'язку із закінченням строку його дії з 31.12.2011 року.
Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Частиною 2 ст. 236 Цивільного кодексу України визначено, що якщо за недійсним правочином права та обов»язки передбачались лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
В силу ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Оскільки по Договору суборенди № 2 від 06.09.2010 року відбулося фактичне користування майном і він на сьогодні є припиненим, відповідно ні фактично, ні юридично неможливо застосувати реституцію у частині виконаного, а тому визнання його недійсним не призведе до відновлення чи захисту прав позивача.
У зв»язку з цим клопотання позивача щодо виходу за межі позовних вимог та визнання Договору суборенди № 2 від 06.09.2010 року недійсним задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частиною третьою ст. 1212 Цивільного кодексу України також передбачено, що Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способом захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Оскільки суд дійшов висновку, що договір № 19/з про передачу заставної вартості торгівельного місця від 09.08.2010 року є недійсним, а тому вимоги позивача щодо повернення сплаченої ним заставної вартості торгівельного місця в розмірі 31568 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Позовні вимоги в частині стягнення 3040,12 грн. процентів за користування безпідставно набутими та неповернутими грошовими коштами, на підставі ст. 536 Цивільного кодексу України, задоволенню не підлягають з наступних підстав:
Статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
В силу ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Оскільки лише при розгляді даної справи було визнано недійсним договір № 19/з про передачу заставної вартості торгівельного місця від 09.08.2010 року та визнано правомірними вимоги позивача щодо повернення сплаченої ним заставної вартості торгівельного місця в розмірі 31568 грн., а тому обов»язок відповідача щодо повернення коштів виникає лише на підставі цього судового рішення, що унеможливлює нарахування процентів за час до встановлення цим судовим рішенням обов»язку відповідача щодо повернення коштів.
Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір” від 08.07.2011 року № 3674-VI, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 1468 грн. 11 коп.
Керуючись ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 16, 202, 203, 204, 207, 536, 572, 574, 575, 576, 761, 774, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 11, 12, 13, 44 Закону України „Про заставу”, ст.ст. 32, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати недійсним з моменту укладення Договір про передачу заставної вартості торгівельного місця № 19/з від 09.08.2010р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАТЕС»" та Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТЕС»", юридична адреса: вул. Воровського, 24, м. Чернігів, 14000; поштова адреса: пр-т Миру, 310-А, м. Чернгів, 14007 (рахунок № 26007034964 в ПАТ «Полікомбанк», МФО 353100, рахунок № 260003116 в Райффайзен Банк Аваль, МФО 353348, код ЄДРПОУ 14234440) на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 14029 (рахунок НОМЕР_4 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 353586, код НОМЕР_1) 31568 грн. грошових коштів, 1468 грн. 11 коп. судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
4.В решті позову відмовити.
Повне рішення підписано 02.04.2012 року.
Суддя Л.М. Лавриненко