ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-3/2140-201203.04.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. груп»
До Державного підприємства «дарницький вагоноремонтний завод»
Про визнання частково недійсним договору оренди вагонів
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
Від позивача не з'явився
Від відповідача ОСОБА_1. -по дов. № 3 від 03.01.2012
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. груп»до Державного підприємства «дарницький вагоноремонтний завод»про визнання недійсним п. 9.5. договору оренди вагонів № 7/ДР-1 від 20.12.2007.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначений пункт договору покладає на позивача обов'язок сплати непропорційно великого розміру санкцій і не встановлюють аналогічної санкції для відповідача, в зв'язку з чим порушуються права та законні інтереси позивача. За таких обставин пункт 9.5. договору не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, викладеним в ч. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2012 порушено провадження у справі № 5011-3/2140-2012 та призначено її до розгляду на 06.03.2012.
Розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 06.03.2012 справу № 5011-3/2140-2012 передано на розгляд судді Ващенко Т.М., в зв'язку перебуванням судді Сівакової В.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 5011-3/2140-2012 від 06.03.2012 (суддя Ващенко Т.М.) розгляд справи призначено на 20.03.2012.
Розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 12.03.2012 справу № 5011-3/2140-2012 передано на розгляд судді Сіваковій В.В.
Відповідач у поданому в судовому засіданні 20.03.2012 відзиві проти позову заперечує з наступних підстав. Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору. Договір укладено відповідно до ст. 179 ГК України, зокрема при укладенні договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення сторін, а також згідно з ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною. Тобто, договір між відповідачем та позивачем укладено шляхом належного погодження обома сторонами його істотних умов, в тому числі п. 9.5 договору. Також, звертаємо увагу, що позивачем було подано позовну заяву до відповідача про визнання продовженим договору оренди на той самий строк та на тих самих умовах (в задоволенні позову відмовлено). При розгляді зазначеної позовної заяви позивач не висловлював жодних претензій щодо п. 9.5. договору. Тому, для відповідача є незрозумілою позиція позивача щодо його зобов'язань по договору та посилання на ст. 207 ЦК України, як на підставу недійсності п. 9.5. договору. Отже, договір оренди підписаний з боку позивача, тобто позивачем погоджено всі умови договору без будь-яких зауважень. Протягом дії даного договору з боку позивача не було жодних претензій щодо його умов. Враховуючи викладене просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 5011-3/2140-2012 від 20.03.2012, в зв'язку з нез'явленням позивача в засідання суду та невиконанням позивачем вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 23.02.2012 та ухвали від 06.03.2012, розгляд справи був відкладений на 03.04.2012.
Позивач в судове засідання 03.04.2012 не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 23.02.2012 та ухвал від 06.03.2012, від 20.03.2012 частково не виконав.
Однак, позивачем до відділу діловодства суду 03.04.2012 подано клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з неможливістю направити в судове засідання свого повноважного представника. Клопотання мотивовано тим, що представник ТОВ «JI.I.T. груп», який здійснює юридичне супроводження судового спору № 5011-3/2140-2012 - Письменна Наталя Володимирівна та директор TOB .I.T. груп»04.04.2012 перебуватимуть у відрядженні за межами міста Києва. Інших представників, які мали б достатній рівень знань в галузі права та могли б здійснювати представництво інтересів товариства в судовому засіданні TOB «JI.I.T груп»не має.
Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи суд відмовляє в його задоволенні, оскільки розгляд справи призначено на 03.04.2012, а отже представник позивача або його директор мали змогу прийняти участь в даному судовому засіданні.
Відповідач в судовому засіданні 03.04.2012 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
В судовому засіданні 03.04.2012, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва
20.12.2007 між Державним підприємством «Дарницький вагоноремонтний завод»(орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. груп»(орендар) було укладено договір оренди вагонів № 7/ДР-1 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець зобов'язується передати в оперативну оренду піввагони (далі - вагони) в кількості до 500 (п'ятсот) одиниць, що знаходяться на балансі та у власності Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод», а орендар зобов'язується прийняти у платне користування вагони без передачі права власності та своєчасно й у повному обсязі проводити розрахунки, передбачені цим договором.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Закон України «Про оренду державного та комунального майна»регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності (ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.
Згідно п.п. 2.3., 2.6. договору вагони є переданими в оренду з моменту передачі вагонів за актом приймання-передачі. Орендодавець зобов'язаний передати орендарю вагони по акту приймання-передачі. Акт приймання-передачі вагонів в оренду підписується на території орендодавця.
У відповідності до умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв вагони в загальній кількості 161 одиниці. У зв'язку зі зменшенням обсягів перевезень орендарем було повернуто 19 вагонів, а отже в користуванні орендаря знаходилось 142 вагони.
У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.
Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Пунктом 10.1. договору встановлено строк дії договору до 31.12.2008.
Додатковими угодами № 5 від 25.12.2008 та № 7 від 08.12.2009 сторони продовжили дію договору до 31.12.2010.
Згідно з ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»відносини щодо оренди майна, що перебуває у державній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Статтею 764 Цивільного кодексу України визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2011 у справі № 7/227 встановлено, що орендодавець листами № 3005 від 14.12.2010 та № 3133 від 23.12.2010 повідомляв орендаря про закінчення терміну дії договору та вимагав повернути вагони, а тому в задоволенні вимог про визнання договору продовженим до 31.12.2011 відмовлено.
Отже дія договору припинилась з 31.12.2010.
Не зважаючи на те, що договір є припиненим даний спір підлягає розгляду, оскільки у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України договір має досліджуватись на предмет його відповідності законодавству чинного на момент його укладення.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, в тому числі є:
- свобода договору;
- справедливість, добросовісність та розумність.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Пункт 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Умовами договору (п. 2.9.) передбачено, що орендар повертає вагони не пізніше останнього дня оренди у пункт призначення - станцію приписки Дарниця Південно-Західної залізниці або станцію, зазначену орендодавцем та передає їх орендодавцю за актом приймання-передачі без залишків вантажу у технічно-справному стані. Акт приймання-передачі вагонів з оренди підписується на станції Дарниця Південно-Західної залізниці або станції, зазначеної орендодавцем.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну та розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.
Пунктом 9.5. договору передбачено, що при несвоєчасному поверненні вагонів на станцію Дарниця Південно-Західної залізниці або станцію, визначену орендодавцем, за кожний день затримки, враховуючи день повернення вагонів, орендар сплачує орендодавцю подвійну добову орендну плату, яка склалась на момент затримки вагонів та відшкодовує орендодавцю всі інші збитки та витрати, що виникли через несвоєчасне повернення вагонів.
Пункт 2 ст. 785 Цивільного кодексу України визначає, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди після закінчення строку дії договору.
Таким чином не відповідають дійсності твердження позивача що п. 9.5. договору суперечить законодавству.
Крім цього підписуючи редакцію договору позивач фактично погодився з передбаченими цим договором умовами. Позивач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом правом за наявності заперечень щодо окремих умов договору скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Судом встановлено, що правові підстави для визнання п. 9.5. договору оренди вагонів № 7/ДР-1 від 20.12.2007 недійсним відсутні.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. груп»є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
В позові відмовити повністю.
Суддя В.В.Сівакова
Рішення підписано 05.04.2012.