Іменем України
23.02.2012 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючого - судді Куцина М. М.,
суддів - Ігнатюка Б.Ю., Собослоя Г. Г.,
при секретарі - Калинич С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду від 03 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення грошових коштів без достатньої правової підстави, -
У лютому 2011 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1, в якому просив стягнути з відповідачки грошові кошти у сумі 397 085 (триста дев'яносто сім тисяч вісімдесят п'ять) гривень.
Свій позов мотивував тим, що у серпні 2008 року за наполяганням та переконанням відповідачки він продав свій власний будинок, який знаходився в місті АДРЕСА_1 за 50000 (п'ятдесят тисяч) доларів США. Того ж дня, в офісі ріелтора дані грошові кошти ним були передані під розписку відповідачу, яка в свою чергу зобов'язувалася скласти з позивачем договір довічного утримання.
Всупереч своїм обіцянкам та зобов'язанням відповідач неналежно виконувала свої обов'язки, не надавала усіх видів матеріального забезпечення та догляду (опікування), ухилялася укласти з позивачем договір довічного утримання.
На вимогу позивача повернути грошові кошти, отримані від реалізації будинку, відповідач зобов'язалася придбати за ці кошти йому житло і оформити на позивача як власника.
06 травня 2010 року відповідач придбала квартиру за АДРЕСА_2 та оформила її на себе, як на власника.
В зв'язку з відмовою відповідача повернути позивачу добровільно грошові кошти, останній звернувся до правоохоронних органів. Після проведених перевірок рішенням Хустського МРВ УМВС по даному факту відмовлено в порушенні кримінальної справи та рекомендовано звернутися до Хустського районного суду.
Позивач, посилаючись на зазначені у позовній заяві обставини справи та з підстав, передбачених ст.ст. 16, 177, 179, 190, 216, 387, 389, п.4 ч.1 ст.532, ч.1 ст.641, 1212 ЦК України, керуючись ст.ст.3, 8, 27, 31, 60, 82, 110, 119, 120, п.5 ч.6 ст.130 ЦПК України просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 397 085 (триста дев'яносто сім тисяч вісімдесят п'ять) гривень.
Рішенням Хустського районного суду від 03 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на його користь грошові кошти у розмірі 397 085 (триста дев'яносто сім тисяч вісімдесят п'ять) гривень. Крім цього, суд стягнув з відповідача на користь держави 1820 гривень судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Відповідач, не погодившись з рішенням місцевого суду, подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, в якій просила рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Крім цього просила суд апеляційної інстанції скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Хустського районного суду від 25 лютого 2011 року про накладення арешту на все майно, що належить ОСОБА_1
У суді апеляційної інстанції відповідач та її представник вимоги, викладені в апеляційній скарзі, підтримали в повному обсязі.
Позивач та його представник вважають, що рішення суду першої інстанції є законним, таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає до задоволення, а тому в своїх запереченнях просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позов місцевий суд виходив з того, що відповідачкою не доведено факт повернення коштів позивачу, отриманих нею від останнього за продаж будинку АДРЕСА_1, та спростовуються матеріалами справи.
Судова колегія погоджується з висновками місцевого суду, який, розглядаючи заявлений по справі позов, повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.3 ст.10 та ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом зникла.
Зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають за наявності таких вимог:
- по-перше, необхідно, щоб одна особа набула /зберегла/ майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна на одній стороні є результатом відповідного зменшення майна на іншій;
- по-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої особи відбулось без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою.
Матеріалами справи встановлено, що позивач у серпні 2008 року за наполяганням та переконанням відповідачки продав свій власний будинок, який знаходився в місті АДРЕСА_1 за 50000 (п'ятдесят тисяч) доларів США. Того ж дня, в офісі ріелтора дані грошові кошти ним були передані під розписку відповідачу (а.с.6), яка в свою чергу зобов'язувалася укласти з позивачем договір довічного утримання у майбутньому.
Відповідач, як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді визнала факт про те, що вона особисто отримала та зберігала кошти у сумі 50.000 (п'ятдесят тисяч) доларів США, передані їй як вилучені від продажу будинку позивача подружжю ОСОБА_4.
Однак, матеріалами стверджено факт того, що сторонами по справі у зв'язку з недосягненням згоди та вини відповідача не укладено у письмовій формі договору довічного утримання, нотаріально посвідченого у відповідності до правил ст. 744-745 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач зберігала ці кошти у себе до приїзду ОСОБА_2 в смт. Середнє та на вимогу позивача повернула останньому не ґрунтуються на матеріалах справи і не підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема не подано письмового доказу про повернення отриманих грошових коштів.
Судова колегія погоджується з висновком, місцевого суду який правильно вважав, що не можуть бути прийняті до уваги покази сина відповідачки - ОСОБА_3 про повернення зазначених коштів позивачеві, так як він є зацікавленою особою.
А тому, твердження апелянта про те, що судом не вірно визначено положення, які регулюють дані правовідносини, зокрема вказує на те, що суд, застосовуючи ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, не врахував, що предметом регулювання є відносини, які виникли у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна та регулюються ч.3 ст.949 ЦК України, є необґрунтованими і судом апеляційної інстанції до уваги не беруться.
Також, не беруться до уваги посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тексту розписки, суть якої викривлена, так як дана розписка не відноситься до предмету спору і не має жодного відношення до самого факту повернення відповідачем коштів позивачу. А сам же факт отримання коштів визнається сторонами.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що місцевий суд правильно та у відповідності до положень ст.1212 ЦК України поклав обов'язок на відповідача повернути позивачеві грошові кошти.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються й не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Хустського районного суду від 03 листопада 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили, шляхом подачі скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя: