03.04.2012
Справа № 11/2190/347/2012 р. Головуючий в 1-й інстанції: Сіянко В.М.
Категорія: ст.ст. 115 ч.2 п.п. 1, 6; 187 ч.4; Доповідач: Гемма Ю.М.
289 ч. 3; 185 ч.3 КК України
2012 року квітня місяця "03" дня
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючого Гемми Ю.М.,
суддів Ришкової Н.М., Післєгіної Л.М.,
з участю прокурора Чередниченко Є.Г.,
захисника ОСОБА_1,
засудженого ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 30.11.2011 року, -
Цим вироком:
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянин України, раніше неодноразово судимий, останній раз
08.02.2005р. за ст.ст. 185 ч.2, 185 ч.3, 70 КК на 5 років позбавлення
волі; звільнився 08.10.2009 року умовно-достроково на 1 місяць
17 днів,
засуджений: за п.п. 1,6 ч.2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю;
- за ч.4 ст. 187 КК України на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю;
- за ч.2 ст. 289 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю;
- за ч. 3 ст. 185 КК України на п'ять років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Міра запобіжного заходу -тримання під вартою з 06.08.2010 року.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у відшкодування матеріальних збитків 200 грн.
Вирішено питання про судові витрати та речові докази.
Вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за вчинення злочинів за таких обставин.
25 липня 2010 року близько 10:00 год. ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з метою викрадення чужого майна, повторно, шляхом зривання скоби навісного замка вхідних дверей, проник у будинок АДРЕСА_1, який належить потерпілій ОСОБА_3, звідки таємно викрав її майна на загальну суму 165 грн.
30 липня 2010 року ОСОБА_2 близько 10:00 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з метою викрадення чужого майна, повторно, зірвавши скобу навісного замка на вхідних дверях, проник у будинок АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3, звідки таємно викрав 200 гривень, чим заподіяв потерпілій матеріальні збитки на вказану суму.
04 серпня 2010 року близько 13:00 год. ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, маючи корисливий умисел на заволодіння чужим майном з метою обернення його на свою користь, шляхом вільного доступу проник у будинок АДРЕСА_2 де вчинив розбійний напад на власника будинку ОСОБА_4 та його дружину ОСОБА_5, поєднаний із насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілих, в ході якого наніс декілька ударів кухонним ножем потерпілим, заподіявши їм тяжкі тілесні ушкодження по критерію небезпечності для життя, і заволодів грошима потерпілих на суму 150 грн.
У ході вчинення розбійного нападу ОСОБА_2, маючи прямий умисел на позбавлення життя двох осіб з корисливих мотивів, а саме свого батька ОСОБА_4 та матір ОСОБА_5, наніс декілька ударів кухонним ножем потерпілим, заподіявши їм тяжкі тілесні ушкодження, від яких вони померли на місці.
Він же, 04 серпня 2010 року близько 13:00 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з метою заволодіння чужим майном, повторно, шляхом вільного доступу проник у гараж, розташований на подвір'ї будинку АДРЕСА_2 де заволодів транспортним засобом, який належав ОСОБА_4, а саме автомобілем ВАЗ-21070020, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 31 392,31 грн., на якому зник з місця події.
В апеляції з доповненнями прокурор просить вирок щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону. В обґрунтування доводів указує, що суд у порушення вимог ст. 334 КПК України не мотивував належним чином свого рішення, не проаналізував і не дав відповідної оцінки доказам обвинувачення у їх сукупності, зокрема, визнавальним показанням ОСОБА_2 на досудовому слідстві, допустив суперечності у своїх висновках щодо достовірності та недостовірності тих чи інших доказів, не навів у вироку мотивів, із яких він відкидає докази обвинувачення, а лише перерахував їх у вироку, не мотивував свого рішення про перекваліфікацію дій засудженого з ч. 3 на ч. 2 ст. 289 КК України. Крім того, суд не обґрунтував свого висновку щодо призначення засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі.
Засуджений ОСОБА_5 відкликав свою апеляцію з доповненнями до початку розгляду справи апеляційним судом.
В запереченнях на апеляцію прокурора потерпіла ОСОБА_6 просить її залишити без задоволення, а вирок суду без зміни.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про підтримання апеляції прокурора з доповненнями, пояснення засудженого ОСОБА_2 і його захисника ОСОБА_1, які заперечували проти задоволення апеляції прокурора, останнє слово ОСОБА_2, в якому він просив вирок залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно вимог ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, керуючись законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 374 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку, є обов'язковими для суду першої інстанції при повторному розгляді справи.
Відповідно до вимог ст. 334 КПК України та роз'яснень, які містяться пп. 15-19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.93; № 12 від 03.12.97; № 6 від 30.05.2008р., - мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. У цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою -підстави для цього. Суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо. З показань підсудного, потерпілого свідка у вироку слід наводити лише ті, в яких йде мова про фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово, в умовах, що виключають будь-яке втручання у вирішення конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у співставленні ознак установленого судом злочинного діяння та ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність.
Додержуючи вимог ст. 277 КПК України, суд повинен навести у вироку мотиви зміни в суді пред'явленого підсудному обвинувачення. За наявності підстав для застосування закону про менш тяжкий злочин, ніж той, за яким було пред'явлено обвинувачення, суду належить обґрунтувати у вироку висновок про перекваліфікацію дій підсудного на закон, що передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, не виправдовуючи підсудного за тим обвинуваченням, яке йому було пред'явлено.
Керуючись ст. 65 КК України і ч.2 ст.334 КПК України, суди зобов'язані мотивувати свої висновки щодо виду покарання і міри покарання, яке слід призначити підсудному, зокрема, призначення покарання у виді довічного розбавлення волі.
Однак зазначених вимог закону судом дотримано не було.
Скасовуючи вирок Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 25 січня 2011 року щодо ОСОБА_2, Апеляційний суд Херсонської області в своїй ухвалі від 14 червня 2011 року вказав, що під час нового розгляду справи суду необхідно усунути допущені порушення закону, а саме:
- відсутність чіткого, конкретного, юридично вмотивованого сформульованого обвинувачення з зазначенням ознак об'єктивної та суб'єктивної сторони складів злочинів, їх кваліфікуючих ознак;
- відсутність аналізу і оцінки доказів у справі, а також мотивів, чому одні докази прийняті судом і покладені в основу висновків суду, а інші відкинуті ним;
- посилання у вироку на ті докази, які не були досліджені в судовому засіданні;
- відсутність вичерпних мотивів, які на думку суду, перешкоджають застосуванню позбавлення волі на певний строк.
Як убачається з матеріалів справи, при повторному розгляді справи, суд, дійшовши висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, належним чином не мотивував своє рішення, не проаналізував і не дав відповідної оцінки доказам обвинувачення у їх сукупності, допустив істотні суперечності у своїх висновках щодо достовірності чи недостовірності тих чи інших доказів, не навів у вироку переконливих мотивів, із яких він взяв до уваги одні докази і відкинув інші, обмежившись лише перерахуванням доказів обвинувачення, коротко розкриваючи їх зміст, не зазначаючи, які обставини ними підтверджуються або спростовуються, що є недопустимим.
Тобто, суд в обґрунтування своїх висновків щодо винності засудженого, не проаналізував зібрані у справі докази і фактично не дав їм ніякої оцінки, зокрема, визнавальним показанням ОСОБА_2 на досудовому слідстві.
Як убачається з протоколу судового засідання, ОСОБА_2 змінив свої показання та не визнав себе винним у вчиненні крадіжки грошей ОСОБА_3 на суму 200 грн., у вчиненні розбійного нападу на потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх убивства, заволодінні транспортним засобом, що належить ОСОБА_4
Ці заперечення ОСОБА_2 проти обвинувачення суд належним чином не спростував, а обмежився формальним посиланням на те, що вони є способом його захисту і спростовуються наведеними вище доказами та неодноразовим визнанням ним своєї вини на досудовому слідстві, при цьому суд не навів і не розкрив зміст його показань, в яких іде мова про фактичні дані, що стосуються доказуваних обставин, не зазначаючи обставини, які спростовують його показання, дані ним в судовому засіданні, та не з'ясовуючи причину зміни ним показань.
(том №3, а.с.9, 10, 29, 30, 37, 39-54, 63-65, 81-83; том № 4, а.с.95-96)
Крім того, змінюючи в судовому засіданні пред'явлене підсудному обвинувачення (епізод № 4) з ч.3 на ч.2 ст. 289 КК України, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 277 КПК України належним чином не обґрунтував у вироку висновок про перекваліфікацію дій ОСОБА_2 на закон, що передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, та не навів відповідних доказів, як це вимагає закон.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 КК України застосування довічного позбавлення волі має бути належним чином мотивоване у вироку з посиланням на встановлені обставини вчиненого злочину і дані, що характеризують підсудного.
Однак, суд на порушення цієї норми закону, обираючи ОСОБА_2 покарання у виді довічного позбавлення волі, не навів у мотивувальній частині вироку вичерпних мотивів, які на думку суду, перешкоджають застосуванню позбавлення волі на певний строк.
Оскільки судом першої інстанції при постановленні вироку допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, вирок щодо ОСОБА_2 не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому він підлягає скасуванню з поверненням справи на новий судовий розгляд.
Під час нового судового розгляду необхідно усунути допущені порушення закону, зазначені в ухвалі апеляційного суду, дослідити всі обставини справи, ретельно перевірити зібрані у справі докази, дати їм відповідну оцінку, із зазначенням мотивів, з яких суд визнає одні докази достовірними та відкидає інші, і в залежності від установленого постановити законне та обґрунтоване й належним чином мотивоване рішення.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
апеляцію прокурора з доповненими - задовольнити.
Вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 30.11.2011 року щодо ОСОБА_2 - скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.
Судді: