Справа: № 2а-3538/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В.
Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.
Іменем України
"16" лютого 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Твердохліб В.А.,
суддів Троян Н.М., Бужак Н.П.,
за участю секретаря Співак О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Контур»на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 08 серпня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Контур»до Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м.Києва, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інноваційні технології 2005» про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Контур»(далі -Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м.Києва (далі - Відповідач), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інноваційні технології 2005»(далі -Третя особа) про скасування акту планової виїзної перевірки від 29.07.2010 року, визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.08.2010 року №0002922302/0 та №0002932302/0.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 24 березня 2011 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасування акту планової виїзної перевірки від 29.07.2010 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 08 серпня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовдено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, необгрунтовану та безпідставну, на його думку, постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Вислухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Відповідачем за період з 29.06.2010 року по 26.07.2010 року проведено планову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складено акт № 10860/23-02/32421102 від 29.07.2010 року та прийнято податкове повідомлення - рішення №0002932302/0, яким за порушення пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»Позивачу нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість в розмірі 265 579,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 178 386,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 89 193,00 грн.; податкове повідомлення-рішення №0002922302/0, яким за порушення пп.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»Позивачу нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» в розмірі 334 475,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 222 983,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 111 492,00 грн.
Позивач, не погоджуючись із вказаними податковим повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх в адміністративному порядку, проте його скарги залишені без задоволення.
Відповідачем під час проведення перевірки встановлено, що Позивач включив до складу валових витрат суми видатків, сплачені Третій особі за нафтопродукти на загальну суму 891 932,00 грн. Суми податку на додану вартість за господарськими операціями з Третьою особою віднесені Позивачем до складу податкового кредиту за період з червня 2007 року по жовтень 2008 року в сумі 178 387,00 грн.
Між Позивачем та Третьою особою укладено договір поставки № МО-110/06-07 від 08.06.2007 року, за умовами якого останній (Продавець) зобов'язувався передати у власність Позивача (Покупця) нафтопродукти, кількість яких вказується в товаро-транспортних накладних, а також в рахунках.
Умови поставки визначено відповідно до Міжнародних правил Інкотермс-2000.
Пунктами 2.1 та 3.5 договору № МО-110/06-07 від 08.06.2007 року поставка узгодженої партії продукції здійснюється на умовах FCA - естакада наливу Продавця, якщо інші умови не будуть погоджені сторонами, а передача товару оформляється товарно-транспортною накладною та видатковою накладною.
Третьою особою виписано на користь Позивача видаткові накладні на загальну суму 891 932,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 178 386,00 грн., а саме: РН-0002674 від 21.06.2007 року на суму 174 174,82 грн., РН-0002646 від 16.06.2007 року на суму 58 391,54 грн., РН-0002645 від 16.06.2007 року на суму 115 975,77 грн., РН-0002644 від 12.06.2007 року на суму 91 630,50 грн., РН-0002643 від 08.06.2007 року на суму 75 609,60 грн., РН-0003810 від 02.07.2007 року на суму 65 247,00 грн., РН-0003816 від 03.07.2007 року на суму 15 951,10 грн., РН-0003837 від 06.07.2007 року на суму 176 331,77 грн., РН-0016247 від 28.10.2008 року на суму 297 005,80 грн.
В ході проведення перевірки встановлено, що Позивачем здійснено оплату зазначених у цих накладних сум на загальну суму 1 070 322,96 грн., в т.ч. ПДВ -178 387,16 грн., шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Третьої особи, що підтверджується банківськими виписками.
В подальшому Третьою особою виписано Позивачу податкові накладні від 30.06.2007 року №614 на суму 515 728,25 грн. (податок на додану вартість- 85 963,71 грн.), від 31.07.2007 року. № 848 на суму 257529,88 грн. (податок на додану вартість - 42 921,65 грн.), від 31.10.2008 року № 1195 на суму 297 005,80 грн. (податок на додану вартість - 49 500,97 грн.), а всього на загальну суму 1 070 317,90 грн. (в т.ч. податок на додану вартість -178 386,33 грн.).
Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженою наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту України, Державного комітету по стандартизації, метрології та сертифікації України, Державного комітету статистики України від 02.04.1998 року № 81/38/101/235/122 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.10.1999 року за № 685/3978 (далі - Інструкція) встановлено єдиний порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів, проведення обліково-розрахункових операцій, який застосовується на підприємствах та організаціях України, які займаються нафтопродуктозабезпеченням.
Вимоги Інструкції є обов'язковими для підприємств, установ та організацій всіх галузей народного господарства і всіх форм власності, а також для громадян -суб'єктів підприємницької діяльності, що займаються придбанням, транспортуванням, зберіганням та реалізацією нафти і нафтопродуктів на території України.
Згідно п.4.1.5.32 Інструкції відпуск нафтопродуктів, що доставляються самовивозом, оформлюється також товарно-транспортною накладною у 4 примірниках з яких: перший та четвертий залишаються у товарного оператора і є первинним документом складського обліку з наступним здаванням до бухгалтерії підприємства; другий та третій вручаються представникові організації споживача. При цьому другий примірник є супровідним документом вантажу, а третій - слугує для обліку транспортної роботи.
За правилами п. 4.1.5.36 Інструкції товарно-транспортні накладні за формою №1-ТН є бланками суворої звітності, що виготовляються друкарським способом з обліковою серією і друкарською нумерацією. Порядок обліку їх одержання, зберігання та використання затверджено наказом Мінстату України і Мінтрансу України від 17.01.1997 року №13/12 «Зміни і доповнення до Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи» та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1997 року №41/1845.
Згідно п.п.10.2.1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, організаціях України, затверджена Наказом Міністерства палива та енергетики України/Міністерства економіки України/Міністерства транспорту та зв'язку України/Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155, яка набрала чинності з 13.09.2008 року, приймання нафтопродуктів, що надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності .
Відповідно до п.п.10.2.4 Інструкції №281 забороняється приймати нафтопродукти у разі: неналежного оформлення або відсутності товарно-транспортної накладної; відсутності паспорта якості на нафтопродукт або неналежного його оформлення (відсутність номера, марки та виду, заповнення не за всіма ознаками якості); відсутності копії сертифіката відповідності та інше.
Відтак, приймання нафтопродуктів, які надійшли автотранспортом, здійснюється замовниками за обов'язкової наявності товарно-транспортних накладних, паспорта якості та сертифікату відповідності, проте, вказані документи контролюючому органу Позивачем не надані не були.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»встановлено, що на даних бухгалтерського обліку ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Тобто первинні документи з відображення господарських операцій є основою і для податкового обліку.
За правилами пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат.
Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.
Згідно з п.2 спільного Наказу Міністерства транспорту України, Міністерства сатистики України від 29.12.1995 року №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»застосування встановлених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.
Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.
Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»передбачено перелік документів, які повинні мати при собі і пред'являти особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху, автомобільні перевізники та водії, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Для водія такими документами є: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший встановлений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.
Отже, застосування товарно-транспортної накладної є обов»язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм їх власності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток здійснено Позивачем в порушення вимог пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та наказу Міністерства транспорту України від 29 грудня 1995 року № 488/346 “Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля”, яке полягає у віднесенні Позивачем до складу валових витрат грошових сум за відсутності товарно-транспортних накладних. Вищевказане свідчить про відсутність факту перевезення товару, фіктивність здійснених господарських операцій.
Згідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Позивачем товарно-транспортні накладні встановленої форми надані не були. Крім того, при проведенні перевірки були відсутні сертифікати відповідності, паспорти якості на придбаний бензин та дизельне пальне, обов'язковість оформлення яких під час здійснення операцій з придбання та реалізації нафтопродуктів передбачена Інструкцією № 281, що позбавило контролюючий орган можливості перевірити обсяг, зміст та правильність документального оформлення Позивачем господарських операцій та перевірити правомірність формування ним валових витрат та податкового кредиту звітного періоду.
Згідно пп.5.2.2 п.5.2 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, платник податків вправі звернутися до контролюючого органу зі скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати .
Отже, платнику податків надано законом можливість узгодити нараховане податкове зобов'язання або спростувати його шляхом подання податковому органу відповідних документальних доказів для можливості проведення перевірки правомірності формування податкового кредиту.
Крім того, повноваження щодо перевірки достовірності та повноти відомостей, наведених у документах податкового та бухгалтерського обліку як платника, так і його контрагента, відносяться до компетенції контролюючого органу, а не суду.
Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом, документами.
Підпунктом 5.4.2 п.5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що обов'язки з доведення зв'язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, покладаються на такого платника податку.
Позивачем не надано доказів у підтвердження реальності виконання ним та Третьою особою умов договору поставки № МО-110/06-07 від 08.06.2007 року.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції з придбання нафтопродуктів фактично не мали товарного (реального) характеру, придбання таких товарів оформлено лише документально без мети на реальне настання правових наслідків, обумовлених господарськими договорами.
Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.2.6. п.7.2. ст.7 цього Закону визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно визначення п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Проте, будь-які витрати повинні підтверджуватися відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. В разі відсутності таких документів ці витрати не відносяться до складу валових (пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати оформлені між Позивачем та Третьою особою первинні документи первинними бухгалтерськими документами, які дають підстави для включення відповідних сум до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки господарські операції з придбання Позивачем нафтопродуктів товарного (реального) характеру фактично не мали.
Колегія суддів вважає також обґрунтованим та вірним твердження суду першої інстанції про правомірність висновку контролюючого органу щодо завищення податкового кредиту в сумі 178 387,00 грн., завищення валових витрат з податку на прибуток на суму 891 932,00 грн. за вказаними господарськими операціями та заниження у зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 178 387,00 грн. та податку на прибуток в сумі 222 983,00 грн.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Контур»залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя Твердохліб В.А.
Судді: Троян Н.М. Бужак Н.П.
Ухвала складена в повному обсязі 24 лютого 2012 року.