Справа: № 2а-8432/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В
Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.
Іменем України
"22" лютого 2012 р. м. Київ
Головуючий суддя Ключкович В.Ю.
Судді: Данилова М. В. Федорова Г. Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області до товариства з обмеженою відповідальністю "Вітапласт-Комані" про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, -
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 липня 2011 року в задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області до товариства з обмеженою відповідальністю "Вітапласт-Комані" про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою відмовлено.
Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, ДПІ у Вишгородському районі Київської області подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нову про задоволення позовних вимог.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що договір від 02.02.2007 року № 15 про надання маркетингових послуг, укладений між відповідачем і ОСОБА_3, мав реальний характер, маркетингові послуги, що були предметом договору, мають зв'язок з господарською діяльністю відповідача. Крім того, жодних обставин, які б надавали підстави вважати цей договір нікчемним або таким, що суперечить інтересам держави і суспільству, позивачем суду не надано.
З вказаним висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції,у жовтні-листопаді 2009 року Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку відповідача, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 29.11.2005 року по 30.06.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 29.11.2005 року по 30.06.2009 року.
За результатами перевірки позивачем було складено акт перевірки від 16.11.2009 року №1358/23-2/33921922.
Перевіркою було встановлено, що у лютому 2007 року між відповідачем (замовник) і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (виконавець) укладено договір від 02.02.2007 № 15 про надання маркетингових послуг з проведення маркетингових досліджень медичних препаратів українського та іноземного виробництва, а також сировини для медичних препаратів.
Впродовж періоду, що перевірявся, відповідач в оплату за надані маркетингові послуги сплатив ОСОБА_3 кошти в сумі 140000,00 грн. Ці витрати відповідач відніс до складу валових витрат підприємства.
Позивач вважає, що первинні документи, складені до договору від 02.02.2007 № 15, які стали підставою для формування валових витрат, суперечать Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та послуги за цим договором фактично не надавалися.
Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазанчає наступне.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Крім того, відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено, що господарська операція є фіктивною чи безтоварною, не надано доказів щодо наявності у сторін умислу, направленого на незаконне заволодіння державним майном.
Крім того, строки, передбачені ст. 250 ГК України для застосування адміністративно-господарських санкцій, сплинули.
Отже, твердження позивача про нікчемність вказаного договору є безпідставними і спростовуються матеріалами справи.
Доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому колегією суддів до уваги прийняті не можуть бути.
Оскільки судом першої інстанції постановлено обґрунтоване рішення, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з»ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, а доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, то підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.197,198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 липня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Ключкович В.Ю.
Судді: Данилова М.В.
Федорова Г.Г.