Справа: № 2а-2181/11 Головуючий у 1-й інстанції: Роман О.А.
Суддя-доповідач: Аліменко В.О.
Іменем України
"01" березня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Аліменка В.О.,
суддів Грищенко Т.М., Петрик І.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, позивача ОСОБА_3 на Постанову Подільського районного суду м. Києва від 22.04.2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про перерахунок та виплату коштів, -
У березні 2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів, в якому просив визнати неправомірними дії в проведенні перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та зобов'язати здійснити перерахунок вказаної допомоги відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі 5 мінімальних заробітних плат за 2010 рік, а Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат зобов'язати забезпечити виплату зазначеної допомоги за 2010 рік, та провести перерахунок та виплатити передбачену ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.01.2003 року.
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 22.04.2011 року зазначений адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідачи подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянти аргументують посиланням на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Аналізуючи вимоги позивача про зобов'язання відповідачів провести перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення, згідно зі статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку у відповідача як постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії. Щороку позивачу виплачувалася допомога на оздоровлення, згідно Постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року позивачу була виплачена допомога в сумі 120 грн.
Відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії виплачується в розмірі 5-х мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач мав право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, однак виплата відповідачем здійснювалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Доводи апелянтів про необхідність застосування вказаної Постанови КМ України для визначення розмірів виплат позивачу щорічної допомоги на оздоровлення, необґрунтовані і суперечать ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначеною Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»встановлено конкретні розміри щорічної допомоги на оздоровлення в твердій грошовій сумі, що суперечить Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який встановив розмір щорічної допомоги як величину кратну мінімальній заробітній платі.
В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Також відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеної допомоги позивачу не є підставою для невиконання відповідачем своїх зобов'язань, встановлених статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Аналізуючи вимоги позивача про зобов'язання відповідачів провести перерахунок та виплату передбачену ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що вимога позивача провести перерахунок пенсії підлягає задоволенню, оскільки відповідачем порушено його право на отримання належних виплат у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З таким висновком суду не можна не погодитися.
Колегією суддів установлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інвалідом ІІ групи та перебуває на обліку у відповідача, де отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивачу згідно зі ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»призначена додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.
Проте, ці виплати здійснюються відповідачем у розмірі визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають стаття 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Зі змісту ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру пенсій, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Судовою колегією не приймаються до уваги положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та пенсії як інваліду, захворювання якого пов'язано з Чорнобильською катастрофою, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За наведених обставин, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язаний проводити зазначені виплати у спосіб та в розмірах, що встановлені законодавством, чинним на момент їх здійснення
Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про задоволення адміністративного позову, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись, ст.ст. 2, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, позивача ОСОБА_3 на -залишити без задоволення.
Постанову Подільського районного суду м. Києва від 22.04.2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Аліменко В.О.
Судді: Грищенко Т.М. Петрик І.Й.