Справа: № 2а-3672/2011/2523 Головуючий у 1-й інстанції: Меженнікова С.П.
Суддя-доповідач: Аліменко В.О.
Іменем України
"07" березня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Аліменка В.О.,
суддів Грищенко Т.М., Петрика І.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області на Постанову Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12.05.2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок розміру призначеної пенсії, -
У березні 2011 року позивач звернувся до Чернігівського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області, в якому просив визнати неправомірною відмову відповідача та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплати щомісячної додаткової пенсії, щорічної допомоги на оздоровлення, щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства та підвищення до пенсії, відповідно до ст.ст. 37, 39, 48, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 04.09.2010 року по 02.03.2011 року.
Постановою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12.05.2011 року зазначений адміністративний позов задоволено. Визнано дії відповідача щодо відмови зробити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»неправомірними та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок додаткової пенсії, за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком та підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітніх плат, відповідно до ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»починаючи з 04.09.2010 року по 02.03.2011 року з урахуванням виплачених коштів.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує посиланням на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, вивчивши заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступного.
Аналізуючи вимоги позивача про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території гарантованого добровільного відселення, згідно зі статтями 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено та проти чого не заперечує відповідач, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України як непрацюючий пенсіонер та постійно проживає в с. Мньов Чернігівської області, що підтверджується відміткою у паспорті.
Згідно з Постановою КМ України № 106 від 23.07.1991 року с. Мньов віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться оплата в таких розмірах: - у зоні гарантованого добровільного відселення -дві мінімальні заробітні плати.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених ч. 1 ст. 39 вищезазначеного Закону (ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем виплачувалась позивачу доплата до пенсії відповідно до вимог постанови КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в розмірі 5,20 грн.
Позивач вважає, що він отримує доплату значно нищу, ніж це передбачено ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині, і апеляційна інстанція погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України за Законами України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).
Постановляючи рішення суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що Постанова КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суперечить вимогам ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Щодо вимог позивача про зобов'язання здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, віднесеним до 3 категорії, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Разом з тим, при визначенні розміру додаткової пенсії відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530, тобто в розмірі 5% прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, колегія суддів вважає, що при визначенні розміру пенсії застосуванню підлягають норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постанови Кабінету Міністрів України.
Зі ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»вбачається, що під час визначення розміру пенсії за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Стосовно вимог позивача щодо задоволення позову у частині грошових виплат за ст.ст. 37, 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»судом першої інстанції вірно зазначено, проти чого не заперечує апелянт, що відповідно до Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, затвердженого постановою КМ України від 20.06.2000 року №987 та Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМ України від 20.09.2005 року №936, розпорядниками коштів за ст.ст. 37, 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»є управління праці і соціального захисту населення Чернігівської райдержадміністрації у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги до управління ПФУ в Чернігівському районі в цій частині задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області -залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12.05.2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Аліменко В.О.
Судді: Грищенко Т.М. Петрик І.Й.