и
Іменем України
26 березня 2012 року Справа № 5002-22/5122-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Рибіної С.А.,
суддів Балюкової К.Г.,
Голика В.С.,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, довіреність № 10-1/73 від 14.03.12, (Приватне акціонерне товариство "Санаторій Карасан");
відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 3 від 10.02.12, (підприємство "Укртранснафтогазпром");
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Санаторій Карасан" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко А.А.) від 13 грудня 2011 року у справі № 5002-22/5122-2011
за позовом Приватного акціонерного товариства "Санаторій Карасан" (вул. Васильченко, 10,Партеніт,Алушта,98542)
до Підприємства "Укртранснафтогазпром" (вул. Васильченко, 6, Партеніт, Алушта,98542)
про стягнення 244800,00 грн.
Позивач, Закрите акціонерне товариство „Санаторій Карасан”, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, Підприємства „Укртранснафтогазпром”, про стягнення 244800,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не повернуті кошти в розмірі 244800,00 грн., що були перераховані йому на підставі договору дольової участі у будівництві, який при розгляді господарським судом Автономної Республіки Крим справи №2-15/3497-2008 визнаний неукладеним, про що зазначено у рішенні від 17.11.2008 року. Позивач вважає, що кошти були перераховані відповідачеві без достатніх правових підстав, тому підлягають поверненню згідно вимог статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що строк позовної давності за вимогами позивача сплинув, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2011 року у справі №5002-22/5122-2011 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „Санаторій Карасан” до Підприємства „Укртранснафтогазпром” залишено без задоволення.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що між позивачем та відповідачем не було укладено договору про дольову участь у будівництві, оскільки сторонами не було досягнуто згоди по всіх його істотних умовах. Отже, гроші, які перераховані позивачем відповідачу, були набуті останнім без достатніх правових підстав. Проте, оскільки позивач подав позовну заяву про повернення даних коштів після спливу строку позовної давності, а відповідач подав заяву про його застосування, дана позовна заява не підлягає задоволенню.
Не погодившись з постановленим судовим актом, Закрите акціонерне товариство „Санаторій Карасан” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставою для скасування зазначеного судового акту заявник апеляційної скарги вважає неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального та процесуального права.
Свої доводи заявник апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції невірно встановлено факт наявності різноманітних договірних відносин, зокрема договору підряду №27/нк від 30.10.2007 та договору №5 від 12.03.2008. Також заявник апеляційної скарги зазначає, що судом був невірно визначений початок перебігу строку позовної давності, а тому безпідставно прийнята заява відповідача про застосування строку позовної давності.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 лютого 2012 року апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства „Cанаторій Карасан” прийнята до провадження колегією у складі: головуючого судді Рибіна С.А., суддів Гоголя Ю.М. та Лисенко В.А.
20 лютого 2012 року розгляд апеляційної скарги було відкладено на 19.03.2012.
19 березня 2012 року позивачем було подано клопотання про заміну найменування з Закритого акціонерного товариства „Санаторій Карасан” на Приватне акціонерне товариство „Санаторій Карасан” у зв'язку з приведенням найменування позивача у відповідність до чинного законодавства, яке задоволено судом.
За розпорядженням керівництва суду від 19 березня 2012 року суддю Гоголя Ю.М. замінено на суддю Голика В.С. та суддю Лисенко В.А. замінено на суддю Балюкову К.Г.
У судове засідання з'явились представники позивача та відповідача, які підтримали доводи апеляційної скарги та висловили заперечення на неї.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
18 лютого 2005 року між сторонами було укладено договір про дольову участь у будівництві.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 листопада 2008 року по справі №2-15/3497-2008 у позові Закритому акціонерному товариству „Санаторій Карасан” до підприємства „Укртранснафтогазпром” про стягнення заборгованості за невиконання договору відмовлено в повному обсязі.
При цьому судом було встановлено, що Договір про дольову участь у будівництві від 18.02.2005 (далі-Договір) є неукладеним, а відтак у сторін відсутні зобов'язання за вказаним договором.
Судом також було встановлено, що роботи за вказаним Договором не виконувались, зобов'язання сторін за правовідносинами з дольової участі у будівництві відсутні, та зазначалося, що позивач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до суду про стягнення з відповідача коштів у розмірі 244800,00 грн., які були отримані ним без достатньої правової підстави.
Позивач листом від 10.03.2009 року №10-1/41 вимагав повернути грошові кошти ( а.с. 16). Однак відповідач кошти не повернув, що стало підставою для звернення позивача в суд.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства „Санаторій Карасан” з наступних підстав.
Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
До відсутності правової підстави дана стаття відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним або коли закінчився строк дії договору, на підставі якого особа користувалася майном, тощо.
Як було встановлено судом, 18.02.2005 позивачем та відповідачем був укладений Договір про дольову участь у будівництві, який виконувався сторонами шляхом перерахування позивачем грошових коштів відповідачеві та виконання на замовлення відповідача третьою особою підрядних робіт з будівництва каналізаційної мережі на набережній санаторію „Карасан”. В подальшому щодо даного Договору суд дійшов висновку, що він неукладений, про що зазначено в рішенні суду від 17.11.2008 по справі № 2-15/3497-2008, яке набрало законної сили.
Таким чином, мають місце всі умови для визнання грошових коштів у розмірі 244800,0 грн. такими, що отримані без достатніх правових підстав.
Факт перерахування цих грошових коштів саме на виконання умов неукладеного договору був також встановлений судом першої інстанції при вирішенні спору по справі № 2-15/3497-2008.
Згідно частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Отже, повна тотожність суб'єктного складу спору є обов'язковою умовою преюдиціальності щодо сторін. Якщо у справі беруть участь ті самі сторони, однак інші треті особи, то факти, встановлені рішенням у такій справі, матимуть преюдиціальне значення.
Не має винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи.
У пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.
Оскільки сторонами в спорі по справі № 2-15/3497-2008 є тіж самі сторони, що і в даній справі, факти, які встановлені у рішенні по справі № 2-15/3497-2008 є такими, що не підлягають доказуванню при розгляді справи № 5002-22/5122-2011.
Таким чином, факт перерахування грошових коштів в розмірі 244800,00 грн. на виконання умов неукладеного договору не підлягає доказуванню.
Однак, при вирішенні спору суд першої інстанції дійшов висновку, що пов'язати перераховані грошові кошти в розмірі 244800,0 грн. саме з договором про дольову участь у будівництві від 18.02.2005 не вбачається можливим.
Такі ж доводи заявляє і відповідач у запереченнях на позов та апеляційну скаргу.
Судова колегія не погоджується з даним висновком суду першої інстанції та не приймає доводи відповідача в цій частині з наступних підстав.
З копій виписок банку про перерахування грошових коштів (а.с.61-65) та рахунків, на підставі яких проводилося перерахування коштів (а.с. 66-67) вбачається, що підставою для перерахування коштів за всіма платежами є договір про дольову участь у будівництві. У призначенні платежу за даними документами дійсно не міститься номер та дата укладення цього договору, однак грошові кошти були перераховані протягом березня 2005 року, тобто фактично одразу після укладення сторонами визнаного в подальшому неукладеним договору від 18.02.2005.
Посилання суду першої інстанції та відповідача на наявність інших договірних відносин є необґрунтованим та неправомірним, оскільки при вирішенні спору по справі № 2-15/3497-2008 судом було встановлено та не підлягає повторному доказуванню, що між позивачем та відповідачем існували інші договірні відносини, однак вони або не відповідали за своєю правовою природою спірним правовідносинам (договір підряду № 6 від 24.01.2005), або були укладені значно пізніше та з іншою особою (договір підряду № 27/нк від 30.10.2007, № 5 від 12.03.2008).
У відповідності до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки відповідачем не доведено існування інших договірних відносин з дольової участі у будівництві, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що перерахування грошових коштів в розмірі 244800,0 грн. здійснювалося саме на виконання договору від 18.02.2005, який є неукладеним.
Крім того, даний факт встановлений судом при вирішенні спору по справі № 2-15/3497-2008.
Висновок суду першої інстанції про можливість застосування строку позовної давності, про сплив якого заявив відповідач, визнається судовою колегією необґрунтованим з наступних підстав.
З наданих сторонами доказів вбачається, що договір про дольову участь у будівництві підписаний сторонами 18.02.2005. На виконання його умов обидві сторони здійснювали певні дії: позивач перерахував грошові кошти, відповідач уклав договори підряду з третьою особою на виконання певних робіт. Таким чином, сторони вважали даний договір укладеним.
Довід відповідача, що про неукладеність договору він заявив ще у квітні 2008 року, а позивач повинен був про це знати ще на момент укладення договору, не приймається судом, оскільки сторони підписали текст договору та приступили до його фактичного виконання, відповідач своїми діями не довів, що він вважає договір неукладеним, перераховані грошові кошти не повернув. Таким чином, тільки встановлення у рішенні суду по справі № 2-15/3497-2008 того, що договір є неукладеним, є належним доказом обізнаності про це позивача.
На підставі вищевикладеного, строк позовної давності щодо повернення безпідставно отриманих коштів судова колегія вважає правомірним відраховувати саме з моменту набрання законної сили рішенням по справі № 2-15/3497-2008.
Оскільки позовна заява Приватним акціонерним товариством „Санаторій Карасан” подана до закінчення трирічного строку з моменту набрання рішенням по справі № 2-15/3497-2008 законної сили, застосування судом першої інстанції строку позовної давності визнається судовою колегією помилковим.
Враховуючи викладене вище, судова колегія дійшла висновку, що висновки, які викладені у рішенні господарського суду Автономної Республіки Крим, не відповідають обставинам справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню. За результатами вирішення спору судова колегія визнає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на сплату судового збору покладаються судом на відповідача.
Керуючись статтями 101, 103, пунктом 3, 4 частини першої статті 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Санаторій Карасан" задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2011 року у справі № 5002-22/5122-2011 скасувати.
3. Прийняти нове рішення.
Позов Приватного акціонерного товариства "Санаторій Карасан" задовольнити.
Стягнути з підприємства "Укртранснфтогазпром" (98542, Автономна Республіка Крим, м. Алушта, смт. Партеніт, вул. Васильченко, 6, р/р 26004301787038, у філії "ГУ ПІБ в Донецькій обл.", МФО 334635, ЄДРПОУ 303279775) на користь Приватного акціонерного товариства "Санаторій Карасан" ( 98542, Автономна Республіка Крим, м. Алушта, смт. Партеніт, вул Васильченко, 10, р/р 2600333632601 в ПАТ "Банк Петрокоммерц - Україна" м. Київ, МФО 300120, ЄДРПОУ 02650682) 244800,0 грн., та 4896,00 грн. витрат на сплату судового збору.
Головуючий суддя С.А. Рибіна
Судді К.Г. Балюкова
В.С. Голик
Розсилка:
1. Закрите акціонерне товариство "Санаторій Карасан" (вул. Васильченко, 10,Партеніт,Алушта,98542)
2. Підприємство "Укртранснафтогазпром" (вул. Васильченко, 6,Партеніт,Алушта,98542)