21.03.2012 Справа № 5008/33/2012
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю „Райдуга”, м. Ужгород
ДО Київського національного торговельно-економічного університету, м. Київ
ДО виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород
ДО комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород”, м. Ужгород
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Ужгородського вищого комерційного училища Київського національного торговельно-економічного університету, м. Ужгород
ПРО визнання недійсними зареєстрованих та оформлених прав власності на орендоване нерухоме майно та підстав набуття прав власності, спонукання до вчинення дій по усуненню підстав порушення прав позивача
Суддя О.Ф. Ремецькі
Представники сторін:
від позивача -Литвин В. - директор
від відповідача 1 - ОСОБА_1. -представник за дов. №6/16 від 16.03.2009р.
від відповідачів 2 та 3 -не з'явились
від третьої особи - ОСОБА_2. -представник за довіреністю від 11.01.2012р.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.01.2012р. порушено провадження у справі №5008/33/2012 та призначено справу до розгляду на 01.02.2012р.
Представник позивача просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі по мотивах, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. На виконання вимог суду подав письмове обгрунтування з наведенням норм матеріального права заявлених позовних вимог в частині порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок здійснення оспорюваної реєстрації права власності. Також подав клопотання про здіснення фіксації судового засідання технічними засобами з наступного судового засідання.
Відповідачі вимог ухвали суду від 16.01.2012р. не виконали, витребуваних судом матеріалів не подали, своїх уповноважених представників в засідання суду не направили.
Ухвалою суду від 01.02.2012р. розгляд справи відкладено на 14.02.2012р. з мотивів, викладених в ній.
Представник позивача підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та у відповідності до статей 22 та 38 Господарського процесуального кодексу України подав суду клопотання про витребування письмових доказів у справі. У своєму клопотанні вказує на необхідність витребування зазначених ним доказів, які мають визначальне значення для правильного та всебічного вирішення спору по суті.
Представник відповідача 1 заперечує з приводу заявлених позовних вимог в повному обсязі з підстав, наведених у поданому суду письмовому поясненні. Також заперечує з приводу поданого позивачем клопотання про витребування письмових доказів в повному обсязі.
Відповідачі 2 та 3 вимог ухвали суду від 16.01.2012р. та від 01.02.2012р. не виконали, витребуваних судом матеріалів не подали, своїх уповноважених представників в засідання суду не направили.
Ухвалою суду від 01.02.2012р. розгляд справи було відкладено на 14.02.2012р.
Ухвалою суду від 14.02.2012р. розгляд справи було відкладено на 27.02.2012р. Однак, дане судове засідання не відбулося у зв'язку з хворобою судді.
Ухвалою суду від 27.02.2012р. розгляд справи відкладено на 12.03.2012р.
Ухвалою суду від 12.03.2012р. у зв'язку з поданням позивачем заяви про відмову від частини заявлених позовних вимог розгляд справи відкладено на 21.03.2012р. та за клопотанням позивача продовжено строк вирішення спору в порядку вимог статті 69 ГПК України.
На день судового засідання представник позивача змінені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами та просить суд:
- визнати недійсними зареєстровані та оформлені з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно права власності щодо будівлі гараж-майстерні літ. „В” за відповідачем 1 та його структурним підрозділом Ужгородським вищим комерційним училищем Київського національного торговельно-економічного університету, м. Ужгород;
- визнати незаконними (нечинними) підстави набуття прав власності на будівлю гараж-майстерня: рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №344 від 12.11.2009р. та записи в свідоцтвах: №117844 серія САА видане відповідачем 2 Ужгородському професійному ліцею сфери послуг і зазначені в свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 09.11.2004 р. підстави набуття прав на підставі наказу Міністерства освіти України №181 від 04.06.1997р. та від 08.12..2009р. №179095 серія САС щодо будівлі позн. літ. „В” з формулюванням запису в свідоцтві виданому відповідачем 1 з розділі -„Тип об'єкта" -(гараж-майстерня)”, в розділі „Власники” -„Балансоутримувач - Ужгородське вище комерційне училище Київського національного торговельно-економічного університету”, в розділі „Опис об'єкта” -„Гараж-майстерня”, В., 501,3 кв.м.” та скасувати вказані записи в свідоцтвах;
- зобов'язати відповідачів оформити права власності відповідно до вимог законодавства, та комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород" внести записи змін в реєстр прав власності на нерухоме майно з врахуванням визнаних судом незаконними вчинених реєстратором 28.12.2004р. та 10.12.2009р. записів за №1547 в книзі №8р. на підставі змінених право встановлювальних документів щодо будівлі гуртожитку літ. „А”;
- спонукати відповідача 1 до вчинення дій по введенню в експлуатацію будівлі гараж-майстерні для усунення перешкод по правомірності орендного використання будівлі.
Представник відповідача 1 заперечує з приводу заявлених позовних вимог з урахуванням їх зміненою позивачем в повному обсязі з підстав, викладених у поданому суду письмовому поясненні та просить суд взяти до уваги те, що на підставі наказу Міністерства освіти і науки України від 15.11.2002 року № 656, в результаті чергової реорганізації навчального закладу з ПТУ № 6 м. Ужгорода (правонаступника ПТУ №16 м. Ужгорода) в Ужгородський професійний ліцей сфери послуг Закарпатської області, за заявою (зверненням) останнього Ужгородською міською радою 09.11.2004 року було видано навчальному закладу свідоцтво серії САА №117844 про право власності на нерухоме майно по вул. Коритнянський, 4 у м. Ужгороді, а саме: будівля гуртожитку літ. А та гараж - майстерня літ. В.
Вважає хибними та такими, що не відповідають дійсності посилання та обгрунтування Позивача у своїй позовній заяві на відсутність акту введення в експлуатацію гаража-майстерні та інвентарної справи, а також відсутність у свідоцтві про право власності на нерухоме майно опису об'єктів, оскільки сам же Позивач у своїй позовній заяві (абзац 1 сторінка 2), суперечачи сам собі, наголошує про зазначення в свідоцтвах про право власності будівлі гаража-майстерні під літ. В. Також наявність опису об'єктів підтверджується і самими свідоцтвами про право власності у графі „тип об'єкта". Звертає увагу суду на те, що інвентарні справи (від 2004 р. та 2008 р.) на об'єкти нерухомого майна по вул Коритнянський, 4 у м. Ужгороді існували, були та є в наявності у Відповідача 1, як на момент видачі свідоцтва про право власності у 2004 році так і на момент видачі нового свідоцтва серії САС № 179095 від 08.12.2009 року про право власності на нерухоме майно. В жодному договорі оренди, жодній з інвентарних справ на об'єкти нерухомого майна по вул. Коритнянський, 4 у м. Ужгороді будівля гаража-майстерні (ангарного типу) не визначена, як об'єкт незавершеного будівництва. Разом з тим повідомляємо, що акту введення в експлуатацію гаража-майстерні у Відповідача не має, оскільки будівля ангарного типу вводилась в експлуатацію у 90-х роках одним з попередників Ужгородського вищого комерційного училища Київського національного торговельно-економічного університету - ПТУ №16 м. Ужгорода, а в подальшому (у 1997 та 2007р.р.) з балансу на баланс передавалось як нерухоме майно на підставах правонаступництва, що передбачено нормами цивільного законодавства. Майно, права та обов'язки ПТУ №16 перейшли Ужгородському професійному ліцею сфери послуг (у 1997 р.) а пізніше (у 2007 р.) від ліцею Ужгородському вищому комерційному училищу Київського національного торговельно-економічного університету, як правонаступникам згідно Цивільного кодексу України.
Також звертає увагу суду на те, що зазначений Позивачем передавальний акт на будівлю під літ. В був знищений разом з іншою бухгалтерською документацією пожежею, яка сталася в будівлі Відповідача 1 у 2004 році, що підтверджується Актом про пожежу від 01.02.2004 року, а тому це унеможливлює надання суду, а також Позивачу необхідної документації, вказаної в абзаці 6 прохальної частини позовної заяви.
Свідоцтво серії САС № 179095 від 08.12.2009 року про право власності на нерухоме майно було видане навчальному закладу в результаті чергової реорганізації, яка була проведена шляхом припинення юридичної особи ліцею та створення у складі Київського національного торговельно-економічного університету, м. Київ відокремленого структурного підрозділу - Ужгородського вищого комерційного училища Київського національного торговельно-економічного університету, м. Ужгород. Реорганізація відбулась на підставі наказу Міністерства освіти і науки України від 18.10.2007 року № 926 та наказу Київського національного торговельно-економічного університету від 24.10.2007 року № 2878.
Вважає, що нове свідоцтво (від 2009 року) про право власності було видане на законних підставах і не може бути визнане недійсним, оскільки було видане за рішенням Ужгородської міської ради на підставі існуючого правовстановлюючого документа (свідоцтва про право власності від 2004 року). А відповідно відсутній предмет самого спору, оскільки, попереднє свідоцтво про право власності (від 2004 року) вже є не дійсним у зв'язку із заміною його на нове свідоцтво.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.12.2009 року, серія САС № 179095 власником орендованого державного майна (гаража-майстерні під літ. „В", площею 501,3 кв.м., розміщеного за адресою: м. Ужгород, вул. Коритнянська, 4) виступає держава в особі Верховної Ради України, а балансоутримувачем - Ужгородське вище комерційне училище Київського національного торговельно-економічного університету, м. Ужгород, а тому, вважає безпідставним звернення Позивача з позовними вимогами саме до Київського національного торговельно-економічного університету, м. Київ. Зазначене майно закріплене за Відповідачем 1 на підставі Положення про УВКУ КПТЕУ, як структурному підрозділу Київського національного торговельно-економічного університету з окремими правами юридичної особи, повною фінансово - господарською самостійністю та знаходиться на його балансі. Наведене вище спростовує помилкові висновки Позивача, які викладені в його позовній заяві, а саме те, що за твердженням Позивача майно не могло бути закріплене за Відповідачем 1.
Також, незрозумілим є намір звернення Орендаря до господарського суду, оскільки державне майно передавалось Позивачу виключно в оренду (тимчасове платне користування), але ніяк не з метою управління або розпорядження державним майном. Передача майна в оренду не передбачала надання Орендарю права власності на майно, як в цілому так і його часток. Позивачу не надавалось право реконструкції або добудови/перебудови не належного йому майна. Орендарю було надано право здійснення поліпшень, що і зазначено у всіх наявних договорах оренди.
Вважає, що права та охоронювані законом інтереси Позивача ні яким чином порушені не були, а єдиною метою звернення виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю „Райдуга” до суду є заволодіння державним майном, а також небажання сплати заборгованості по орендній платі перед Відповідачем 1 та Державним бюджетом.
Відповідачі 2 та 3 вимог ухвали суду від 16.01.2012р., від 01.02.2012р., 14.02.2012р., 27.02.2012р. та від 12.03.2012р. не виконали, витребуваних судом матеріалів не подали, своїх уповноважених представників в засідання суду не направили.
Відповідачі 2 та 3 у судове засідання, яке відбулося 01.02.2012р., повноважного представника не направили не зважаючи на те, що був повідомлені про час та місце розгляду позовної заяви належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду з відміткою про відправку документа, зроблений на звороті у лівому нижньому куті ухвали господарського суду про порушення провадження у справі від 16.01.2012 року, що відповідає вимогам Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.
Крім того, про належне повідомлення відповідачів 2 та 3 у справі про порушення провадження у справі свідчить також повідомлення про вручення поштового відправлення №09776139 та №09776619, з якого вбачається про своєчасне отримання представниками відповідачів 2 та 3 ухвали суду від 16.01.2012 року.
Ухвалою суду від 01.02.2012р. розгляд справи було відкладено на 14.02.2012р., однак, відповідачі повторно в судове засідання не з'явились, вимог ухвал суду 16.01.2012р., від 01.02.2012р., 14.02.2012р., 27.02.2012р. та від 12.03.2012р. не виконали, витребуваних судом матеріалів не подали, свого уповноваженого представника в засідання суду не направили.
Враховуючи те, що мають місце докази належного повідомлення сторони про час та місце проведення судового засідання по розгляду позовної заяви, неявка представника відповідачів 2 та 3 не тягне перенесення розгляду справи на інші строки, в зв'язку з чим суд вважає можливим відповідно до ст. 75 ГПК України розглянути справу за наявними матеріалами та без участі представника відповідачів 2 та 3.
Перед початком розгляду справи по суті представників позивача, відповідача 1 та третьої особи ознайомлено з правами та обов'язками у відповідності із ст.ст. 20, 21, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 21.03.2012 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача, відповідача 1 та третьої особи всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
28.12.1994р. між професійно-технічним училищем №16 (правонаступником якого є Ужгородське вище комерційне училище Київського національного торговельно-економічного університету) та товариством з обмеженою відповідальністю «Райдуга»було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець (третя особа) передав, а орендар (позивач) прийняв нежитлове приміщення ангарного типу площею 480 кв.м., розташоване за адресою: м. Ужгород, вул. Коритнянська, 4, для використання його для своєї діяльності (пункт 1 договору).
01.09.1999 року сторони виклали договір у новій редакції, встановивши, що предметом договору є строкове платне користування позивачем приміщенням ангарного типу, переданого орендодавцем для використання як складу, автосервісу, площею 480 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Ужгород, вул. Коритнянська, 4 (пункт 1.1).
Рішенням від 24 липня 2007 року по справі №2/17 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю «Райдуга», господарський суд Закарпатської області зобов'язав товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю «Райдуга» підписати договір оренди з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області нежитлового приміщення площею 459,8 кв.м., розташованого в м. Ужгород, вул. Коритнянська, 4.
При цьому господарський суд Закарпатської області в рішенні констатував, що термін дії договору оренди закінчився 01 вересня 2004 року, однак відповідач продовжував користуватись цим майном на умовах, визначених угодою сторін від 01 вересня 1999 року.
15.06.2010 року, на виконання зазначеного рішення суду, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (Орендодавець) та товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю «Райдуга»(Орендар) уклали договір оренди визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №33-10/05-08. Предметом оренди за цим договором є приміщення ангарного типу площею 459,8 кв.м., розташоване за адресою: м. Ужгород, вул. Коритнянська, 4, балансоутримувачем якого є Ужгородське вище комерційне училище Київського національного торгово-економічного університету.
01.03.2011 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (Орендодавець) та товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю «Райдуга»(Орендар) уклали додатковий договір №1 про внесення змін до договору оренди №33-10/05-08 від 15 червня 2010 року, зокрема, сторони домовились, що в оренду передається частина гаража-майстерні площею 306,6 кв.м., що розташована за адресою: м. Ужгород, вул. Коритнянська, 4, вартість якого станом на 28 лютого 2010 року становить 285062,00 грн.; погодили нову редакцію розрахунку орендної плати.
За актом приймання-передавання від 01 березня 2011 року позивач повернув Ужгородському вищому комерційному училищу Київського національного торгово-економічного університету, як балансоутримувачу, 153,2 кв.м. площі майна за адресою: м. Ужгород, вул. Коритнянська, 4 -різниця між 459,8 кв.м і 306,6 кв.м.
Договір оренди визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №33-10/05-08 та додатковий договір до нього від 01 березня 2011 року позивач підписав без жодних розбіжностей.
Право державної власності на орендоване позивачем майно підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08.12.2009 року, серія САС № 179095, згідно якого власником орендованого державного майна (гаража-майстерні під літ. „В", площею 501,3 кв.м., розміщеного за адресою: м. Ужгород, вул. Коритнянська, 4) виступає держава в особі Верховної Ради України, а балансоутримувачем - Ужгородське вище комерційне училище Київського національного торговельно-економічного університету, м. Ужгород Міністерства освіти та науки України.
Позивач заперечує правомірність реєстрації відповідного нерухомого майна за державою в особі Ужгородського вищого комерційного училища Київського національного торговельно-економічного університету, м. Ужгород Міністерства освіти та науки України з тих підстав, що реєстрація таких прав на незаконних підставах може бути наслідком позбавлення його прав орендаря. Окрім того, незаконна реєстрація та підстави набуття є перешкодою позивачеві в правомірному користуванні майном, оскільки відсутній технічний паспорт на будівлю (інвентарна справа), що може спричинити неналежну експлуатацію та неможливість виконання відновлювальних робіт по утриманню будівлі, оскільки документи на будівлю не відповідають вимогам законодавства про стан об'єкту, дату введення його в експлуатацію, тип об'єкту, площа об'єкту, площа земельної ділянки та інші характеристики об'єкту.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав -це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав -це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Положеннями ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою -посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до п. 1) ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Положеннями ст. 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
З огляду на викладені норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання та права вимоги його виконання є, зокрема, відповідний договір.
Умовами договорів оренди відповідного нерухомого майна визначено обов'язки позивача, тобто орендаря за такими договорами, а також його права з приводу використання орендованого ним державного майна.
Підставою позову позивачем визначено наявність реєстрації права власності на орендоване ним нерухоме майно на незаконних підставах, що може бути наслідком позбавлення його прав орендаря. Окрім того, незаконна реєстрація та підстави набуття є перешкодою позивачеві в правомірному користуванні майном, оскільки відсутній технічний паспорт на будівлю (інвентарна справа), що може спричинити неналежну експлуатацію та неможливість виконання відновлювальних робіт по утриманню будівлі, оскільки документи на будівлю не відповідають вимогам законодавства про стан об'єкту, дату введення його в експлуатацію, тип об'єкту, площа об'єкту, площа земельної ділянки та інші характеристики об'єкту.
В ході судового розгляду позивачем заявлено клопотання про направлення судового запиту до відповідачів 2 та 3 щодо надання ними правовстановлюючих документів на нерухоме майно та оскаржуване рішення виконкому, яке судом розглянуто та у його задоволенні відмовлено при врахуванні наступного.
В силу положень ч. 1 ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню ; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
Обов'язок по доведенню обставин покладено положеннями ГПК України на сторін у справі, і в даному випадку на позивача, а судом надається оцінка доводам сторін з урахуванням представлених ними доказів. Жодних належних доказів безпосереднього звернення позивача до відповідачів, а також доказів, які б свідчили що відповідачами було відмовлено у наданні запитуваних документів, суду не представлено.
Положення ГПК України не передбачають вчинення з боку суду дій спрямованих на примусове вилучення документів, які не надаються сторонами, а всі можливі дії, спрямовані на встановлення зазначених обставин саме при безпосередньому дослідженні заявлених позовних вимог судом були вчинені. Ще при порушенні провадження у справі судом було витребувано від сторін відповідні документи та пояснення, і в свою чергу, рішення суду не може ґрунтуватись на поясненнях сторін.
Суд не є органом яким вчиняються певні слідчі дії з метою доведення обґрунтованості вимог однієї із сторін спору, а обов'язок по доведенню обставин покладено положеннями ГПК України на сторін у справі, і в даному випадку на позивача. Право на звернення до суду обумовлюється фактом порушення прав особи станом на час звернення до суду, і зазначений факт порушення права має бути доведений належними доказами. Доведення факту порушення прав позивача не є обов'язком суду, яким в свою чергу надається оцінка доводам сторін з урахуванням представлених ними доказів.
Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно з пунктом 2 роз'яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26 січня 2000 року № 02-5/35 підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Натомість, позивачем не доведено суду, в чому полягає неправомірність оскаржуваного ним рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №344 від 12.11.2009р., окрім того, оскаржуване рішення позивачем до матеріалів справи не подано, як і не подано відповідачем 2.
Згідно вимог ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення /підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Заявляючи вимоги позивач не довів суду, в чому полягає порушення його прав з боку зазначених відповідачів, що змусило його звернутися до суду за захистом свого права про визнання недійсними зареєстрованих та оформлених прав власності на орендоване нерухоме майно та підстав набуття прав власності, спонукання до вчинення дій по усуненню підстав порушення прав позивача, адже, ні позовна заява, ні заява про обгрунтування позовних вимог, не містять відповідного правового обґрунтування порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача діями чи бездіяльністю відповідачів.
Матеріали справи не містять жодних доказів порушення прав позивача, як орендаря нерухомого майна - м. Ужгород, вул. Коритнянська, 4, та будь-яких доказів на підтвердження того, що ними вчиняються які не-будь дії з приводу такого майна, що призвело б до порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту неправомірності реєстрації спірного нерухомого майна, що належить відповідачу 1 та здійсненні відповідачами дій, що призвели б до неможливості здійснення позивачем господарської діяльності в орендованому майні.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Згідно до положень ст. 33 цього кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Стаття 34 названого кодексу визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Разом з тим, позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду існування обставин, на які він посилається як на підтвердження обґрунтованості заявлених ним вимог.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що на час звернення позивача з позовом до суду, спір між сторонами не виникав, а положення ГПК України не передбачають захисту в судовому порядку права яке не було порушене відповідачами, а можливо буде ними порушене в майбутньому.
Враховуючи встановлені обставини, відсутність факту порушення вимог закону з боку відповідачів у спірних правовідносинах, не підтвердження порушення прав позивача відповідачами на час звернення до суду, поданий позивачем позов не може бути підставою для задоволення заявлених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України,
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення виготовлено 02.04.2012р.
Суддя О.Ф. Ремецькі