Справа № 2-323/11/0311 Головуючий у 1 інстанції:Покидюк М.В.
Провадження № 22-ц/0390/403/2012
Категорія:41 Доповідач: Бовчалюк З. А.
28 лютого 2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Бовчалюк З А
суддів - Стрільчук В.А. Карпук А.К.
при секретарі Сіліч Ю.Л.
з участю позивача ОСОБА_1 її представника ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права на проживання та користування житловим будинком за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_4 на рішення Маневицького районного суду від 26 грудня 2011 року,
Рішенням Маневицького районного суду від 26 грудня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права на проживання та користування житловим будинком відмовлено за безпідставністю вимог.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_4 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неналежну оцінку обставин справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 разом з дітьми проживає та зареєстрована в житловому будинку АДРЕСА_1, співвласниками якого є ОСОБА_3 та її бувший чоловік ОСОБА_5. З квітня 2011 року, з часу коли ОСОБА_4 розірвала шлюб з ОСОБА_5, стосунки між позивачем та відповідачем переросли в неприязні, які супроводжуються постійними сварками. В зв'язку з зазначеними обставинами, кожна із сторін зверталися до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування по питанню захисту їх прав, зокрема житлових. Боячись того, що з часом відповідач у справі може її виселити із спірного житла, позивач просила визнати за нею право на проживання та користування спірним житловим будинком.
Оскільки судом встановлено, що право користування позивача ОСОБА_4 спірним житловим будинком, власником якого є відповідач у справі, порушено не було, а отже вимоги про захист непорушного права є безпідставні.
В частині позовних вимог ОСОБА_4 щодо винесення рішення про реєстрацію місця проживання сина ОСОБА_6, під час розгляду справи в суді, позивач відмовилася.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 27 вересня 1996 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб із ОСОБА_5 (а.с.8). В цьому ж році вона з дозволу співвласників вселилася та зареєструвалася в житловому будинку по АДРЕСА_1 на правах члена сім'ї ОСОБА_3, разом з чоловіком та сином ОСОБА_6. Відтак дане житло стало постійним її місцем проживання.
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 04 листопада 2008 року, ОСОБА_4 розірвала шлюб із ОСОБА_5 (а. с. 9). Однак позивач разом з неповнолітніми дітьми, що народилися від шлюбу, зареєстрована та продовжує проживати у спірному житловому будинку по АДРЕСА_1, що підтверджено довідкою Маневицької селищної ради № 834 від 04 серпня 2011 року (а. с. 18) та показаннями свідків у справі.
Факт постійного проживання позивача в спірному житловому будинку та користування ним підтвердила та не заперечила також й сама відповідач у справі, однак пояснювала, що не згідна з тим, що ОСОБА_4 разом з неповнолітніми дітьми має право на проживання у цьому будинку, оскільки остання не є його власником.
Відповідно до ст.156 ЖК України члени сім'ї власника квартири, в тому числі й колишні, користуються жилим приміщенням нарівні з власником. Їхнє право користування жилим приміщенням урегульовано житловим законодавством, згідно з яким ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ст. 9 ЖК України.).
Хоча, після розірвання шлюбу позивача з сином відповідача ОСОБА_5, стосунки між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 погіршилися, однак, як встановлено судом, ніхто права позивача та членів її сім'ї на проживання та користування спірним житлом не порушував, а стосунки які склалися між сторонами носять особистий характер.
Зі змісту частини 1 статті 3 ЦПК України слідує, що судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси.
В порушення вимог 10 ЦПК України ОСОБА_4 не довела , яке саме її право порушено чи оспорюється.
Виходячи з викладеного, повно і об'єктивно дослідивши всі обставини справи та давши їм вірну оцінку, суд обґрунтовано відмовив у позові.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами справи та дослідженими судом доказами та не містять підстав для скасування рішення, яке ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 відхилити, а рішення Маневицького районного суду від 26 грудня 2011 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили
Головуючий
Судді