Справа № 22-ц-711/12 27.03.2012 27.03.2012
Справа №22-ц-711/12 Головуючий у 1-й інстанції: Янчук С.В.
Категорія 20 Доповідач апеляційного суду: Локтіонова О.В.
27 березня 2012 року м.Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Шолох З.Л.,
суддів: Самчишиної Н.В., Локтіонової О.В.,
із секретарем судового засідання - Громовою Л.В.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3,
представника відповідача - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 19 січня 2012 року, ухвалене за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу в частині зазначення покупця недійсним та визнання права власності,
12 липня 2011 року ОСОБА_5 пред'явила до ОСОБА_3 зазначений позов, який обґрунтувала наступним.
З 31 грудня 1986 року вона та її чоловік ОСОБА_7 були власниками житлового будинку АДРЕСА_1.
В 2005 році вони вирішили зазначений будинок продати та купити квартиру м.Кривому Рогу. Оскільки вона на той час працювала в республіці Італія, то надала довіреність своєму синові - відповідачу по справі для продажу та купівлі житла.
Зі слів сина їй стало відомо, що будинок у м.Миколаєві був проданий. А натомість куплений 28 вересня 2005 року житловий будинок в АДРЕСА_2, оскільки на квартиру у м.Кривому Рогу не вистачило коштів.
У зазначеному будинку в 2005 році були зареєстровані вона та її чоловік, а у 2010 році - її молодший син ОСОБА_8.
У 2008 році між її чоловіком та відповідачем почалися сварки з приводу користування будинком. При черговому спілкуванні з чоловіком вона дізналася, що відповідач є власником будинку, а не вона та її чоловік.
Вона неодноразово просила переоформити будинок на своє ім'я, але відповідач відмовлявся це зробити.
Посилаючись на ту обставину, що будинок був куплений за її гроші, які були виручені від продажу будинку у м.Миколаєві та надіслані синові з Італії, позивач просила визнати удаваним в частині зазначення покупця договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2, укладений між відповідачем та ОСОБА_6 28 вересня 2005 року, визнати її покупцем та власником цього будинку.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що позивач не є належним позивачем по справі, оскільки гроші, за які був придбаний спірний будинок, належали його батькові та йому. Крім того позивач пропустила строк звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 19 січня 2012 року позов було задоволено.
Визнано договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2, укладений 28 вересня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_9, в частині покупця недійсним, визнано ОСОБА_5 покупцем цього будинку. Також визнано право власності на цей будинок за ОСОБА_5 Розподілено судові витрати.
Відповідач ОСОБА_3 подав на рішення апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст.235 ЦК України оспорюваний договір стосовно покупця є удаваною угодою, а дійсним покупцем є позивачка.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду та вважає їх незаконними та необґрунтованими.
Відповідно до ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Згідно з ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Стаття 235 ЦК України регламентує, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Пункт 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачає, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Положеннями ст.217 ЦПК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Згідно з ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 і 59 ЦПК України про їх належність та допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В силу приписів ст.60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, повинен довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Недоведеність позову є підставою для відмови у його задоволенні.
З п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009 р. вбачається, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Як вбачається з відмовних матеріалів Баштанського РВ УМВС України у Миколаївській області №411 від 20.03.2008 р., №44 від 06.01.2011 р., №763 від 01.06.2011 р., та матеріалів справи, зокрема договору купівлі продажу, технічного паспорту будинку (а.с.15, 127-136), відповідач ОСОБА_3 28 вересня 2005 року уклав з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2, який був посвідчений приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_9, реєстр №1605. Повна оплата вартості будинку підтверджена п.3 Договору, відповідно до якого продавець отримав від покупця до підписання договору 35 500 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позову ОСОБА_5, які передбачені ст.235 ЦК України, відсутні.
Як зазначено вище, диспозиція цієї статті передбачає вчинення як удаваного правочину, так і правочину, який насправді вчинено між тими самими сторонами.
Так як позивач не заперечувала вчинення саме угоди купівлі-продажу та стверджувала, що спірний будинок куплено не ОСОБА_3, а нею, тобто правочин вчинено іншими сторонами ніж у ньому зазначено, то у районного суду не було підстав для застосування до спірних правовідносин ст.235 ЦК України.
В судовому засіданні було встановлено, що саме відповідач придбавав спірний будинок та сплачував за нього кошти і його воля була спрямована на придбання цього будинку в свою власність.
Оскільки районний суд був іншої думки і задовольнив позов ОСОБА_5, то допущену ним судову помилку слід виправити рішенням апеляційного суду, відмовивши позивачу у задоволенні позову.
За такого, твердження ОСОБА_5 про те, що будинок куплений переважно за належні їй кошти, не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки вона не є стороною договору про удаваність частини якого просить.
До того ж, як свідчать наявні в матеріалах справи листи та відмовні матеріали, позивач ОСОБА_5 знала про умови спірного договору, понад 5 років погоджувалась з його умовами щодо покупця, та протягом цього часу в будинок не вселялася. Як на момент укладення спірної угоди, так і на цей час продовжує проживати та працювати в республіці Італія.
На підставі ст.88 ЦПК України підлягають розподілу судові витрати по справі. З позивача на користь відповідача підлягає стягненню 513 грн.41 коп. судового збору, сплаченого ним при подачі апеляційної скарги.
Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 19 січня 2012 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення.
Відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2, укладеного 28 вересня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_9, реєстр №1605, в частині зазначення покупця недійсним, визнання її покупцем будинку та визнання за нею права власності на нього.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 513 грн. 41 коп. судового збору, понесеного ним при подачі апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді