Справа №22-ц-723/12 27.03.2012 27.03.2012 27.03.2012
Справа №22-ц-723/1 Головуючий суду першої інстанції - Рум'янцева Н.О. Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О.В.
27 березня 2012 року м.Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Лисенка П.П.,
суддів: Самчишиної Н.В., Локтіонової О.В.,
із секретарем судового засідання - Громовою Л.В.,
за участю:
позивача - ОСОБА_3,
представника позивача - ОСОБА_4,
відповідача - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3 та ОСОБА_6
на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 12 січня 2012 року
за позовом
ОСОБА_3 та ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ОСОБА_5, третя особа - Ленінський відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, про витребування майна із чужого незаконного володіння,
31 серпня 2011 року позивачі пред'явили зазначений позов, який обґрунтували наступним.
З 23 травня 2002 року позивач ОСОБА_3 є власником 1\4 частини житлового будинку по АДРЕСА_1. Інші 3\4 частини будинку належать відповідачу по справі ОСОБА_7.
12 грудня 2008 року рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва було ухвалено провести реальний розподіл домоволодіння та визначено порядок користування земельною ділянкою.
23 грудня 2009 року рішенням цього ж суду було ухвалено про усунення перешкод у користуванні ОСОБА_7 житловим будинком та земельною ділянкою та вселення відповідача на його частину будинку.
В березні 2011 року державний виконавець Ленінського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції у його відсутність та відсутність його дружини здійснив примусове виконання зазначеного рішення.
Повернувшись додому, позивачі з'ясували, що замки в будинку замінені. Доля, належного їм майна, не відома, оскільки відповідачі відмовляються повернути їх речі, або повідомити про їх місцезнаходження.
Посилаючись на викладене, позивачі просили витребувати у відповідачів належні їм речі на загальну суму 169 770 грн.50 коп. або їх вартість.
Заперечуючи проти позову, відповідачі зазначали, що позивачі до дати їх вселення у будинок, не проживали там протягом 2 років. Весь цей час позивач ОСОБА_3 перешкоджав державному виконавцю виконувати рішення, оскільки не допускав його для проведення виконавчих дій. В березні 2011 року при примусовому вселенні вони все наявне в будинку майно перенесли в гараж, звідки його 29 березня забрала позивач ОСОБА_6
Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 12 січня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відмовлено у зв'язку з недоведеністю.
Позивачі, не погоджуючись з рішенням, подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати.
Свої вимоги обґрунтували тим, що суд не в повній мірі дослідив наявні у справі докази, а тому на їх думку прийшов до неправильних висновків.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведено наявності зазначеного ними в позові майна в спірному будинку, та його утримання відповідачами.
Колегія суддів погоджується з встановленими судом І інстанції обставинами та правовідносинами, його висновками щодо них та результати вирішення справи вважає законними та обґрунтованими.
Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Між тим, згідно з ст.ст.10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24 жовтня 2003 року рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва за ОСОБА_3 було визнано право власності на 1\4 частину житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 (а.с.8,9). 3\4 частини цього житлового будинку відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом належать ОСОБА_7 (а.с.53, 54).
12 грудня 2008 року рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва було ухвалено провести реальний розподіл зазначеного будинку та визначено порядок користування земельною ділянкою.
23 грудня 2009 року рішенням цього ж суду було ухвалено про усунення перешкод у користуванні ОСОБА_7 житловим будинком та земельною ділянкою, про виселення ОСОБА_3 з належних ОСОБА_7 приміщень та про вселення ОСОБА_7 на його частину будинку (а.с.50).
Відповідач ОСОБА_3 протягом двох років чинив перешкоди у примусовому виконанні зазначеного рішення, що доведено актами державного виконавця та ухвалою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 12.04.2010 р. про дозвіл державному виконавцю на примусове проникнення до спірного будинку для виконання вселення відповідача (а.с.15, 37-44, 107-113, 116-119). Зазначені документи свідчать, що позивачі протягом двох років у названому будинку не проживали. Це ж доведено особовим рахунком на електроенергію, актом КП «Миколаївводоканал», відповіддю на звернення управління експлуатації газового господарства м.Миколаєва (а.с.47-49).
Відповідно до постанови від 14 червня 2011 року за фактом нібито незаконного утримання відповідачами речей позивачів було відмовлено у порушенні кримінальної справи (а.с.17).
Свідки у судовому засіданні не підтвердили фактів, викладених у позовній заяві.
З урахуванням викладених обставин та вимог законодавства, суд першої інстанції правильно визначив, що позивачами не було доведено належними та допустимими доказами фактів, викладених ними у позові, а тому вірно відмовив у задоволенні їх позовних вимог у зв'язку з недоведеністю. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а позивачі достовірно не довели своїх вимог.
Оскільки рішення районного суду є законним та обґрунтованим, колегія суддів не вбачає підстав для його зміни або скасування.
Твердження апелянтів, що районний суд не в повній мірі дослідив всі наявні докази, а тому прийняв не правильне рішення, не підтверджується матеріалами справи.
Суд першої інстанції всебічно, повно та безпосередньо дослідив всі наявні у справі докази і прийняв рішення з урахуванням ст.11 ЦПК України, яка передбачає диспозитивність цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст.303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 12 січня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді