18 жовтня 2006 р.
№ 39/69
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кривди Д.С.,
суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Бессараб О.В.
від відповідача: не з'явився
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційна фірма “Фортуна-Д».
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2006р.
у справі № 39/69 Господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Державної компанії “Укрекокомресурси» в особі Севастопольського міського управління “Севастопольекокомресурси»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційна фірма “Фортуна-Д»
про стягнення 245376,01 грн.,
Державна компанія “Укрекокомресурси» звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційна фірма “Фортуна-Д» про стягнення 245376,01 грн., з яких основний борг -234347,80 грн., пеня -11028,30 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2006р. (суддя О.В.Ліпинський), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2006р. (судді: І.М.Науменко, Л.М.Білецька, О.В.Голяшкін), позовні вимоги Державної компанії “Укрекокомресурси» задоволено: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційна фірма “Фортуна-Д» на користь Державної компанії “Укрекокомресурси» 234347,80 грн. заборгованості та 11028,30 грн. пені.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю “Комерційна фірма “Фортуна-Д» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2006р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2006р. та прийняти нове рішення. Свою вимогу Товариство з обмеженою відповідальністю “Комерційна фірма “Фортуна-Д» мотивує тим, що господарським судом першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційна фірма “Фортуна-Д», перевіривши правильність застосування місцевим та апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційна фірма “Фортуна-Д» не підлягає задоволенню.
Господарським судом встановлено:
26.10.2004р. між сторонами у справі був укладений договір № 210, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати послуги щодо збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використання тари (упаковки) з під ввезеної відповідачем на територію України продукції та окремих видів відходів, як вторинної сировини згідно із затвердженим переліком, що утворюється внаслідок використання імпортної продукції, в тому числі шляхом залучення до виконання третіх осіб.
Пунктом 2.2 договору відповідач зобов'язався прийняти надані послуги з оформленням акту і оплатити їх у відповідності з Аркушем про пакування і вантажною митною декларацією, відповідно до тарифів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001р. № 915 та постанови Кабінету Міністрів України від 17.03.2004р. № 324
Пунктом 3.2 договору передбачено, що обов'язок по здійсненню розрахунків виникає у відповідача з дня митного оформлення вантажу і повинен бути виконаний не пізніше 7-денного строку з дня його виникнення, незалежно від надання компанією актів виконаних робіт.
Відповідно до договору, відповідач зобов'язався прийняти надані послуги з оформленням акту і оплатити їх у відповідності з Аркушем про пакування і вантажною митною декларацією.
В період дії договору з 26.10.2004р. по 29.08.2005р. відповідачем здійснено митне оформлення товару, яке надходило у тарі (упаковці) на загальну суму 234347,80 грн., яке до теперішнього часу не сплачена.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Поняття, підстави виникнення та загальні умови виконання господарських зобов'язань визначено у статтях 173, 174, 193 Господарського кодексу України; зокрема, господарські зобов'язання виникають з господарського договору та виконуються відповідно до його умов.
Згідно ст. 4 Закону України “Про відходи» цей Закон регулює відносини, пов'язані з утворенням, збиранням і заготівлею, перевезенням, зберіганням, обробленням (переробленням), утилізацією, видаленням, знешкодженням та захороненням відходів, що утворюються в Україні, перевозяться через її територію, вивозяться з неї, а також з перевезенням, обробленням та утилізацією відходів, що ввозяться в Україну як вторинна сировина.
Згідно ст. 39 Закону України “Про відходи» за розміщення відходів із суб'єктів підприємницької діяльності стягується плата. Розмір плати встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території на якій вони розміщені. За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі. Нормативи плати за розміщення відходів визначає Кабінет Міністрів України.
З метою створення умов для організації збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини, а також зменшення негативного впливу відходів на довкілля Кабінетом Міністрів України 26 липня 2001р. прийнято постанову № 915 “Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини». Даною постановою Кабінетом Міністрів України, зокрема постановлено: “Підприємства, установи, організації усіх форм власності, що використовують тару (упаковку) для пакування і перевезення продукції, зобов'язані забезпечити збирання (приймання), зберігання і утилізацію усіх видів використаної тари (упаковки), в якій знаходилася продукція цих підприємств, установ, організацій, на всій території, де реалізується продукція;
підприємства, установи, організації, що імпортують продукцію в тарі (упаковці), у разі укладення угод на поставку в Україну товарної продукції зобов'язані передбачити утилізацію чи вивезення з України всього обсягу використаних матеріалів і тари. При цьому підприємства, установи, організації, що використовують тару (упаковку) для пакування і перевезення продукції або імпортують продукцію в тарі (упаковці), можуть це виконувати:
самостійно з дотриманням вимог законодавства здійснювати збирання, сортування, заготівлю та утилізацію використаної тари (упаковки) відповідно до мінімальних норм утилізації;
шляхом укладення договорів про надання послуг із збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) з Компанією чи іншими спеціалізованими підприємствами, що мають відповідні ліцензії і умови для надання таких послуг на території України, де реалізується та утворюється відповідна використана тара (упаковка), а також здійснення оплати за надання обумовлених послуг згідно із загальним обсягом тари (упаковки), яка використовується для пакування та перевезення продукції за затвердженими тарифами.
Плата за надання Компанією зазначених послуг встановлюється відповідно до тарифів, затверджених пунктом 2 цієї постанови, та вноситься підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, що використовують тару (упаковку) для пакування і перевезення продукції і не забезпечують її приймання та утилізацію, на спеціальний рахунок Компанії щокварталу до 15 числа місяця, що настає за звітним періодом, а підприємствами - імпортерами продукції в тарі (упаковці) - не пізніше семи днів від дати митного оформлення продукції, що ввозиться на територію України. Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми, підприємства, що імпортують продукцію у тарі (упаковці) зобов'язані передбачити утилізацію чи вивезення з України всього обсягу використаних матеріалів і тари, при цьому вони можуть це виконувати самостійно або шляхом укладення договорів».
Як вже було зазначено, позивач -Державна компанія “Укрекокомресурси» та відповідач уклали договір № 210, за яким позивач зобов'язався надати відповідачу послуги щодо збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використання тари (упаковки) з під ввезеної відповідачем на територію України продукції та окремих видів відходів, як вторинної сировини згідно із затвердженим переліком, що утворюється внаслідок використання імпортної продукції, в тому числі шляхом залучення до виконання третіх осіб, а відповідач зобов'язався прийняти надані послуги з оформленням акту і оплатити їх у відповідності з Аркушем про пакування і вантажною митною декларацією, відповідно до тарифів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001р. № 915 та постанови Кабінету Міністрів України від 17.03.2004р. № 324.
Як вже було зазначено вище, відповідачем в період дії договору, а саме: з 26.10.2004р. по 29.08.2005р. було ввезено та здійснено митне оформлення товару, який надійшов в тарі (упаковці), що підлягає утилізації, проте, свої зобов'язання щодо сплати послуг позивача не пізніше 7-денного строку з дня митного оформлення вантажу, незалежно від надання позивачем актів виконаних робіт, на загальну суму 234347,80грн. не виконав. За таких обставин, господарський суд попередніх інстанцій дійшов правомірного висновку щодо стягнення з відповідача вартості послуг.
Посилання відповідача на те, що позивачем не було надано послуг відповідачу щодо збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) з під ввезеної на територію України продукції, оскільки використана тара у відповідача відсутня, не може бути прийнято до уваги, оскільки, відповідач не доводить те, що тара (упаковка), в якій було ввезено ним на територію України товар, була відповідачем самостійно з дотриманням вимог законодавства зібрана, зсортована, заготовлена та утилізована або вивезена ним за межі митної території України.
Враховуючи наведене, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2006р. у справі № 39/69 є такою, що відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційна фірма “Фортуна-Д» залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2006р. у справі № 39/69 залишити без змін.
Головуючий - суддя Кривда Д.С.
судді Жаботина Г.В.
Уліцький А.М.