25 жовтня 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Охрімчук Л.І.,
Лихути Л.М.,
Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради, третя особа - ВАТ “Азмол», про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду від 31 травня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 2 листопада 2005 року,
В лютому 2004 року ОСОБА_2, а також ОСОБА_1 в своїх та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3, звернулись в суд з позовом до ОСОБА_4 та управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради, третя особа - ВАТ “Азмол» про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого в травні 1993 року на ім»я ОСОБА_4, посилаючись на те, що відповідачка приватизувала квартиру лише на себе незаконно, оскільки в квартирі проживають і зареєстровані також і вони, позивачі.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 31 травня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 2 листопада 2005 року, позов задоволено частково. Поновлено позивачам строк позовної давності. Свідоцтво про право власності на квартиру визнано недійсним в частині ¾ часток квартири та визнано за ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності на ¼ частку квартири за кожним.
В касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про відмову в позові, посилаючись на їх необґрунтованість та порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 202 ЦПК України 1963 року, який був чинним на час розгляду судом спору, рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови “Про судове рішення» від 29 грудня 1976 року № 11 роз»яснив, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, виданого на ім»я відповідачки ОСОБА_4, в частині ¾ часток квартири, та визнання за кожним з позивачів право власності на ¼ частку квартири, суд виходив з того, що на час передачі квартири у власність відповідачки ОСОБА_4 право користування нею мали також і позивачі, які зараз бажають приватизувати її.
Однак, з таким висновком погодитися не можна.
Так, відповідно до ст. 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім»ї, які постійно мешкають в даній квартирі, на підставі рішень відповідних органів приватизації.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про згоду позивачів та відповідачки на передачу їм спірної квартири у спільну часткову власність, а тому висновок суду про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, виданого на ім»я відповідачки, лише в частині ¾ часток квартири, та визнання права власності на ¼ частку квартири за кожним з позивачів не можна визнати обгрунтованим. До того ж, ухваливши рішення про визнання за кожним з позивачів права на ¼ частку квартири суд на порушення ст. 15-1 ЦПК України 1963 року вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки позивачі таких вимог не заявляли.
Крім того, вирішуючи спір, суд неправильно визначив процесуальний статус осіб, які беруть участь у справі, оскільки при оспоренні свідоцтва про право власності на квартиру відповідачем крім ОСОБА_4 також повинен бути власник житла, яким на час передачі квартири у власність відповідачки був Бердянський дослідний нафтомаслозавод, а орган приватизації - третьою особою на стороні власника житла.
Допущені судами порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому на підставі ст. 338 ч.2 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з передачею справи на новий розгляд суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336 ч.1 п.2, 338, 344 ч.1 п.2 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Бердянського міськрайонного суду від 31 травня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 2 листопада 2005 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є.Ф.Левченко
Л.М.Лихута
Л.І.Охрімчук
Я.М.Романюк