Справа № 11-692\2006 p. Головуючий у 1 інстанції - Білий В.М.
Доповідач - Сердюк О.Г.
28 вересня 2006 року колегія судців судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Чернігівської області в складі:
головуючого судді - Широян Т.А. суддів - Сердюка О.Г., Шахової О.Г. з участю прокурора - Надточій О.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляцію засудженого ОСОБА_1 на постанову Менського районного суду Чернігівської області від 01 серпня 2006 року,
Зазначеною постановою суду відмовлено ОСОБА_1 засудженого вироком Дніпропетровського районного суду м. Дніпропетровська від 10.12.2003 року в задоволенні його заяви про приведення вироку у відповідність до чинного законодавства.
Суд першої інстанції аргументував своє рішення тим, що відповідно до вимог п. 22.5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, та у зв'язку з прийняттям Закону України від 02 червня 2005 року № 2635 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення", яким здійснена декриміналізація окремих злочинів проти власності, діяння вчинене ОСОБА_1 не вважається дрібним, а є кримінальним, оскільки вартість викраденого майна на момент вчинення злочину перевищувала 51 грн.
В апеляції ОСОБА_1 просить постанову суду скасувати як незаконну та необгрунтовану та прийняти законне рішення. Свої вимоги мотивує тим, що суд відмовив в задоволенні заяви без достатнього обґрунтування прийнятого рішення. Вважає, що за крадіжку велосипеда, який має незначну вартість, на даний час, не наступає кримінальна відповідальність і тому у зв'язку з декриміналізацією він не повинен відбувати покарання за вчинення крадіжки чужого майна на суму 80 грн.
Заслухавши доповідача, думку прокурора вважавшого постанову суду законною та обґрунтованою, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.02.2002 року ОСОБА_1 засуджений за скоєння злочину передбаченого ст. 140 ч.2 КК України (1960 p.), крадіжка чужого майна (велосипеда) на загальну суму 80 грн. та призначено покарання у вигляді 1 року позбавлення волі, з іспитовим строком 1 рік. Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2003 року ОСОБА_1 засуджений за ст. 187 ч.2 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ст.71 КК України, до назначеного покарання повністю приєднано покарання, призначене вироком Жовтневого районного суду М.Дніпропетровська від 19.02.2002 р. і остаточне визначено покарання 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
На час вчинення першого злочину кримінальна відповідальність за ст. 140 КК України (1960 р) наступала при викраденні чужого майна на суму, яка перевищувала три неоподатковувані мінімуми доходів громадян, тобто 51 грн. З цього слідує, що суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу злочину, і що підстав для звільнення його від кримінальної відповідальності, за вчинений злочин, передбачений ст. 140 ч.2 КК України (1960р.), не має.
Дана обставина підтверджується і тим, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 року (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) зміна відповідним нормативно-правовим актом мінімального розміру заробітної плати, а відповідно і зміна соціальної пільги чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, не тягне за собою зміни диспозиції норми кримінального закону, зміст якої визначається із застосуванням такого розміру, тобто не тягне за собою зміни кваліфікуючих ознак злочинів і не має зворотної дії у часі.
За таких обставин постанова суду є законною і обгрунтованою, а апеляція безпідставною і такою, що задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365,366, 379 КПК України,
колегія суддів, -
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Менського районного суду від 01 серпня 2006 року про відмову в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_1 - без змін.