головуючого
Заголдного В.В.
суддів
Селівона О.Ф., Шелеста М.А.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 жовтня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на постановлені щодо нього судові рішення.
Вироком Білопільського районного суду Сумської області від 26 липня 2005 року
ОСОБА_1,
раніше судимого 03.10.1997р.
Білопільським районним судом
Сумської області за ст.ст. 81 ч. 4,
42 ч. 3 КК України на 6 років
позбавлення волі, -
засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ “Надія» 597 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 3 листопада 2005 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він у березні 2005 року, приблизно о 22 годині, повторно, шляхом вільного доступу проник на охоронювану територію молочно-товарної ферми № 1 ТОВ “Надія», що розташована АДРЕСА_1, де з корівника, шляхом демонтажу таємно викрав вмонтований в транспортер електричний двигун вартістю 597 грн.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 посилається на те, що територія ферми ніким не охоронялася, а тому його дії за ознакою проникнення кваліфіковані неправильно, просить, як убачається зі змісту скарги, вирок та ухвалу щодо нього змінити, перекваліфікувавши його дії з ч. 3 на ч. 2 ст. 185 КК України та звільнити від покарання на підставі Закону України “Про амністію», оскільки у нього на утриманні троє неповнолітніх дітей.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, грунтуються на зібраних по справі доказах, зокрема, показаннях самого засудженого, який повністю визнав свою вину та показаннях свідка ОСОБА_2.
Щодо доводів у скарзі ОСОБА_1 про неправильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України, то вони є безпідставними, оскільки територія молочно-товарної ферми охоронялася сторожем, який відповідав за збереження майна ферми, до якого належав і викрадений засудженим електродвигун. Про те, що молочно-товарна ферма охоронялася свідчить договір про повну матеріальну відповідальність, укладений директором ТОВ “Надія» з однієї сторони і сторожем ОСОБА_2. - з іншої.
Аналіз зібраних по справі доказів дає підстави касаційному суду зробити висновок про правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 185 ч. 3 КК України.
За цим Законом йому призначено мінімальне, передбачене санкцією цієї статті, покарання, з дотриманням вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, даних про особу винного та обставин, які пом'якшують покарання. Підстав для пом'якшення покарання колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального законодавства України не виявлено.
Що стосується прохання у скарзі ОСОБА_1 про застосування щодо нього Закону України “Про амністію» від 31 травня 2005 року, то воно задоволенню не підлягає, оскільки згідно ст. 1 цього Закону, звільненню від покарання у виді позбавлення волі на певний строк підлягають особи, засуджені за умисні злочини, за які законом передбачено покарання, менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше 5 років, а ч. 3 ст. 185 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 6 років.
На підставі наведеного, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів
У задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 відмовити.
Заголдний В.В. Селівон О.Ф. Шелест М.А.