05 березня 2012 року Справа № 1170/2а-5261/11
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі: головуючого -судді Чубара Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом приватного підприємства „Віктор і К” до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання незаконними дії та скасування податкового повідомлення -рішення, -
ПП „Віктор і К” звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання незаконними дії та скасування податкового повідомлення -рішення.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржувані дії відповідача щодо визнання правочинів нікчемними суперечать чинному законодавству, податкове повідомлення -рішення прийнято необґрунтовано
Висновки перевіряючих ґрунтуються на припущеннях про відсутність використання у господарській діяльності ПП „Віктор і К” з придбанням (продажу) товарів у ТОВ „Алівіс”. Проте, факт придбання (продажу) товарів підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а результатом від придбання товарів (продажу) є отримання прибутку.
Посадові особи відповідача, стверджуючи про нікчемність правочинів, не мали права керуватися лише припущеннями фіктивності (нікчемності) укладених угод, а їх позиція про те, що ці угоди очевидно суперечать інтересам держави і суспільства, не підтверджена належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими, а тому висновки відповідача щодо нікчемності право чинів не підкріплені жодним доказом і носять характер суб'єктивних припущень.
Представник позивача в судове засідання, призначене на 05.03.2012р., не з'явився, подавши до суду заяву про розгляд справи без участі представника в порядку письмового провадження (а. с. 195)
В судове засідання, призначене на 05.03.2012р., представник відповідача не з'явився, подавши до суду заяву про розгляд справи без участі представника в порядку письмового провадження (а. с. 196). При цьому, в своїх письмових запереченнях проти задоволення позовних вимог посилаються на те, що дії та висновки податкового органу при здійсненні перевірки позивача відповідають виявленим порушенням та вимогам законодавства, оскаржуване податкове повідомлення -рішення є законним.
Зазначає, що позивачем не було підтверджено відповідними первинними бухгалтерськими документами здійснення передачі товару від продавця до покупця за договорами. Виходячи із зазначеного податковим органом зроблено висновок про безтоварність операцій та їх спрямованість на ухилення від сплати податку, шляхом формування завищених податкового кредиту та валових витрат. (а. с. 165 -170)
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.
Дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ПП „Віктор і К” зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Світловодської міської ради Кіровоградської області 21.04.2003р. (а.с.10)
В період з 04.11.2011р. по 07.11.2011р. посадовими особами податкового органу здійснено виїзну документальну перевірку позивача з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП „Саланг-ТМ”, ТОВ „Алівіс” за період з 01.01.2008р. по 30.06.2011р., за результатами якої складено акт перевірки від 14.11.2011р. №293/2320/20651018. В даному акті перевірки податковим органом зафіксовано порушення підприємством п.1 ст.203, 215,228,662,655,656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП „Віктор і К” в липні-вересні 2008р. з постачальником ПП „Саланг-ТМ” та в грудні 2010р. з постачальником ТОВ „Алівіс”. У ПП „Віктор і К” відсутнє право на формування валових витрат по операціям з підприємствами постачальниками в розумінні ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. В порушення п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” ПП „Віктор і К” завищено валові витрати за 3 кв. 2008р. на суму 10040грн. та за 4 кв.2010р. на суму 64651 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за 3 кв.2008р. на суму 3148 грн. та за 4 кв.2010р. на суму 13015 грн. (а.с.23-38)
На підставі висновків, викладених в акті перевірки, 05.12.2011р. податковим органом прийнято податкове повідомлення рішення №0000782300, яким відповідачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток, за основним платежем -16163 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -8081,5 грн. (а.с.57)
Згідно п.5.1. ст.5 „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (далі за текстом - Закон № 334/94-ВР, чинного на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Судом встановлено, що 10.12.2010р. між ТОВ „Алівіс” (продавцем за договором) та позивачем (покупцем за договором) було укладено договір купівлі-продажу №16/12/10 відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар (насіння сояшника), в асортименті, якістю, за ціною та на інших умовах відповідно до даного договору. (а.с.59)
На виконання вимог вказаного договору, позивачем ведеться книга відвантажувань на вантажі, що ввозяться і вивозяться через автомобільні ваги, яка підтверджує факт виконання договору. (а.с.63)
Позивачем до суду надано копію рахунок-фактури № сф-13/12-1 від 13.12.2010р. на загальну суму з ПДВ 62470,34 грн. відповідно до якого ПП „Віктор і К” придбало у ТОВ „Алівіс” насіння сояшника. (а. с. 60)
Згідно видаткової накладної від 17.12.2010р. №РН-1712-3 ТОВ „Алівіс” передало позивачу даний товар (а.с.61). Його оплату позивачем здійснено в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок ТОВ „Алівіс” в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням. (а. с. 89)
Факт надання послуг (продажу товару) ТОВ „Алівіс” позивачу підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме податковою накладною №17123 від 17.12.2010р. на загальну суму з ПДВ 62470,00 грн. (а. с. 62)
30.07.2008р. між ТОВ „Саланг-ТМ” (продавцем за договором) та позивачем (покупцем за договором) було укладено договір купівлі-продажу №30/07/08 відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар. (а. с. 66-67)
Позивачем до суду надано копії рахунків-фактури № сф-3007-2 від 30.07.2008р. на загальну суму з ПДВ 5699,98 грн. та №сф-3007-2 від 30.07.2008р., відповідно до яких ПП „Віктор і К” придбало у ПП „Саланг-ТМ” полуцеліндри Pipe Sechion. (а.с.68-69)
Згідно видаткової накладної від 28.08.2008р. №РН-2808-2 ПП „Саланг-ТМ” передало позивачу даний товар (а.с.70). Його оплату позивачем здійснено в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок ПП „Саланг-ТМ” в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями. (а. с. 76, 77).
Факт надання послуг (продажу товару) ПП „Саланг-ТМ” позивачу підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме податковою накладною №3007.2 від 30.07.2008р. на загальну суму з ПДВ 5699,98 грн., №2808.2 від 28.08.2008р. на загальну суму з ПДВ 12048,43 грн., №29/08 від 29.08.2008р. на загальну суму з ПДВ 3063,34 грн. (а. с. 71-75)
Аналіз змісту наданих документів дає підстави для висновку, що вказані документи підтверджують факт купівлі-продажу товарів.
Судом критично оцінюються доводи відповідача, про те, що купівлі товару від контрагентів не підтверджено належними первинними документами з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом МФУ від 24.05.95 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність купівлі-продажу товарів від ПП „Саланг-ТМ”, ТОВ „Алівіс” на підставі договорів, оскільки укладення договору, який передбачає купівлю-продаж товару є ознакою господарської діяльності. Зміст договорів про надання товарів (послуг) та їх особливість у цілому полягають в тому, що вони споживаються у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Тобто, результат послуг не має матеріального виразу та проявляється лише шляхом впливу на результати господарської діяльності замовника послуг.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на формування валових витрат по операціям з підприємствами постачальниками.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача по визнанню правочинів нікчемними суд виходить з наступного.
Як вбачається з акта перевірки відповідачем встановлено факти здійснення господарських операцій між позивачем та постачальниками без мети настання реальних наслідків та відповідно до п.1 ст.203, ст.215 ЦК України визначено їх нікчемними та такими, що не створюють юридичних наслідків.
Відповідачем зроблено висновок про порушення статей п.1 ст.203, ст.215, 228,662,655,656 ЦК України в частині в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП „Віктор і К” в липні-вересні 2008р. з постачальником ПП „Саланг-ТМ” та в грудні 2010р. з постачальником ТОВ „Алівіс”.
Відповідно до акта перевірки вказані вище господарські операції, на думку податкового органу, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону.
Також, відповідачем зроблено висновок, про здійснення позивачем діяльності спрямованої на проведення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди.
Суд критично оцінює твердження відповідача, на порушення позивачем вимог ст.203, ст. 215, ст. 228 ЦК України.
Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів, чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином, для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:
- вина суб'єктів підприємницької діяльності, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;
- такий умисел повинен виникнути до моменту укладення угоди;
- мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.
Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання учинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.
Відповідно до ст. 24 Кримінального кодексу України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачення його суспільно небезпечних наслідків і бажання їх настання.
Щодо наявності умислу суб'єкта підприємницької діяльності, то він визначається як умисел такої особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями частини першої статті 208 Господарського кодексу України.
Зазначена позиція відображена в Постанові Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, в якій серед іншого зазначено, що перелік правочинів які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Відповідно до Узагальнення Верховного суду України від 24.11.2008р. „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
Отже, передумовою для встановлення факту нікчемності господарської угоди є встановлення факту її фіктивності, тобто безтоварного характеру, укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.
Факт нікчемності господарської угоди повинен доводитись належними доказами, наприклад вироком суду, що набрав законної сили, про притягнення до кримінальної відповідальності осіб за відповідне злочинне діяння (фіктивне підприємництво, підроблення документів, тощо), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між укладеними угодами та несплатою податків, вину в ухиленні від сплати податків.
Відповідно до приписів ст. ст. 6, 67 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.ст. 19, 58 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Таким чином, чинним законодавством України не передбачено, що на одну із сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, покладено обов'язок з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це є підставою для індивідуальної відповідальності цієї сторони.
У разі фактичного здійснення господарської операції, порушення законодавства з боку контрагентів не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього даного права, якщо він виконав усі передбачені законом умови для цього і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі „Інтерсплав проти України”, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
Податковим органом не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що ПП „Віктор і К”, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, допущені його контрагентами ПП „Саланг-ТМ”, ТОВ „Алівіс”, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.
Згідно п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Встановлення факту наявності або відсутності об'єкта оподаткування податком на додану вартість, дата виникнення такого податкового зобов'язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об'єкт оподаткування.
Відповідно до положень ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
Крім того, зміст акта перевірки від 14.11.2011р. №293/2320/20651018 позивача свідчить про те, що перевірка проводилася на підставі акта ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 09.03.2011р. № 708/23-05/30566468 документальної невиїзної перевірки ТОВ „Алівіс” з питань дотримання вимог податкового законодавства; акта Кременчуцької ОДПІ від 17.06.2011 р. № 4191/23-209/34397742 документальної невиїзної перевірки ПП „Саланг-ТМ” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства; податкової звітності, первинних бухгалтерських документів та регістрів бухгалтерського обліку.
Даний акт перевірки ґрунтується на підставі висновків акта ДПІ у Дарницькому районі м.Києва від 09.03.2011р. № 708/23-05/30566468 документальної невиїзної перевірки ТОВ „Алівіс” з питань дотримання вимог податкового законодавства; акта Кременчуцької ОДПІ від 17.06.2011р. №4191/23-209/34397742 документальної невиїзної перевірки ПП „Саланг-ТМ” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства; податкової звітності, первинних бухгалтерських документів та регістрів бухгалтерського обліку.
При цьому, первинні документи по взаємовідносинах позивача та ПП „Саланг-ТМ”, ТОВ „Алівіс” проігноровані Світловодською ОДП для встановлення реальності господарських операцій, також відсутні будь-які посилання податкового органу, що первинні документи ТОВ „Віктор і К” визнані в судовому порядку недійсними.
Якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.
Суд враховує, що Світловодською ОДПІ обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати незаконними дії Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції щодо визнання нікчемними правочинів по операціям ПП „Віктор і К” з ТОВ „Алівіс”, які мали місце в грудні 2010р., ПП „Саланг-ТМ”, які мали місце з 01.06.2008р. по 31.03.2011р.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції №0000782300 від 05.12.2011 року.
Присудити приватному підприємства „Віктор і К” судові витрати з державного бюджету шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції грошові кошти в розмірі 31,00 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.В.Чубара