ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
29.09.2008 р. 17:53 № 2/363
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Келеберда В.І., суддів -Літвіновій А.В., Степанюка А.Г. при секретарі судового засідання Мельниковій Л.В.
за результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи
за позовом Заступника Генерального прокурора України
до Державного комітету України у справах національностей та релігій
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1
про визнання протиправним та скасування рішення
Обставини справи:
Позов заявлено до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання протиправним та скасування рішення Комітету від 09.06.08р. № 400-08 про надання ОСОБА_1 статусу біженця.
В судовому засіданні 29.09.08р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_1.
Обґрунтовуючи адміністративний позов, представники Генеральної прокуратури України зазначили, що оскаржуване рішення прийняте із порушенням вимог Закону України «Про біженців», оскільки під час його прийняття щодо надання статусу біженця ОСОБА_1 відповідачем не було наведено конкретних фактів переслідування цієї особи тощо. Додатково представники позивача зазначили, що законодавчими актами заборонено надавати статус біженця особі яка вчинила злочин неполітичного характеру, а не тільки по відношенню до тих осіб, яких судом визнано винними у вчиненні злочину.
Відповідач проти позову заперечував, мотивуючи прийняття рішення в межах визначеної законом компетенції органу та з урахуванням всіх обставин особової справи ОСОБА_1.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -адвокат ОСОБА_2. надав заперечення на адміністративний позов, в якому підтримав позицію відповідача та зазначив про наявність підстав у ОСОБА_1. щодо побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи -в даному випадку по відношенню до своєї сім'ї -на території Азербайджанської республіки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
09.06.08р. Державним комітетом України у справах національностей та релігій прийнято рішення № 400-08 про надання статусу біженця ОСОБА_1, громадянина Азербайджанської республіки. Як вбачається з рішення відповідача, статус біженця надано відповідно до абзацу другого статті 1 Закону України «Про біженців»від 21.06.01р. як особі, яка має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи.
Генеральною прокуратурою України проведено перевірку, за результатами якої позивачем 19.06.08р. принесено протест на рішення Держкомнацрелігій № 400-08 від 09.06.08р. про надання статусу біженця.
Згідно вимог ст. 21 Закону України «Про прокуратуру»протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу.
У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду.
Враховуючи, що повідомлення про відхилення протесту зареєстровано Генеральною прокуратурою України 04.07.08р., а до суду позивач звернувся з позовом 10.07.08р., то строки оскарження рішення Державного комітету до суду позивачем не пропущено.
Пленумом Вищого адміністративного суду України ухвалено постанову від 06.03.08р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ». Відповідно до наданих рекомендацій, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди мають перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Форми, найменування і порядок прийняття актів (рішень) державними чи іншими органами залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України, відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.
Статтею 6 Закону України від 21.06.01р. № 2557-ІІІ «Про біженців»встановлено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, зокрема прийняття рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця; координація взаємодії інших органів виконавчої влади з питань, що стосуються біженців; збір та аналіз інформації щодо наявності у країнах походження біженців умов, зазначених у абзаці другому статті 1 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.06р. № 1575 Державний комітет України у справах національностей та міграції реорганізовано у Державний комітет України у справах національностей та релігій. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.11.07р. № 1347 «Про внесення зміни до Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій» Держкомнацрелігій є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції в межах, визначених законодавством про біженців.
У своїй діяльності Держкомнацрелігій керується Конституцією України, Законом України «Про біженців», Конвенцією 1951 року про статус біженців та Протоколу до неї 1967 року, до якої Україна приєдналась у 2002 році без будь-яких застережень та іншими міжнародно-правовими актами, які були ратифіковані Верховною Радою України.
Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, державні гарантії захисту біженців регулюються Конституцією України, Законом України від 21.06.01р. № 2557-ІІІ «Про біженців»(далі-Закон), іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Зокрема до міжнародних норм права відносяться Конвенція про статус біженців 1951 року та Протокол про статус біженців 1967 року (ратифіковані Законом України від 10.01.02р. № 2942-ІІІ), якими визначено загальні принципи щодо захисту біженців.
Законом України від 21.10.99р. ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік).
Відповідно до зазначеного Керівництва надано загальний аналіз поняття «внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». Так, до елементу «побоювання»відносять суб'єктивний стан особи -її психічний стан, який пов'язаний із характеристикою особистості заявника, а тому зазначається, що висновок про стан у країні-походження не є визначальним. Суб'єктивний стан особи встановлюється при особистому спілкуванні із представниками державного органу.
Так, із ОСОБА_1 було проведено співбесіду, за результатами якої складено протокол та надано висновок спеціаліста.
Після встановлення суб'єктивного елементу, відповідно до зазначеного Керівництва, слід дослідити об'єктивний елемент - «обґрунтовані побоювання». Зазначено, що такі побоювання повинні ґрунтуватися тільки на особистому досвіді особи, а не досвіду інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, причиною виїзду ОСОБА_1. з Азербайджанської республіки є його переслідування за звичаєм кровної помсти з боку ворогів його родини -клану ОСОБА_3.
Відношення до соціальної групи представників сім'ї базується на параграфі 11 Керівництва з міжнародного захисту (УВКБ ООН, травень 2002 року), а саме: сімейний осередок є класичний приклад "певної соціальної групи". Сім'я - соціально організована група в суспільстві, окремі особи сприймаються суспільством на підставі їх сімейної належності. Члени сім'ї, пов'язані кровними узами, узами шлюбу чи доводяться далекими родичами, відповідають цьому визначенню, так як володіють загальною вродженою та незмінною характеристикою, яка є фундаментальною та захищеною.
Зазначеним Керівництвом встановлені й інші критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
Як вбачається з наведеного, відповідачем не було вчинено належну перевірку, оскільки комітет не прийняв до уваги обставини знаходження інших членів родини ОСОБА_1. на території Азербайджанської республіки.
Згідно з пунктом 53 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН, заявник може піддаватися різним впливам, які самі по собі не підпадають під визначення поняття "переслідування" (зокрема, дискримінація в різних формах), в деяких випадках спільно з іншими несприятливими факторами (наприклад загальний стан безпечності в країні походження). В таких випадках різні елементи, разом взяті, діють на психологічний стан заявника таким чином, що вони можуть бути визначені як претензії повністю обґрунтовані побоювання переслідувань на "сукупному ґрунті".
Виходячи з наведеного суд приходить до висновку, що при прийняті оскарженого рішення відповідачем не було зроблено сукупний аналіз обставин перебування третьої особи на території держави Україна, отже підстави для надання статусу біженця ОСОБА_1 у комітету були відсутні.
Заперечення відповідача щодо правомірності прийнятого рішення судом до уваги не приймаються також ґрунтуючись на наступному.
Встановлено, що ОСОБА_1 прибув в Україну з Російської Федерації, де проживав з 2002 року і за набуттям статусу біженця не звертався, що підтверджується його власними поясненнями та анкетою, які він надав Державному комітету України у справах національностей та релігій.
Крім того, за поясненнями самого ОСОБА_1., підтвердженими уповноваженими державними органами Азербайджанської республіки та Російської Федерації, він є громадянином обох цих держав.
У листі Генеральної прокуратури Російської Федерації від 23.06.08р. зазначено, що у зв'язку із зверненням Генеральної прокуратури Азербайджанської республіки про видачу ОСОБА_1. проводиться перевірка законності набуття ним російського громадянства і зазначене питання вирішується у судовому порядку.
Однак, Комітет у порушення ч. 3 ст. 14 Закону України «Про біженців»не встановив справжні факти щодо особи, не перевірив достовірність інформації: не з'ясував громадянства ОСОБА_1., не зважив на те, що російський громадянин прибув з Російської Федерації за російським паспортом, та як на підставу набуття статусу біженця вказував на переслідування ОСОБА_1. саме в Азербайджані, а не в Росії.
Відповідно до ст. 1 Закону біженець -це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Країною громадянської належності є країна, громадянином (підданим) якої особа є. За умови, коли особа має понад одне громадянство, вона не вважається такою, що не має захисту країни своєї громадянської належності, якщо без будь-якої поважної причини, що випливає з обґрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином (підданим) якої вона є.
Відповідно до статті А (2) Конвенції 1951 р. про статус біженців, особа, яка внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за ознакою належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів та знаходиться за межами країни своєї громадської належності та не може скористуватися захистом своєї країни, кваліфікується як біженець.
Таким чином ОСОБА_1, як громадянин Російської Федерації, мав право користуватись захистом Російської Федерації, за умови наявності у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування в Азербайджанській республіки.
Однак, не вказуючи причини свого приїзду з Російської Федерації на Україну та не зазначаючи про причини неможливості проживання у країні своєї громадянської належності (Росії) і небажання користуватись її захистом, ОСОБА_1 звернувся за захистом в Україні. До того ж, суд звертає увагу й на той факт, що ОСОБА_1 прибув на територію України 30.01.08р., а із заявою про надання йому статусу біженця звернувся лише 13.03.08р., тобто після затримання його правоохоронними органами України 13 лютого 2008 року.
Суд враховує також ті обставини, що Комітет при розгляді заяви третьої особи про надання статусу біженця встановив факт проживання ОСОБА_1. до прибуття на Україну на території Російській Федерації, а також той факт, що до відповідних органів щодо надання статусу біженця зазначена особа не зверталась.
Згідно з абзацом 7 ст. 10 Закону України «Про біженців»статус біженця не надається особі, яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні.
У статті 1 зазначеного Закону дається визначення «третя безпечна країна»- країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, за винятком випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи отримання притулку, оскільки така країна.
Згідно статті 14 Закону України «Про біженців»у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжності фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про біженців»статус біженця не надається особі, яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів.
До Генеральної прокуратури України надійшло клопотання Генеральної прокуратури Азербайджанської республіки від 15.02.08р. № 12/394-08 про видачу ОСОБА_1., в зв'язку з вчиненням цією собою тяжких злочинів та з метою притягнення його до кримінальної відповідальності.
Статтями 56, 58 Конвенції про статус біженців 1951 року передбачено, що Договірні Сторони зобов'язуються відповідно до умов, передбаченими цією Конвенцією, за вимогою видавати один одному осіб, що знаходяться на їх території, для притягнення до кримінальної відповідальності або для приведення вироку у виконання. Видача для притягнення до кримінальної відповідальності провадиться за такі діяння, які за законами запитуючої і запитуваної Договірних Сторін є карними і за здійснення яких передбачається покарання у виді позбавлення волі на термін не менше одного року або більш тяжке покарання.
Вимога про видачу повинна містити: найменування запитуваної установи; опис фактичних обставин діяння і текст закону запитуючої Договірної Сторони, на підставі якого це діяння визнається злочином; прізвище, ім'я, по батькові особи, що підлягає видачі, її громадянство, місце проживання або перебування, по можливості опис зовнішності й інших відомостей про особу; зазначення розміру збитку, заподіяного злочином. До вимоги про видачу для здійснення карного переслідування повинна бути прикладена засвідчена копія постанови про взяття під варту.
Таким чином, Азербайджанська республіка, надіславши до Генеральної прокуратури України відповідне клопотання із копіями постанов про пред'явлення обвинувачення, взяття під варту та оголошення в розшук, у повній мірі виконала вимоги, передбачені нормами міжнародного права та законодавством України.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не повно проведено вивчення матеріалів особової справи ОСОБА_1., а отже рішення про надання йому статусу біженця прийнято без достатніх правових підстав та є протиправним.
Досягнення позитивного ефекту для суспільного інтересу шляхом запровадження будь-якого обмеження права повинно відповідати чинним актам законодавства України, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Зазначені конституційні вимоги поширюються на всі без винятку органи державної влади, у тому числі й на компетенцію Державного комітету України у справах національностей та релігій щодо винесення рішень про надання особі статусу біженця протестів з урахуванням обов'язковості вимог, встановлених Конституцією України та міжнародними договорами.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов є обгрунтованим, а тому визнається судом таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 161-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Задовольнити позов повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції від 09.06.08р. № 400-08 про надання ОСОБА_1 статусу біженця.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя В.І. Келеберда
Судді А.В. Літвінова
А.Г. Степанюк