23 листопада 2011 р.Справа № 2а-2797/11/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді - Шевцової Н.В.,
суддів - Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М.
за участю секретаря судового засідання Григор'євої Д.І.
представника позивача Коломейцева О.П.
представника відповідача Онищенка А.В.
прокурора Кучерової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2011р. по справі № 2а-2797/11/2070
за позовом Публічного акціонерного товариства завод "Південкабель"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові
за участю Прокуратури Фрунзенського району м. Харкова
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Публічне акціонерне товариство «Завод «Південкабель»( далі за текстом-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі за текстом-відповідач), в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000100840/0 від 21.03.2011 року щодо зменшення ПАТ «Завод «Південкабель»суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 3551390, 0 грн. за грудень 2010 року.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2011р. адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0000100840/0 від 21.03.11 р. СДПІ ВПП у м. Харкові щодо зменшення ПАТ завод «Південкабель»суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 3551390,00 грн. за грудень 2010 р.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч.3 ст.159 КАС України.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що СДПІ ВПП у м. Харкові було проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ завод «Південкабель»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2010 року за рахунок від"ємного значення, що декларувалось в період з 01.11.2010 року по 31.11.2010 року, за результатами якої було встановлено порушення п.п. 7.7.2 п.7.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
За результатами вказаної перевірки 18 березня 2011 року СДПІ ВПП у м. Харкові було оформлено відповідний акт перевірки № 721/40-028/00214534 з викладеними в ньому висновками щодо достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ.
Актом перевірки №721/40-028/00214534 від 18.03.2011 року встановлено, що позивачем в порушення вищевказаних норм права було завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за листопад 2010 року, що призвело до завищення бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2010 року на суму 3551390,0 грн.
Зазначені порушення, на думку перевіряючих, стали наслідком безпідставного врахування позивачем при формуванні податкового кредиту сум податку, отриманих за операціями з контрагентами: ТОВ «ТД «Агрінол», ТОВ «Домен», ТОВ «НТЦ «Інтертехно М», ТОВ «Татнєфть-Укрнєфтєпродукт».
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з неправомірності дій відповідача щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення щодо зменшення сум бюджетного відшкодування позивачу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.
Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на момент виникнення права на бюджетне відшкодування ПДВ), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 вказаного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до п.п 7.7.2 п.7.7 ст. 7 зазначеного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
Таким чином, бюджетному відшкодуванню підлягає сума податку фактично сплаченого отримувачем товарів та послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів та послуг за умови виникнення у такого платника права на податковий кредит.
При цьому Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право позивача на податковий кредит, так само як і право на бюджетне відшкодування, у залежність від факту сплати до бюджету податку на додану вартість постачальниками товарів (послуг).
З матеріалів справи вбачається, що в зв'язку зі сплатою позивачем податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг) у нього виникло право на податковий кредит, що підтверджується наданими позивачем копіями первинних документів та копіями податкових накладних, отриманих від таких постачальників.
Відповідач не заперечує реальності укладених позивачем угод та сплату ним податку на додану вартість контрагентом в ціні товару.
Отже, позивач має документально підтверджене право на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», що не оспорюється відповідачем.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для зменшення бюджетного відшкодування позивачу через відсутність декларування відповідних сум податкових зобов'язань його контрагентами, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.
Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія вважає, що відповідачем не доведено правомірності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення .
За таких обставин, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 160, 195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2011р. по справі № 2а-2797/11/2070 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя< підпис >Шевцова Н.В.
Судді< підпис >
< підпис >Мінаєва О.М. Макаренко Я.М.
< Список > < Текст >
Повний текст ухвали виготовлений 28.11.2011 р.