24 листопада 2011 р. Справа № 2а-1870/5271/11
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: П'янової Я.В.
Суддів: Донець Л.О. , Кононенко З.О.
за участю секретаря судового засідання Трофімової Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кредитної спілки "Тандем" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.09.2011р. по справі № 2а-1870/5271/11
за позовом Кредитної спілки "Тандем" < Список > < Текст >
до Територіальної державної інспекції праці у Сумській області < Текст > < 3 особи > < 3 особа > < за участю > < Текст >
про визнання нечинним та скасування припису,
Кредитна спілка «Тандем» звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіальної державної інспекції праці у Сумській області, в якому просила визнати нечинним та скасувати припис за №18-01-040/0567-0451 від 22.07.2011 року.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 15.09.2011 р. в задоволенні адміністративного позову Кредитної спілки "Тандем" до Територіальної державної інспекції праці у Сумській області про визнання нечинним та скасування припису за № 18-01-040/0567-0451 від 22.07.2011 року - відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись з прийнятою постановою, Кредитна спілка «Тандем» подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В судовому засіданні представники позивача повністю підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав до суду заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, а також розгляд справи проводити за його відсутності.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, КС «Тандем», зареєстрований як юридична особа, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.8).
В липні 2011 року інспектором Територіальної держінспекції праці у Сумській області за дорученням Прокуратури Ковпаківського району м. Суми було проведено перевірку з питань дотримання вимог законодавства про працю, перевірки фактів, викладених у зверненні.
В ході проведеної перевірки відповідачем було виявлено порушення позивачем вимог ст.ст. 83, 95, 184 Кодексу законів про працю України, а саме: встановлено, що працівнику КС «Тандем» ОСОБА_1, як одинокій матері, при звільненні, на порушення ст. 83 КЗпП України, не було виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, та на порушення ст. 184 КЗпП України остання не була в обов'язковому порядку працевлаштована після закінчення строку трудового договору, а також, всупереч вимог ст. 95 КЗпП України, ОСОБА_1, прийнятої на посаду бухгалтера-касира в КС «Тандем», розмір заробітної плати було встановлено в розмірі мінімальної заробітної плати.
За наслідками перевірки, результати якої були зафіксовані в Акті від 22.07.2011р. за № 18-01-040/0567 (а.с.5-6), відповідачем 22.07.2011 р. було винесено припис № 18-01-040/0567- 0451 (а.с.7), яким приписано КС «Тандем» в місячний строк:
1. забезпечити виконання вимог ст.83 КЗпП України;
2. в подальшій діяльності не порушувати вимог ст.95 КЗпП України;
3. в подальшій діяльності забезпечити дотримання вимог ст. 184 КЗпП України.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно за результатами проведеної перевірки виніс оскаржуваний припис, діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, у межах повноважень та у спосіб, наданих йому, зокрема, Порядком проведення перевірки стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.03.2003р. за №72, ст. 19 Конституції України, прийняте рішення відповідає вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, порушення прав та законних інтересів позивача при винесенні оскаржуваного рішення в судовому засіданні встановлено не було, та не було спростовано факт вчинення позивачем вимог КЗпП України, а тому суд не вбачає підстав для скасування припису.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частина 1 статті 182-1 КЗпП України передбачає, що жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).
Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.
Суд першої інстанції погодився з приписом відповідача щодо покладення на позивача обов'язку виплатити колишньому працівнику спілки ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, яка повинна була надаватися їй, як одинокій матері, а також з тим, що при її звільненні з роботи у зв'язку із закінченням строку трудового договору, вона повинна бути працевлаштованою в обов'язковому порядку.
При цьому, з посиланням на п.5 ч. 13 ст. 10 Закону України «Про відпустки», суд дійшов висновку, що вона відноситься до категорії "одинока мати", бо виховує дитину без батька, оскільки останній проживає окремо від дитини та не приймає щоденної участі у її вихованні.
Проте, колегія суддів апеляційної інстанції, не погоджується із такими висновками враховуючи наступне.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матерів в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Визначення "одинокої матері" наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.92 р. N 9 та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України "Про відпустки".
Так, згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька).
Дослідивши матеріали справи та надані пояснення учасників адміністративного процесу, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 не відноситься до категорії одинока матір.
Судом першої інстанції зазначено, що інспектор під час проведення перевірки здійснював перевірку лише на підставі документів, ведення яких передбачено трудовим законодавством.
Проте, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про те, що документи, надані ОСОБА_1, ніяким чином не підтверджують наявність у неї статусу одинокої матері, що надавало їй право на додаткову відпустку та обов'язкове працевлаштування при звільненні з роботи.
До цих документів віднесені пояснення самої заявниці ОСОБА_1, а також пояснення її сусідів, які проживають в будинку АДРЕСА_2.
Проте, на думку колегії суддів, вищезазначені документи не можуть слугувати доказом того, що ОСОБА_1 є одинокою матір'ю та виховує дитину без батька, ведення таких документів не передбачено трудовим законодавством. Крім того, необхідно зауважити на той факт, що ці пояснення ніким не завірені, а в самому акті перевірки інспектор не посилається на ці документи, останні не надавалися під час роботи ОСОБА_1 на підприємстві та і не могли бути надані, оскільки датовані 22.07.2011р. (дата акту перевірки).
Відповідно до ч. 2 ст. 157 Сімейного кодексу України - той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. ( ч. 1 ст. 157 СК України).
З матеріалів справи вбачається, що після розлучення ОСОБА_1 разом з дитиною залишилася бути зареєстрованою в квартирі свого колишнього чоловіка за адресою: АДРЕСА_1. Останній приймає участь у вихованні дитини, зустрічається з нею, забирає з дитячого садка, про що підтвердив в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_2, проте вказані пояснення суд першої інстанції не прийняв до уваги.
Крім того, батько дитини звертався до служби у справах дітей Сумської міської ради з заявою щодо встановлення способів його участі у вихованні дитини, що підтверджується листом (а.с.44-45).
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити на те, що представники позивача звернули увагу на те, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі, під час якого народила сина, її чоловік записаний батьком дитини в свідоцтві про народження, на даний час вона розлучена, з її колишнього чоловіка за рішенням суду були стягнуті аліменти на дитину. До суду не надано документів в спростування вказаних обставин.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що під час роботи у позивача ОСОБА_1 повідомляла роботодавця та надавала йому документи щодо підтвердження статусу одинокої матері та яка виховує дитину без батька.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не місить конкретного переліку документів, які слід пред'явити жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки. Відтак, для підтвердження права на таку відпустку роботодавцю має бути пред'явлено будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
Проте таких документів не було надано ОСОБА_1 ані до позивача, ані до суду.
Отже, відповідачем не надано доказів в підтвердження факту, що батько не бере участі у вихованні дитини.
За таких обставин, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не можна віднести ані до одиноких матерів, ані до матерів, які виховують дитину без батька.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів наявність у ОСОБА_1 статусу одинокої матері або жінки, яка виховує дитину без батька, який надавав би їй певні права та компенсацію за трудовим законодавством, у зв'язку з чим відсутні порушення з боку позивача приписів ст.ст. 83 та 184 КЗпП України.
Колегія суддів апеляційної інстанції також не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову про скасування припису в частині подальшого дотримання вимог ст.95 та 184 КЗпП України, оскільки в оскаржуваному приписі за № 18-01-040/0567-0451 від 22.07.2011 року пункти 2 і 3, а саме: 2. в подальшій діяльності не порушувати вимог ст.95 КЗпП України; 3. в подальшій діяльності забезпечити дотримання вимог ст. 184 КЗпП України - не конкретизовані стосовно яких працівників необхідно усунути вказані порушення, тобто адресовані невизначеному колу осіб та на майбутнє.
Таким чином, відповідач в приписі робить припущення щодо можливого порушення з боку позивача прав і інтересів працюючих осіб в майбутньому, при цьому встановлюючи місячний строк для інформування інспектора праці про прийняті заходи щодо виконання припису, що на думку колегії суддів робить фактично неможливим його виконання.
З положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуваний припис за № 18-01-040/0567-0451 від 22.07.2011 року не відповідає вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, порушує права та законні інтереси позивача, а тому підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, а тому дана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, < 197 > п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Кредитної спілки "Тандем" задовольнити.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.09.2011р. по справі № 2а-1870/5271/11 скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Визнати протиправним та скасувати припис Територіальної державної інспекції праці у Сумській області за № 18-01-040/0567-0451 від 22 липня 2011 року.
< Текст >
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
< Звіт про виконання >
Головуючий суддя(підпис)П'янова Я.В.
Судді(підпис)
(підпис)Донець Л.О. Кононенко З.О.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П'янова Я.В.
Повний текст постанови виготовлений 29.11.2011 р.