24 листопада 2011 р.Справа № 2а-5125/11/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Бенедик А.П.
суддів: Курило Л.В.
Калиновського В.А.
за участю секретаря
судового засідання Верман А.М.
представника позивача Загребельного Г.С.
представника відповідача Федоренка О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2011 р. по справі № 2а-5125/11/2070
за позовом Харківського державного регіонального науково-технічного центру з питань технічного захисту інформації
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, Харківський державний регіональний науково -технічний центр з питань технічного захисту інформації, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001852305 від 28 квітня 2011 року, № 0001852305 від 28 квітня 2011 року.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2011 р. адміністративний позов Харківського державного регіонального науково-технічного центру з питань технічного захисту інформації до державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова задоволено.
Скасовано податкові повідомлення-рішення №0001852305 та №0001852305 від 28 квітня 2011 року, винесені Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м.Харкова.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Харківського державного
регіонального науково-технічний центру з питань технічного захисту інформації судові витрати у розмірі 3 грн. 40 коп.
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2011р. та прийняти рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття
оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, а саме: п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.1., п.п. 5.2.1. п. 5.2., ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.
Позивач не скористався правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу.
Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, представника
позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Харківський державний регіональний науково -технічний центр з питань технічного захисту інформації з 01.10.1996 року знаходиться на податковому обліку у ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова (т. 2, а.с.113-115) .
У період з 25.02.2011 року по 25.03.2011 року фахівцями Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова на підставі направлень від 22.02.2011 р. № 282, від 25.03.2011 р. № 451, проведено планову виїзну перевірку Харківського державного регіонального науково -технічного центру з питань технічного захисту інформації з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2010 року.
За результатами перевірки 15.04.2011 року складено акт № 1214/2305/36625387, згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення Харківським державним регіональний науково -технічним центром з питань технічного захисту інформації:
- п.5.1, п.п5.2.1 п.п.5.3.9, п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" із змінами та доповненнями, що призвело до завищення валових витрат від отримання послуг від ТОВ «Проф-Рембуд», ТОВ «Схід- Профбуд», ТОВ «Опт-Промзапчасть», ТОВ «Тех-Агроремпоставка», ТОВ «ТЕХНО-АСАВИР», ТОВ «Промспец Консалтинг»на загальну суму 11148208 грн., та заниження податку на прибуток на загальну суму 2787052 грн., у тому числі: за 2 квартал 2009 року у сумі 740177 грн., за 3 квартал 2009 року у сумі 281250 грн., за 4 квартал 2009 року у сумі 1272917 грн., за 1 квартал 2010 року у сумі 426042 грн., за 2 квартал 2010 року на суму 312500 грн., за 3 квартал 2010 року на суму 298958 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 455208 грн.;
- п.п. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2229643 грн., у тому числі: за квітень 2009 року в сумі 225000 грн., за травень 2009 року у сумі 88333 грн., за червень 2009 року у сумі 1 278808 грн., за липень 2009 року у сумі 26667 грн., за серпень 2009 року в сумі 96667 грн., за вересень 2009 року у сумі 101667 грн., за жовтень 2009 року у сумі 90833 грн., за листопад 2009 року у сумі 28333 грн., за грудень 2009 року у сумі 99167 грн., за січень 2010 року в сумі 16667 грн., за лютий 2010 року у сумі 216667 грн., за березень 2010 року у сумі 107500 грн., за квітень 2010 року у сумі 76667 грн., за травень 2010 року у сумі 93333 грн., за червень 2010 року у сумі 80000 грн., за липень 2010 року у сумі 80000 грн., за серпень 2010 року у сумі 94167 грн., за вересень 2010 року у сумі 65000 грн., за жовтень 2010 року у сумі 175000 грн., за листопад 2010 року у сумі 102500 грн., за грудень 2010 року у сумі 86667 грн. (т.1, а.с.118-190)
На підставі висновків акту перевірки Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2011року № 0001862305, за яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2229643,0 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 557410,75 грн.(на загальну суму 2787053,75 грн.), та податкове повідомлення-рішення № 0001852305, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2787052,0 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 696763,0 грн. (на загальну суму 3483815,00 грн., т.1, а.с.9-10).
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 5.1., п.п. 5.2.1. п. 5.2., ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не відповідають дійсності, суперечать фактичним обставинам та чинному законодавству України.
Суд мотивував судове рішення і тим, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, позивачу видані належним чином оформлені податкові накладні постачальниками та виконавцем робіт (які зареєстровані у Єдиному державному реєстрі і мають належним чином оформлене свідоцтво платника ПДВ).
Суд дійшов висновку про те, що твердження відповідача щодо нікчемності договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, ґрунтуються лише на припущеннях, зроблених на підставі аналізу податкової звітності контрагентів, відповідальність за правильність та достовірність складання якої Харківський державний регіональний науково-технічний центр з питань технічного захисту інформації не несе.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугували висновки акту перевірки про порушення позивачем п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 та п.п.5.3.9, п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" із змінами та доповненнями, а саме завищено валові витрати від отримання послуг від наступних підприємств:
- ТОВ «Проф-Рембуд» сума отриманих послуг (інформаційні послуги та розрахунки умов та можливостей експлуатації базових станцій рухомого, стільникового зв'язку стандарту О8М/БСС з використанням програмного забезпечення Маt Саd, Маt LаЬ.) віднесена до складу валових витрат на суму 2135708,33 грн.;
- ТОВ «Схід-Профбуд»( інформаційні послуги та розрахунки умов електромагнітної сумісності стільникових систем зв'язку стандарту (взаємних впливів базових станцій) GSM/DCC з використанням програмного забезпечення Маt Саd, Маt LаЬ.ТОВ віднесені до валових витрат у сумі 1500000 грн.;
- ТОВ «Опт-Промзапчасть»( до валових витрат віднесено інформаційні послуги та розрахунки умов та можливостей експлуатації базових станцій рухомого стільникового зв'язку стандарту GSM/DCC з використанням груп каналів, та допомогою програмного забезпечення Маt Саd, Маt LаЬ. на загальну суму 666667 грн.);
- ТОВ «Тех-Агроремпоставка» (до валових витрат віднесено інформаційні послуги та розрахунки умов забезпечення електромагнітної сумісності та можливостей експлуатації базових станцій рухомого стільникового зв'язку стандарту GSM/DCC з використанням програмного забезпечення Маt Саd, Маt LаЬ.на загальну суму 1816667 грн.);
- ТОВ «ТЕХНО-АСАВИР»( до валових витрат віднесено інформаційні послуги та розрахунки умов забезпечення ЕМС та можливостей експлуатації базових станцій рухомого стільникового зв'язку стандарту GSM/DCC з використанням програмного забезпечення Маt Саd, Маt LаЬ.на загальну суму 5020833,33 грн.);
- ТОВ «Промспец Консалтинг»( до валових витрат віднесено інформаційні послуги та розрахунки умов забезпечення електромагнітної сумісності та можливостей експлуатації базових станцій рухомого стільникового зв'язку стандарту GSM/DCC з використанням програмного забезпечення Маt Саd, Маt LаЬ. на суму 91666,67 грн.).
Крім того, по підприємствах ТОВ «ТЕХНО-АСАВИР»та ТОВ «Промспец Консалтинг»податковими інспекціями за місцем їх реєстрації прописані акти нікчемності, оскільки аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ «Техно-Асавир»та ТОВ «Промспец Консалтинг»свідчить про відсутність необхідних трудових та матеріальних ресурсів для ведення господарської діяльності. Підтвердити факт реальності операцій по придбанню робіт, послуг, а також товарів на адресу ТОВ «Техно-Асавир»у постачальників, зазначених у 3.2.2 розділі цього акту перевірки, визначених на підставі розшифровок податкового кредиту та подальшій поставці придбаних робіт, послуг, товарів від ТОВ «Техно-Асавир»на адресу покупців, визначених згідно розшифровок податкових зобов'язань, які перелічені у розділі 3.2.1 цього акту перевірки, не має можливості.
У зв'язку з зазначеним податковий орган дійшов висновку про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій зазначеними підприємствами та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України, вважаючи, що правочини, укладені та такі, що виконувались від імені ТОВ «Техно-Асавир»та ТОВ «Промспец Консалтинг»з постачальниками та покупцями, не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства.
Враховуючи те, що ТОВ «Техно-Асавир»та ТОВ «Промспец Консалтинг»не здійснювали реальної діяльності, визначення якої передбачено вимогами п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями, у ТОВ «Техно-Асавир»та ТОВ «Промспец Консалтинг»відсутні об'єкти, які підпадають під визначення ст. З, 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
На підставі зазначеного, податковий орган дійшов висновку, що позивачем, ХДРНТЦ ТЗІ, в порушення приписів пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", до складу податкового кредиту необґрунтовано включено суму ПДВ з придбання послуг у підприємств: від ТОВ «Проф-Рембуд»м.Харків у загальній сумі ПДВ 427141,7 грн., ТОВ «Проф-Рембуд»на загальну суму 427141,66 грн., ТОВ «Схід-Профбуд»на загальну суму 283333,33 грн., ТОВ «Опт-Промзапчасть Плюс»на загальну суму 133333,34 грн., ТОВ «Тех-Агроремпоставка»на загальну суму 363333,33 грн., ТОВ «Техно-Асавир»на загальну суму 1004166,7 грн., ТОВ «Промспецконсалтинг» у грудні 2010 року на суму 18333,33 грн., внаслідок чого занижено суму ПДВ на загальну суму 2229643 грн.
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, враховуючи наступне.
Як встановлено судом першої інстанції і про це свідчать письмові докази, позивач мав господарські взаємовідносини з ЗАТ «Український мобільний зв'язок», ТОВ «Астеліт», ЗАТ «Киевстар.Дж.Эс.Эм.», ЗАТ «Українські Радіосистеми», ПАТ «МТС Україна», що не оспорюється відповідачем.
З метою реалізації умов зазначених господарських взаємовідносин, позивачем були
укладені договори на виконання робіт з ТОВ «ПРОФ-РЕМБУД», ТОВ «Схід-Профбуд», ТОВ «Опт-Промзапчасть Плюс», ТОВ «Тех-Агроремпоставка», ТОВ «Техно-Асавир»та ТОВ «Промспецконсалтинг»(т.2, а.с.157-163, 165-172, 176-182, 184-190,193-199,201-207,209-215, 217-223, 233-240; т.3, а.с.10-17, 19-26, 30-37, 42-50, 94-101, 104-111, 114-121, 124-131, 135-142, 145-152, 154-163, 167-173, 184-189, 192-198, 200-206, 209-215, 217-223).
Факт сплати за інформаційні послуги підтверджується платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку про рух коштів ( т.1, а.с.45-117, т.5, а.с. 63-73).
Факт виконання умов зазначених договорів підтверджується актами приймання -здачі виконаних робіт (т.2, а.с.164, 173-175, 183, 191-192, 208, 216, 224-225, 241-243; т.3, а.с.18, 27-29, 38-39,51, 102-103, 112-113, 122-123, 132-134, 143-144, 153,164-166, 174-175, 190-191, 199, 207-208, 216, 224; т.4, а.с.230-238, 242а - 249); податковими накладними, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних (т.2, а.с.121-156, 227-232; т.3, а.с.1-9, 41, 54-93, 177-183; т. 4, а.с.106-213); письмовими звітами про виконання робіт ( т.4, а.с.8-105; т.5, а.с.74-238; т.6, а.с. 1-79, 159-222; т.7, а.с. 1-209; т.8, а.с. 1-246; т.9, а.с.1-219; т.10, а.с.1-195).
Відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Відповідно до пп..7.5.1 п.7.5. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);
Згідно п.п. 7.4.5. ст..7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.
У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до п.п. 7.2.6 п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тільки податкова накладна, видана платником податку, який надає товари (послуги) є підставою для нарахування податкового кредиту, оскільки містить відомості про продавця товару, про проданий товар, його вартість, суму ПДВ.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до яких формування податкового кредиту залежить від наступних факторів: документальне підтвердження нарахування (сплати) податку; напрямок використання придбаних товарів (послуг).
При цьому, відповідно до пункту 7.2.3 пункт 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, оригінал якої надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось представником
апелянта, контрагентами позивача були виписані податкові накладні, які відповідають вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Також, сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними
включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даними декларацій з податку на додану вартість, про що зазначено вище.
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що усі податкові декларації були подані контрагентами позивача у відповідності до вимог діючого законодавства України, оскільки податковий орган, в якому перебувають на обліку контрагенти позивача, не надіслав жодних письмових пропозицій щодо надання нової податкової декларації з виправними показниками, як це передбачено законодавством, податкові накладні були прийняті ДПІ як податкова звітність.
Суд першої інстанції мотивуючи судове рішення, посилався на те, що в акті перевірки податковий орган не зазначив, які саме порушення допущенні підприємством - позивачем.
З цього приводу в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача пояснив, що податковим органом не ставиться під сумнів діяльність позивача, сумнівною є діяльність його контрагентів; при цьому представником апелянта не заперечувалось, що контрагенти позивача на час здійснення господарської діяльності за вказаними договорами з позивачем були платниками податку на додану вартість і перебували зареєстрованими в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується письмовими доказами, які були предметом дослідження у суді першої та апеляційної інстанції (т.6, а.с.80-158).
Відповідно до п.5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 вказаного Закону, до складу валових витрат
включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств",
не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена у цілях бухгалтерського обліку, у першу чергу є первинні документи.
За змістом п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. При цьому під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Як пояснив представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, і про це свідчать письмові докази, за результатами господарської діяльності підприємства відповідно до договорів, укладених з контрагентами, значно покращився майновий стан позивача, оскільки результатом такої діяльності є отриманий прибуток, з якого сплачено відповідні податки.
Згідно пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є резидентами, але сплачують податок на прибуток за ставкою нижчою, ніж зазначена у ст. 10 цього Закону, або сплачують цей податок у складі єдиного фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, є дата фактичного отримання робіт (послуг) від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати. Тобто, йдеться про дату збільшення валових витрат по даті фактичного отримання платником податків результатів робіт (послуг).
Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинними документами, що підтверджує факт надання послуг контрагентами позивача є двосторонні документи -акти виконаних робіт; доказами понесених позивачем витрат є копії платіжних доручень, звіти контрагентів про виконання робіт, що в свою чергу підтверджує реальність здійснення господарських операцій, про що зазначено вище.
Статті 43, 44 Господарського кодексу України визначають принципи та свободу підприємницької діяльності, відповідно до яких дозволена будь-яка комерційна діяльність, що не заборонена законом і підприємство є вільним у своєму виборі видів діяльності та у виборі контрагентів.
Без встановлення у судовому порядку (в порядку кримінального судочинства) обставин щодо виконання підприємством конституційного обов'язку платити податки за результатами господарської діяльності в цілому й конкретній цивільно-правовій угоді, зокрема, не можна стверджувати про наявність у платника податку наміру, спрямованого на укладання угоди з метою, що суперечить інтересам держави й суспільства.
А тому суду першої інстанції правомірно вважав, що факт видачі позивачу його контрагентами, які зареєстровані у Єдиному державному реєстрі і є платниками ПДВ, належним чином оформлених податкових накладних, з урахуванням того, що факт здійснення господарських операцій з контрагентами відповідачем спростовано не було, не дають податковому органу підстав для висновку про нікчемність угод, оскільки такий висновок ґрунтується виключно на припущеннях, зроблених на підставі аналізу податкової звітності контрагентів, відповідальність за правильність та достовірність складання якої Харківський державний регіональний науково-технічний центр з питань технічного захисту інформації не несе.
Враховуючи встановлені судом першої інстанції фактичні обставини у справі, докази щодо реальності угод, укладених між позивачем та його контрагентами, правомірним є висновок суду про безпідставність тверджень відповідача щодо порушення позивачем п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР та п. 5.1., п.п. 5.2.1. п. 5.2., ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та права на бюджетне відшкодування від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання (контрагентом).
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи, що кореспондуються з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України, яка визначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Наведене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.
Окрім того, згідно ст..1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції»ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес»АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Однак, відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності, законності та обґрунтованості прийнятих ним (оскаржуваних позивачем) податкових повідомлень-рішень.
Натомість, позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 КАС України, надав належні та допустимі докази на підтвердження та обґрунтування позовних вимог, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів вважає, що дії відповідача, пов'язані з прийняттям оскаржуваних податкових повідомлень-рішень щодо позивача, не кореспондуються з вимогами ч.2 ст. 19 Конституції України.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2011 р. по справі № 2а-5125/11/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі
м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2011 р. по справі
№ 2а-5125/11/2070 за позовом Харківського державного регіонального науково-технічного центру з питань технічного захисту інформації до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя< підпис >Бенедик А.П.
Судді< підпис >
< підпис >Курило Л.В. Калиновський В.А.
< Список > < Текст >
< повний текст > < Дата > < р. >