Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
06 березня 2012 р. № 2-а- 418/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого -судді Архіпової С.В.,
суддів -Бартош Н.С., Чудних С.О.,
при секретарі судового засідання -Солуяновій Н.В.,
за участю: позивача -ОСОБА_1,
представників відповідачів - Дальниченко О.О., Мажулін В.С., Козьмін О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом
ОСОБА_1
до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України,
Державної казначейської служби України
про стягнення компенсаційної виплати, відшкодування моральної шкоди ,
Позивач - ОСОБА_1 звернуся до суду з зазначеним позовом та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України компенсацію за втрату працездатності, отримання інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби в розмірі 272651,60 грн., зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України перерахувати зазначені кошти до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, стягнути з Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь позивача 50 000,00 грн. моральної шкоди. Ухвалою суду до участі у справі як співвідповідача залучено Державну казначейську службу України.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що з жовтня 1961 року по 21 березня 2005 року проходив військову службу в прикордонних військах СРСР, а згодом - України. На час звільнення обіймав посаду начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. За сукупністю захворювань, які були отримані позивачем під час проходження військової служби, він був визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку, в зв'язку з чим наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 70/ос від 11.03.2005р. позивача звільнено з військової служби за станом здоров'я у відставку на підставі п. «б» ст. 67 Положення «Про проходження військової служби прапорщиками (мічманами) та особами офіцерського складу Збройних Сил України»
05.05.2005р. рішенням Харківської обласної медико-соціальної експертної комісії №3 позивач визнаний інвалідом ІІІ групи та йому встановлено 50 % втрати працездатності, пов'язаної з виконанням обов'язків під час проходження військової служби.
В зв'язку з наведеним позивач звернувся до відповідачів з заявою про отримання грошової компенсації, пов'язаної з отриманням інвалідності та втратою працездатності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби в розмірі 4-х річного грошового забезпечення згідно ст. 26 Закону України «Про державну прикордонну службу України» та п. 5 Порядку призначення та проведення компенсаційних виплат у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Державної прикордонної служи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 731 від 02.06.2004р.
Рішенням Адміністрації Державної прикордонної служби України позивачу грошова компенсація визначена згідно п. 6 вказаного Порядку в розмірі тримісячного грошового забезпечення, що складає 9876,40 грн.
З таким рішенням позивач на погодився з тих підстав, що вважає наявним своє право на виплату компенсації за отримання травми, інших захворювань, внаслідок втрати працездатності та настанням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби відповідно до встановленого йому ступеню втрати працездатності у відсотках розміру десятирічного грошового забезпечення за останньою посадою, яку він займав на день втрати працездатності, з урахуванням вже виплаченої компенсаційної виплати в розмірі 9876,40 грн. Таким чином у підсумку, сума, належна до сплати позивачу, на його думку, складає 272 651,60 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач зазначив, що її спричинено в зв'язку з тим, що більше ніж 6 років позивач змушений через суд відстоювати свої інтереси, домагаючись отримання належної йому компенсаційної виплати. В зв'язку з цим позивач постійно знаходиться у нервовому та пригніченому стані, що спричиняє необхідність проходити курси лікування, обумовлені як моральними стражданнями так і раніше отриманою травмою.
В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, виходячи із доводів позовної заяви.
Представники відповідачів - Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України в судовому засіданні проти позову заперечували у повному обсязі та просили в його задоволенні відмовити через безпідставність. При цьому вони пояснили, що право позивача на отримання компенсації за отримання травми, інших захворювань, внаслідок втрати працездатності та настанням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби відповідно до встановленого йому ступеню втрати працездатності у відсотках розміру десятирічного грошового забезпечення за останньою посадою, яку він займав на день втрати працездатності не виникло, оскільки не було встановлено причинного зв'язку між нещасним випадком, в зв'язку з яким відбулося травмування позивача, з безпосереднім виконанням ним службових обов'язків, пов'язаних безпосередньо з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, що є необхідним для отримання такої компенсаційної виплати.
Представник відповідача - Державної казначейської служби України, повідомленого належним чином про дату, час та місце розгляду справи, до суду не прибув без повідомлення причин. Клопотань про відкладення розгляду справи або розгляд справи за відсутності представника до суду не надав. Так само не представив суду свою правову позицію у справі.
Враховуючи наведене та беручи до уваги належне повідомлення Державної казначейської служби України, суд вважає за можливе розгляд та вирішення даної справи на підставі наявних в ній доказів, які є достатніми для ухвалення рішення.
Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність в їх задоволенні відмовити, керуючись наступним.
Так, судом встановлено, що позивач проходив дійсну військову службу на посаді начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
06 грудня 2003 року позивач отримав травму в результаті дорожньо-транспортної пригоди на шляху до підпорядкованих органів та підрозділів з метою підбиття підсумків оперативно-службової діяльності за 2003 рік, а саме під час виконання службових обов'язків, безпосередньо не пов'язаних з охороною державного кордону.
Рішенням штатної військово-лікарської комісії Центрального клінічного шпиталю Державної прикордонної служби від 04 березня 2005 року, на підставі свідоцтва про хворобу № 205/118, ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку. В зв'язку з зазначеним наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 11 березня 2005 року № 70/лс його було звільнено з військової служби за станом здоров'я відповідно до підпункту «б» пункту 67 «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України».
Рішенням Харківської обласної медико-соціальної експертної комісії № 3 від 05 травня 2005 року на підставі свідоцтва про хворобу від 04.03.2005 №. 205/118, виданого військово-лікарською комісією Центрального клінічного госпіталю Державної прикордонної служби України, ОСОБА_1 визнано інвалідом третьої групи, визначено 50% втрати працездатності та зазначено, що травма пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходить з того, що відповідачі при визначенні позивачу розміру компенсації діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зокрема, статтею 26 Закону «Про Державну прикордонну службу України» №661-IV (далі - Закон № 661-IV), встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного військовослужбовцем Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, чи в разі встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніше як через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, йому здійснюється компенсаційна виплата в розмірі до десятирічного грошового забезпечення за останньою посадою, яку він займав, а в разі його загибелі або смерті членам сім'ї - у розмірі двадцятирічного грошового забезпечення в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Зазначена норма права встановлює граничний розмір компенсаційної виплати на всі можливі випадки втрати працездатності або смерті військовослужбовця. Проте вона не встановлює порядку та умов проведення таких виплат, а робить посилання на те, що умови і порядок таких виплат встановлюються Кабінетом Міністрів України.
В свою чергу, Кабінет Міністрів України на виконання вимог наведеної норми права своєю постановою від 2 червня 2004 року № 731 затвердив «Порядок призначення та проведення компенсаційних виплат у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Державної прикордонної служби України» (далі -Порядок), яким визначив за яких умов військовослужбовцям Державної прикордонної служби України проводяться компенсаційні виплати.
В даному нормативному акті зазначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи у складі підрозділу відбиття збройного нападу або вторгнення на територію України військових груп і злочинних угруповань, припинення збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні (далі -поранення або захворювання), чи у разі встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень - у розмірі до десятирічного грошового забезпечення; а у разі настання інвалідності в період проходження служби чи не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, у розмірі до річного грошового забезпечення.
Розмір компенсаційної виплати військовослужбовцю у разі поранення або захворювання визначається відповідно до ступеня втрати працездатності, а у випадку настання інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку - залежно від призначеної групи інвалідності.
Системний аналіз статті 26 Закону № 661-IV та постанови № 731 дає підстави вважати, що вони не суперечать одна одній, оскільки цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України визначити не тільки порядок проведення компенсаційних виплат, а й умови, за яких вони здійснюються.
За таких обставин суд не погоджується з доводами позивача, наданими ним в судовому засіданні щодо того, що Кабінет Міністрів України, приймаючи зазначену постанову звузив обсяг його прав на отримання відповідних виплат, передбачених Законом.
Суд вважає, що у постанові № 731 Кабінет Міністрів України не вийшов за межі вимог статті 26 Закону № 661-IV і встановленими умовами не обмежив прав військовослужбовців, оскільки у зазначеній постанові деталізовані загальні підходи щодо компенсаційних виплат, встановлених Законом.
Щодо підстав для здійснення виплати в даній справі, то судом встановлено, що позивач отримав травму 06 грудня 2003 року в результаті дорожньо-транспортної пригоди на шляху слідування до підпорядкованих органів та підрозділів з метою підбиття підсумків оперативно-службової діяльності за 2003 рік. Таким чином, травма позивачем отримана під час виконання службових обов'язків, проте на момент отримання травми позивач не знаходився безпосередньо при виконанні обов'язків, що пов'язані з охороною державного кордону.
За наявними матеріалами справи в місці дорожньо-транспортної пригоди (район населеного пункту Сватове Луганської області) відсутні задачі, для виконання яких міг бути призначений прикордонний наряд, населений пункт не відноситься до контрольованих прикордонних районів та прикордонної смуги, зв'язку з чим в даній місцевості неможливо несення служби прикордонним нарядом.
Крім того, суд враховує, що стаття 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» встановлює загальну структуру та чисельність Державної прикордонної служби, відповідно до якої органами охорони державного кордону є прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти.
Відповідно до зазначеної норми органи охорони державного кордону безпосередньо виконують поставлені перед Державною прикордонною службою України завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону України. Прикордонний загін є основною оперативно - службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладається охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону.
Згідно п. 3 підрозділу 2 розділу 1 частини 3 Статуту Прикордонний військ з охорони державного кордону України, введеного в дію Наказом Державного комітету у справах охорони державного кордону України від 28.04.2001р. № 265 прикордонний наряд - це один або декілька озброєних чи спеціально екіпірованих прикордонників, які виконують наказ на охорону державного кордону України.
За змістом даного визначення суд доходить висновку, що перебування позивача на момент отримання ним травми 06 грудня 2003 року в результаті дорожньо-транспортної пригоди у складі прикордонного загону є неможливим.
Посилання позивача на те, що будучі керівником підрозділу - Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, він несе персональну відповідальність за стан охорони державного кордону у межах підпорядкованої території, в зв'язку з чим, виконуючи посадові обов'язки, постійно знаходиться при виконанні обов'язків, пов'язаних з безпосередньою охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, не спростовують висновків суду, оскільки обов'язковою умовою виконання таких обов'язків у сенсі отримання відповідної компенсаційної виплати є знаходження особи у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи у складі підрозділу відбиття збройного нападу або вторгнення на територію України військових груп і злочинних угруповань, припинення збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні, чого в даній справі не встановлено.
Також суд враховує, що відповідно до ст. 357 Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра Оборони України від 04.01.1994р. № 2 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.07.1994р. за № 177/386, який застосовується у Державній прикордонній службі України, причинний зв'язок захворювань, поранень, травм мають право визначати тільки штатні військово-лікарські комісії.
Згідно пункту 1 ст. 359 зазначеного Положення якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержані при охороні державного кордону у мирний час, постанова військово-лікарської комісії приймається з формулюванням «Поранення (травма, контузія, каліцтво), пов'язане з захистом Батьківщини». Крім цього, п. 1.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом МОЗ України від 07.04.2004р. № 183 містить окрему норму щодо формулювання причин інвалідності, пов'язаної з охороною державного кордону у мирний час: «Травма, пов'язана із захистом Батьківщини».
В даній справі довідка МСЕК від 05.05.2005р., видана позивачу, не містить такого формулювання.
За таких обставин судом встановлено, що у позивача права на нарахування та отримання компенсаційної виплати у розмірі до десятирічного грошового забезпечення не виникло.
Відносно стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд зауважує, що позивач вбачає моральну шкоду в тому, що йому спричинено душевні страждання в зв'язку з тривалим розглядом справи в судах, необхідністю прибуття до суду, а також необхідністю підготовки та подання позовну до суду.
Проте суд з такою позицією не погоджується та зазначає, що звернення позивача до відповідачів щодо нарахування та виплати йому компенсаційної виплати не мало принизливого характеру. Позивачем не подано до суду доказів того, що за період листування з відповідачами та розгляду справи судами він дійсно зазнав душевних страждань, звертався до медичних установ з питання погіршення свого душевного (морального) стану, що не пов'язано з отриманням ним раніше ушкодження здоров'я. Необхідність прибуття до суду, а також необхідність підготовки позовної заяви до суду та прибуття в судові засідання суд не розцінює як дії, які могли б викликати душевні страждання позивача. Оскарження відповідачами судових рішень, ухвалених при попередньому розгляді справи судами, є їх процесуальним правом.
Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що при розгляді справи судом не встановлено порушення прав позивача з боку відповідачів, у суду, відповідно, відсутні підстави для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.
На підставі викладеного та керуючись ст., ст. 160,161,162,163 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної казначейської служби України про стягнення компенсаційної виплати, відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови складено та підписано 07 березня 2012 року.
Головуючий Суддя С.В. Архіпова
Судді Н.С. Бартош
С.О. Чудних