Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
01 березня 2012 р. № 2-а- 472/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Заічко О.В.,
при секретарі судового засідання - Басовій Н.А.,
представники сторін - не прибули,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом
Прокурора Богодухівського району Харківської області в інтересах держави в
особі: Державна податкова інспекція у Богодухівському районі Харківської обасті
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрансервіс - 2005", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна фірма "Сфера"
про визнання угоди недійсною,-
Позивач, Прокурор Богодухівського району Харківської області в інтересах держави в особі: Державної податкової інспекції у Богодухівському районі Харківської області, звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрансервіс - 2005", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна фірма "Сфера", в якому просить: визнати угоду (правочин), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротрансервіс-2005" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна фірма "Сфера" у вигляді договору № 15/07-05 від 15.07.2005р. недійсною за ч. 1 ст. 215 ЦК України та ч. 1, 2, 3, 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України та застосувати правові наслідки недійсності угоди (правочину), передбачені ст. 216 Цивільного Кодексу України; визнати господарське зобов"язання між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротрансервіс-2005" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна фірма "Сфера" у вигляді договору № 15/07-05 від 15.07.2005р. недійсним за ч. 1 ст. 207 Господарського Кодексу України та застосувати правові наслідки недійсності господарського зобов"язання, що передбачені ч. 1 ст. 208 ГК України.
Постановою Господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2007 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано угоду (правочин), укладену між ТОВ «ТФ «Сфера»та ТОВ «Агротрансервіс-2005» у вигляді договору №15/07-05 від 15.07.2005 року недійсною за ч.1 ст.215 ЦК України. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, ДПІ у Богодухівському районі Харківської області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове - про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України качаційну скаргу ДПІ у Богодухівському районі Харківської області задоволено частково. Постанову суду Харківської області від 04 жовтня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2007 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Прокурор в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності не надавав.
Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Представник позивача надав до суду заяву з проханням розглянути адміністративну справу без його участі.
Відповідачі, які належним чином повідомлені, відповідно до ст. 35 КАС України, шляхом направлення повісток з поштовими повідомленнями за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, про дату, час і місце судового розгляду в судове засідання не прибули, причину неявки суду не повідомили, заяву про розгляд справи за їх відсутності та заперечень проти позову не надали.
Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних у ній доказів, відповідно до ст. 128 КАСУ.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі направлення №1380 від 07.06.2006р., наказу №21 від 29.06.2006р. "Про продовження терміну планової перевірки ТОВ "Агротрансервіс-2005", направлення №1316 від 30.06.2006р. була проведена перевірка ТОВ “Агротрансервіс-2005”з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005р. по 31.03.2006р.
В ході проведення перевірки було встановлено факт взаємовідносин ТОВ “Агротрансервіс-2005”з ТОВ "Торгівельною фірмою "Сфера", які склалися на підставі договору оренди зернозбиральних комбайнів "Кейс" та "Джон Дір" від 15.07.2005р. №15/07-05 (т. 1 а.с. 10-11; т.2 а.с. 106-107). Відповідно до вищевказаного договору ТОВ "ТФ "Сфера" передає на умовах оренди ТОВ “Агротрансервіс-2005”п'ять зернозбиральних комбайнів за плату у розмірі 1266008,36 грн., в т.ч. ПДВ - 211001,39 грн. Орендодавцем по наданим послугам оренди комбайнів були надані податкові накладні на загальну суму 211001,39 грн.
На підставі вказаних податкових накладних ТОВ “Агротрансервіс-2005” включила до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 211001,39 грн.
Виконання зобов'язання ТОВ “Агротрансервіс-2005” підтверджується актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 04.07.2005р., та від 20.01.2006р., актами виконаних робіт №1 від 30.07.2005р., №2 від 31.07.2005р., №3 від 30.08.2005р., №4 від 31.08.2005р. №5 від 30.09.2005р., №6 від 30.09.2005р., №7 від 30.10.2005р., №8 від 31.10.2005р., №9 від 30.11.2005р., №10 від 30.11.2005р., №11 від 31.12.2005р., №12 від 17.01.2006р., звітами про використання коштів, наданих про відрядження або під звіт, квитанції до приходного касового ордеру, копії яких містяться в матеріалах справи.
Виконання зобов'язання ТОВ “ТФ “Сфера”підтверджується актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 04.07.2005р., та від 20.01.2006р., актами виконаних робіт №1 від 30.07.2005р., №2 від 31.07.2005р., №3 від 30.08.2005р., №4 від 31.08.2005р. №5 від 30.09.2005р., №6 від 30.09.2005р., №7 від 30.10.2005р., №8 від 31.10.2005р., №9 від 30.11.2005р., №10 від 30.11.2005р., №11 від 31.12.2005р., №12 від 17.01.2006р., та податковими накладними, (т. 1 а.с. 12-38),.
Оплата за оренду комбайнів з боку ТОВ “Агротрансервіс-2005” була здійснена готівковими коштами на загальну суму 1266008,36 грн., що підтверджується звітами про використання коштів, наданих про відрядження або під звіт, а також копіями квитанцій прибуткових касових ордерів, копії яких надані до матеріалів справи.
З матеріалів справи судом вбачається, що на момент укладання та виконання оскаржуваного договору ТОВ «Торгівельна фірма "Сфера» не мало цивільної правоздатності, оскільки рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21.04.2006р., яке набрало чинності, визнано недійсним статут та свідоцтво про державну реєстрацію ТОВ “ТФ “Сфера”. Як встановлено Солом"янським районним судом м. Києва, засновник та директор ТОВ "ТФ"Сфера" ОСОБА_1 не має відношення до заснування даного підприємства, не є його керівником, діяльність від імені ТОВ “ТФ “Сфера”вчиняли недієздатні особи. Відповідно до пояснень ОСОБА_2, що в липні 2005р. у нього на місці роботи був викрадений паспорт, а в подальшому був підкинутий, при цьому стверджує, що не являється засновником ТОВ "ТФ "Сфера", ні установчих документів ні інших документів від імені ТОВ "ТФ "Сфера" не підписував, ніякого відношення до ТОВ "ТФ "Сфера" він не має.
Згідно акту № 2772 від 26.07.2006р. свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ № 36115055, видане 15.07.2005р., анульоване.
Згідно приписів ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», від 15.05.2003 № 755-IV, із змінами та доповненнями, визначено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV, із змінами та доповненнями, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зазначеною нормою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов"язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV, із змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод.
Питання недійсності господарських зобов'язань та застосування відповідних санкцій врегульовані Цивільним законодавством України.
Так, відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Суд вважає за необхідне зазначити, що п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 передбачено, що відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку має місце визнання правочину недійсним через невідповідність його вимог закону заінтересованою особою, а саме ДПІ у Богодухівському районі Харківської області, так як позивач вважає, що правочин у формі договору № 15/07-05 від 15 липня 2005 року між ТОВ "Агротрансервіс - 2005" та ТОВ ТФ "Сфера" не відповідає вимогам законодавства та господарські зобов'язання, які вникають по цій угоді суперечать інтересам держави і суспільства.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що оскаржуваний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки при вчиненні договору між ТОВ "Агротранссервіс - 2005" та ТОВ "ТФ "Сфера", м. Київ було порушено положення ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України, яким передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Суд зауважує, що договір від імені ТОВ «ТФ «Сфера» підписано невідомими особами вказаного підприємства, які не мали повноважень на підписання такого договору.
Таким чином. судом робиться висновок, що умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.
Відповідно до п. 5 постанови Пленуму ВСУ № 9, відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.
Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач окрім вимоги про визнання правочину недійсним на підставі ч. 3 статті 215 ЦК України, ставить позовну вимогу про застосування наслідків визнання такого правочину недійсним на підставі статті 216 ЦК України, оскільки Відповідач 1: ТОВ "Агротрансервіс - 2005" при укладенні угоди з Відповідачем 2: ТОВ "Торгівельна фірма "Сфера" та виконанні господарських зобов'язань за нею усвідомлювало, що вказані господарські зобов'язання не відповідають вимогам закону та вчиняються з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
В силу висновків Верховного Суду України, які містяться у п.6 Постанови N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, тощо. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожному конкретному випадку при визнанні угоди недійсною суди повинні встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Враховуючи, що оспорюваний позивачем правочин є нікчемним, суд зазначає, що оскільки правочин, з якого виникло господарське зобов'язання, укладений юридичними особами, проявом вини юридичної особи у договірних відносинах є виключно винні дії уповноважених органів та посадових осіб. Органи юридичних осіб формуються з фізичних осіб, а вина визначається як психічне ставлення особи до скоєного протиправного діяння та його наслідків. Отже за змістом ст. 92 ЦК України доведення умислу у діях юридичної особи можливе через доведення умислу у діях фізичних осіб, які діяли від імені юридичної особи.
Статтею 42 ГК України підприємництво визначається, ж самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Наявність мети, яка суперечить інтересам держави та суспільства у Відповідача 1, підтверджується документами, згідно яких посадовими особами у податковому обліку відображено наслідки господарської операції: а саме безпідставне зменшення валових витрат та збільшення податкового кредиту, що встановлено при проведенні перевірки.
Умисел Відповідача - 1 при укладанні договору № 15/07-05 від 15.07.2005р. проявлявся у тому, що він не перевірив повноваження особи, яка підписувала вищевказаний договір, усвідомлював характер свого діяння, передбачав наслідки, які можуть виникнути, але свідомо припускав їх настання.
Крім того, умисел Відповідача - 1, на думку позивача, проявлявся у тому, що після підписання договору він не звітував до податкового органу, усвідомлюючи характер свого діяння, а також передбачав та допускав наслідки, які призвели до несплати у встановленому законодавством України порядку податку на додану вартість до Державного бюджету України.
Судом встановлено, що ТОВ “ТФ “Сфера”з часу державної реєстрації не звітував до податкового органу про отримані доходи, не нараховував та не сплачував податки, що було дією свідомою і однозначно передбачуваною.
Підтвердженням наявності у Відповідача 2 мети, яка суперечить інтересам держави та суспільства є організація господарської діяльності у спосіб, що дозволяє уникнути контролю з боку держави. Укладення та виконання угоди за таких обставин призводить до безпідставного збільшення валових витрат та податкового кредиту контрагентів особи, яка ухиляється від сплати податків.
Суд зазначає, що зміст укладеного договору № 15/07-05 від 15.07.2005 р. суперечить актам цивільного законодавства. Факти, встановлені судом, свідчать про те, що зміст укладеного договору не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків.
Як визначено абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, взаємовідносини між відповідачами склалися на підставі договору № 15/07-05 оренди зернозбиральних комбайнів "Кейс" та "Джон Дир" від 15 липня 2005 року (т. 1 а.с. 10-11; т. 2 а.с. 106-107), відповідно якого ТОВ ТФ "Сфера" на умовах аренди передає ТОВ "Агротрансервіс - 2005" п'ять зернозбиральних комбайнів за плату на загальну суму 1266008,36 грн, в т.ч. ПДВ - 211001,39 грн.
За наслідками господарських операцій, здійснених за вказаним договором відповідно до ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», від 03.04.1997 № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями, в редакції, що діяла на момент укладання договору, у його сторін виникли податкові зобов'язання та право на податковий кредит.
Наслідком укладення спірного договору було одержання ТОВ "Агротрансервіс - 2005" податкових накладних, виписаних юридичною особою - ТОВ ТФ "Сфера", яка в порушення вимог п. 2 ст. 203 ЦК України, на момент його укладання та виконання не мала цивільної дієздатності. Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожний зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 9 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII. Що діяв на момент правовідносин, встановлювався обов'язок платників податків: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово - господарську діяльність; подавати до державних податкових органів документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.
Сукупність податків та зборів до бюджету та державних цільових фондів що справляються у встановленому законами України порядку становить систему оподаткування.
Несплата у встановленому законодавством України порядку Відповідачем 2 податку на додану вартість та отримання податкового кредиту Відповідачем 1 на загальну суму 211001,39 грн. завдала шкоду системі оподаткування, а також суперечить одному з основних принципів суспільного ладу та не відповідає інтересам держави та суспільства.
Таким чином, суд доходить до висновку, що змістом договору оренди № 15/07-05 від 15 липня 2005 року є господарське зобов'язання, метою якого було ухилення від сплати податків та незаконне отримання права на податковий кредит, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Як вже зазначалось, статтею 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. ст.207 Господарського кодексу господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недісним повністю або в частині.
Згідно з частиною першою статті 208 даного Кодексу, якщо господарське зобов"язапня визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Суд зазначає, що для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.
При цьому, положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Наявність мети, яка суперечить інтересам держави та суспільства у першого відповідача - ТОВ "Агротрансервіс-2005" підтверджується документами, якими у податковому обліку посадовими особами відображено наслідки господарської операції, а саме: безпідставне зменшення валових витрат та збільшення податкового кредиту, що було встановлено при проведенні перевірки. Умисел першого відповідача при укладені угоди № 15/07-05 від 15.07.2005р. проявився в тому, що він не перевірив повноваження особи, яка підписувала угоду, не звітував до податкового органу після підписання угоди.
З наведеного вбачається, що перший відповідач при укладенні угоди з другим відповідачем та виконанні господарських зобов"язань за нею усвідомлював, що вказані господарські зобов"язання не відповідають вимогам закону та вчиняються з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - ДПІ у Богодухівському районі Харківської області, надані відповідні докази відсутності повноважень у посадових осіб на укладання угоди № 15/07-05 від 15.07.2005р. в момент її укладання.
Приписами встановлено ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги той факт, що відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона належними і достатніми доказами повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд вбачає достатньо підстав для задоволення позову.
Відповідно ч.4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа судові витрати з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 9, 71, 94, 128, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Прокурора Богодухівського району Харківської області в інтересах держави в особі: Державної податкової інспекції у Богодухівському районі Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрансервіс - 2005", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна фірма "Сфера" про визнання угоди недійсною - задовольнити в повному обсязі.
Адміністративний позов Прокурора Богодухівського району Харківської області в інтересах держави в особі: Державної податкової інспекції у Богодухівському районі Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрансервіс - 2005", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна фірма "Сфера" про визнання угоди недійсною - задовольнити в повному обсязі.
Визнати угоду (правочин), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротрансервіс-2005" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна фірма "Сфера" у вигляді договору № 15/07-05 від 15.07.2005р. недійсною за ч. 1 ст. 215 ЦК України та ч. 1, 2, 3, 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України та застосувати правові наслідки недійсності угоди (правочину), передбачені ст. 216 Цивільного Кодексу України.
Визнати господарське зобов"язання між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротрансервіс-2005" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна фірма "Сфера" у вигляді договору № 15/07-05 від 15.07.2005р. недійсним за ч. 1 ст. 207 Господарського Кодексу України та застосувати правові наслідки недійсності господарського зобов"язання, що передбачені ч. 1 ст. 208 ГК України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 06 березня 2012 року.
Суддя Заічко О.В.