08 лютого 2012 року Справа № 1170/2а-5151/11
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого -судді Кармазиної Т.М.
за участю секретаря - Сириці І.О.,
за участю представників:
позивача -ОСОБА_2,,
відповідача -Панасенко І.Б., Івашкіна О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про встановлення відсутності повноважень, визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить встановити відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції щодо визнання правочинів, укладених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 з ПП „Фартекс Плюс”, нікчемними; визнати протиправними дії відповідача щодо визнання даних правочинів такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчиненими удавано з метою приховування податків третіх осіб, такими, що мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону, а також визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0002181710 від 22.09.2011 року, відповідно до якого позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 31350 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 4028 грн..
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що порушення встановлені відповідачем в акті перевірки, на думку позивача не відповідають його бухгалтерському та податковому обліках, а також нормам діючого законодавства. Також позивач посилався на те, що відповідач, в порушення приписів пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, не звертався до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 із обов'язковим письмовим запитом про надання пояснень та документального підтвердження щодо фактів, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. В зв'язку з чим, позивач вважає, що відповідачем неправомірно проведено позапланову невиїзну перевірку.
Крім того, позивач вказує на те, що жодним нормативно-правовим актом, що регламентує діяльність органів державної податкової служби не передбачено право визначення податкового зобов'язання платнику податків з підстав визнання угоди нікчемною. Господарські операції позивача з ПП „Фартекс Плюс” підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Також позивач зазначає, що укладені між ним та його контрагентом правочини відповідають обов'язковим загальним вимогам, що передбачені ст.203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину та дані угоди недійсними в судовому порядку не визнавались. Тому на думку позивача, висновок податкового органу про нікчемність правочину є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів, які б дозволяли вважати укладені угоди нікчемними правочинами на підставі закону.
Також позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції є незаконним. Оскільки, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 повністю відображено у своєму бухгалтерському та податковому обліку операції поставки товарно-матеріальних цінностей проведеними з ПП „Фартекс Плюс”, факт придбання яких підтверджується відповідними податковими накладними.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.
Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог позивача, посилаючись на правомірність дій податкового органу щодо проведення перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, оскільки на виконання вимог Податкового кодексу України, з урахуванням прав органів державної податкової служби, Кіровоградською ОДПІ направлено на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 письмовий запит про надання пояснень та документальне підтвердження по взаємовідносинам з ПП „Фартекс Плюс”. На даний запит відповіді від позивача не надійшло, в зв'язку з чим Кіровоградською ОДПІ видано наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_5.
Також, посилалися на прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у відповідності до норм чинного законодавства України, так як позивачем, в порушення пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України включено до складу дозволеного податкового кредиту у грудні 2010р. та січні 2011 року операції по взаємовідносинах з ПП „Фартекс Плюс” на загальну суму ПДВ 31350 грн., що визнані як нікчемні, що призвело до заниження суми ПДВ за грудень 2010р. на суму 16108 грн. та за січень 2011 року на суму 15242 грн..
Крім того, зазначили, що позивачем перераховано кошти ПП „Фартекс Плюс” без мети реального настання правових наслідків, що, на думку відповідача, свідчить про правочини, сторонами яких є позивач та ПП „Фартекс Плюс” суперечать моральним засадам суспільства та порушують публічний порядок, що дає підстави вважати їх нікчемними.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 зареєстрований виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 08.02.2001р. (а.с.118) та перебуває на податковому обліку в Кіровоградській об'єднаній державній податковій інспекції.
Судом встановлено, що Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією, з посиланням на пп.20.1.6 п.20.1 ст.20, п.44.3 ст.44, п.73.3 ст.73 пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, направлено на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 письмовий запит за вих.№10228/10/17-1 від 05.04.2011р. про надання пояснень та документального підтвердження щодо взаємовідносин позивача з ПП „Фартекс Плюс” за період з 01.12.2010р. по 31.01.2011р., який направлено на адресу позивача рекомендованим листом. (а.с.50-51) Даний запит позивачем не отримано, оскільки конверт повернувся на адресу податкової «за закінченням терміну зберігання». (а.с.52)
03 червня 2011 року начальник Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції, розглянувши доповідну записку заступника начальника інспекції -начальника управління оподаткування фізичних осіб, на підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2. п.75.2 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, прийняв наказ №1493 „Про проведення документальної невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП „Фартекс Плюс” за період з 01.12.2010р. по 31.01.2011р. (а.с.55).
На підставі даного наказу 06 червня 2011 року посадовою особою Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції проведено документальну невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП „Фартекс Плюс” за період з 01.12.2010р. по 31.01.2011р., про що складено відповідний акт №92/1710/2979411352 від 06.06.2011р., відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем ч.ч.1,5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ч.1 ст.216, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, а також пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України. (а.с.14-27)
Відповідно до ст.75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.
Згідно пп.78.1.1 п. 78.1, п.78.4 ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Статтею 79 Податкового кодексу України передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що підставами прийняття начальником Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції наказу №1493 від 03.06.2011р. „Про проведення документальної невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 є ненадання позивачем пояснень та документального підтвердження взаємовідносин з контрагентом-постачальником ПП „Фартекс Плюс” на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту, у зв'язку з чим у відповідача виникла потреба у перевірці відомостей щодо зазначених правовідносин.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наказ №1493 від 06.06.2011р. прийнято відповідачем обґрунтовано, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений нормами чинного законодавства. Тому, посилання позивача на те, що відповідачем неправомірно проведено перевірку, є безпідставними та необґрунтованим, спростовуються матеріалами справи.
Щодо позовної вимоги про встановлення відсутності компетенції (повноважень) Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції щодо визнання правочинів, укладених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 з ПП „Фартекс Плюс”, нікчемними, та визнання протиправними дій щодо визнання правочинів нікчемними, суд зазначає наступне.
Статтею 20 Податкового кодексу Україні передбачено право податкового органу на проведення перевірок платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до абз.1 та 2 п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт -службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Оскарження дій відповідача по визнанню нікчемності правочинів є нічим іншим як оскарженням висновків акту перевірки, який за своєю правовою природою є службовим документом та який містить висновки податкового органу щодо результатів перевірки, не є актом державного чи іншого органу в розумінні КАС України, оскільки такий акт не породжує жодних правових наслідків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і не має обов'язкового характеру для платника податків, який перевірявся, а висновки податкового органу не порушують прав позивача.
Так, окремі недоліки акту перевірки, який є службовим документом, що стверджує факт проведення перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового законодавства, не можуть бути безспірною підставою для оскарження винесених на підставі цього акту податкових повідомлень -рішень.
Отже, факти порушення процедури проведення перевірки (у разі їх наявності) не зумовлюють недійсність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами цієї перевірки, за доведеності порушень податкового законодавства з боку платника податку.
Стосовно посилання позивача в позовній заяві на неправомірність висновків, викладених в акті перевірки, суд зазначає, що посилання стосовно неправомірності, як на думку позивача, висновків викладених в акті перевірки фактично породжують факт оскарження такого акту, що є неприпустимим, оскільки акт перевірки не є правовим актом індивідуальної дії, а тому не може бути оскаржений в судовому порядку. Акт перевірки є службовим документом, думка (позиція) ревізора щодо результатів перевірки, яка викладена ним для використання уповноваженою службовою особою при прийнятті конкретного управлінського рішення.
Крім того, суд звертає увагу, що ні зі змісту позовної заяви, ні в судовому засіданні, представником позивача не зазначено, які саме права позивача було порушено проведенням такої перевірки.
За таких обставин, суд відхиляє позовні вимоги позивача про встановлення відсутності повноважень у відповідача та визнання протиправними дій щодо визнання правочинів нікчемними.
Відповідно до акту №92/1710/2979411352 від 06.06.2011р., перевіркою встановлено порушення позивачем пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, заниження податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2010р. на суму 16108 грн. та за січень 2011 року на суму 15242 грн..
У зв'язку з чим, Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0002181710 від 22.09.2010р., яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 35378 грн., у тому числі, за основним платежем -31350 грн., та штрафні (фінансові) санкції в сумі 4028 грн.. (а.с.28)
Судом встановлено, що позивач перебував у фінансово-господарських відносинах з ПП „Фартекс Плюс” в грудні 2010р. та січні 2011 року. Зокрема, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (Покупець) укладено з ПП „Фартекс Плюс” (Постачальник) договір поставки №01/12 від 01 грудня 2010р., згідно якого Постачальник зобов'язується поставити у зумовлені даним договором строки товар, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну грошову суму. (а.с.91)
Дані операції з контрагентом ПП „Фартекс Плюс” позивачем включено до складу дозволеного податкового кредиту у грудні 2010р. та січні 2011 року на загальну суму ПДВ 31350 грн.. (а.с.38-41, 44-47)
Факти придбання позивачем у ПП „Фартекс Плюс” запчастин до машин, підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме накладними (а.с.92, 95, 99, 102, 105), податковими накладними №44 від 02.02.2012, №96 від 09.12.2010р., №16 від 04.01.2011р., №52 від 12.01.2011р., №82 від 24.01.2012р. на загальну суму ПДВ -31350 грн. (а.с.93, 96, 100, 103, 106)
Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту відповідно за грудень 2010р. та за січень 2011 року, що також встановлено податковим органом при перевірці фізичної особи-підприємця ОСОБА_5.
Позивач за отриманий товар у ПП „Фартекс Плюс” розрахувався готівковими коштами, про що свідчать копії квитанцій до прибуткових касових ордерів (а.с.94, 97, 98, 101, 104, 107).
Відповідно до п.п.14.1.179 та п.п.14.1.181 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Таке ж визначення містилося у Законі України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі за текстом -Закон №168/97-ВР)
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України (пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.п.201.1, 201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України (пп.7.2.1, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.
Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отримані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.
Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарської операції щодо придбання позивачем у ПП „Фартекс Плюс” запчастин є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення в грудні 2010р. та січні 2011 року даних господарських операцій.
З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України, Закону №168/97-ВР та правовідносин позивача з ПП „Фартекс Плюс” вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону пов'язаних з формуванням податкового кредиту, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку -покупця належно оформленої податкової накладної.
Крім того, суд враховує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.200.1-200.4 ст.200 Податкового кодексу України (пп.7.2.1, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР), є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.
Суд також зазначає, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.
Судом встановлено, що також не спростовується і в акті перевірки, що ПП „Фартекс Плюс”, станом на час укладення договору з позивачем та його виконання, був платником податку на додану вартість.
Так, у відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.
Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.
Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару (робіт, послуг), використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.
Так, судом встановлено, що основним видом діяльності позивача за КВЕД є діяльність автомобільного вантажного транспорту. (а.с.118)
На підтвердження використання отриманих запчастин від ПП „Фартекс Плюс” у власній господарській діяльності, позивачем надано докази, а саме акти (а.с.108-112), які підтверджують факт встановлення даних запчастин на вантажні автомобілі, які є у власності ОСОБА_5, про що свідчать копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів. (а.с.113-117)
Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ПП „Фартекс Плюс” є нікчемними.
Так, станом на час проведення господарських операцій між позивачем з ПП „Фартекс Плюс”, дана юридична особа була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом та довідкою з ЄДР (а.с.85, 125-128) та було платником податку на додану вартість, що не заперечувалось і представником відповідача в судовому засіданні.
У відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.
Акт Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №92/1710/2979411352 від 06.06.2011р., не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.
Крім того, з урахуванням положень пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні”.
Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю -не настають.
Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.
Недійсність правочинів між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 в грудні 2010р. та січні 2011 року правочини з контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.
Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Також відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договір поставки, сторонами яких є позивач та ПП „Фартекс Плюс” укладені з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.
Крім того, відповідачем не доведено, що ПП „Фартекс Плюс” було створено з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.
Тобто, встановлення факту наявності або відсутності об'єкта оподаткування податком на додану вартість, дата виникнення такого податкового зобов'язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об'єкт оподаткування.
Відповідно до ст.83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984, передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Зміст акта перевірки позивача свідчить про те, що перевірка проводилася на підставі установчих документів позивача, автоматизованих комп'ютерних інформаційних систем: АРМ „Аудит“, пошуково-довідкової системи (ПДС), АРМ „ТАХ”, АРМ „Облік платників”, АРМ „Бест звіт”, розшифровки співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів відповідно до Наказу ДПАУ №266 від 18.04.2008р. .
Крім того, акт перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 ґрунтується на підставі висновків акта №16/23-6/37096971 від 17.03.2011р. „Про результати документальної невиїзної перевірки ПП „Фартекс Плюс” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.12.2010р. по 31.01.2011р., яким встановлено нікчемність правочинів з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та містить висновок про те, що податковий кредит позивача за грудень 2010р. та січень 2011р. сформовано на підставі неіснуючих операцій, при цьому конкретні угоди та первинні документи, складені на їх виконання, при проведенні перевірки податковим органом не досліджувались.
З цього приводу, суд зазначає, що відсутність в розпорядженні податкового органу документів суб'єкта господарювання, необізнаність податкового органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, та для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів.
Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.
До того ж, суд враховує, що Кіровоградською ОДПІ обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.
Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ПП „Фартекс Плюс” товарів (робіт, послуг), згідно вищезазначених договорів поставки підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ у розмірі 31350 грн. до податкового кредиту та про протиправність збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану у розмірі 35378 грн., у тому числі, за основним платежем -31350 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4028 грн..
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0002181710 від 22 вересня 2011 року.
Згідно з ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З урахуванням часткового задоволення вимог позивача, суд вважає за необхідне присудити йому судові витрати з Державного бюджету України в розмірі 10 грн.
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд,-
Адміністративний позов -задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0002181710 від 22 вересня 2011 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 з Державного бюджету України судові витрати в сумі 10 грн..
Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови складено -13.02.2012 року.
Суддя підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Т.М. Кармазина